read-books.club » Детективи » Помста професора Моріарті 📚 - Українською

Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Помста професора Моріарті" автора Джон Едмунд Гарднер. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 81
Перейти на сторінку:
вели спостереження, стояв дух цвілі й пацюків. Голі мостини зарипіли під ногами в Спіра, коли він, обминаючи купи сміття, рушив до дверей. Це приміщення звільнилося лише місяць тому, і його негайно винайняв на вигадане ім'я Моріарті. Як і в більшості будинків на Корнгіллі, раніше й тут була ювелірна крамниця. А тепер прикріплена до дверей табличка повідомляла, що в будинку ведеться «капітальний ремонт».

Чутко дослухаючись, Спір вийшов на вулицю. Дивно, подумав він, переходячи на той бік, що таке велелюдне удень місце стає таким безлюдним уночі. Лише поодинокі власники магазинів мешкали тут, решта віддавали перевагу затишним кварталам, до яких було з годину їзди поїздом або омнібусом. Містер Фриленд, чиє ім'я значилося на білих прямокутних вивісках і на Корнгіллі, й на Бішопсгейті, мав прегарну віллу в Сейнт-Джонс-Вуді. Спір посміхнувся. Ці люди, здавалося, ніколи не порозумнішають. Лише чергове пограбування змушує їх на деякий час бути обережними. Вони вставляють у двері нові замки, іноді навіть наймають нічного сторожа. Але за рік-два страх минає, і все починається спочатку. Вже придумано було нові конструкції сейфів, але в Сіті й досі користувалися старими.


Спір дійшов до парадних дверей фірми «Джон Фриленд і Син» на Корнгіллі. Не чути було ні звуку, не видно ні душі. Вулиця виблискувала під ліхтарями, немов схоплена приморозком. На головному вході та вікнах були опущені міцні жалюзі. У них на висоті п'яти з половиною футів од тротуару виднілися прорізи, кожен дев'ять дюймів завдовжки й два — завширшки. Спір припав очима до першої щілини. Усередині, в яскравому світлі газових ліхтарів, було чітко видно касу й порожні вітрини. Тим часом справжнє призначення цих щілин було не для того, щоб бачити торговельне приміщення, де клієнти купували каблучки, годинники, намиста та брошки чи замовляли оправи для коштовного каміння, а задля другої кімнати, власне майстерні, в якій ці замовлення виконувалися.

До другої кімнати вів арковий прохід у стіні, а прорізи були розташовані так, щоб крізь арку можна було бачити великий білий сейф посеред другої кімнати. Спір ступив праворуч і подививсь у другу щілину. Звідси теж, чітко, як удень, було видно той самий білий сейф, але під трохи іншим кутом. Дослухаючись до кроків поліцая, Спір звернув за ріг і глянув у щілину з боку Бішопсгейт. Звідси сейф було видно в прилаштованому під кутом дзеркалі. Повертаючись через дорогу до свого порожнього магазину, Спір подумав, що задля здобичі він не проти піти на ризик, якщо тільки Ембер не помиляється.

— З тилу справді можна потрапити досередини? — запитав він Ембера, повернувшись із вулиці.

— Можна. Вони дбають лише про головний вхід і три замки на сейфі. А чому так? — посміхнувся він своєю щурячою посмішкою. — Бо вважають: навіть забравшись досередини, нічого вдіяти не можна, та ще коли кожні п'ятнадцять хвилин у щілини заглядає поліцай.

— І здобич справді в сейфі?

— Ніяких сумнівів.

Уздовж Бішопсгейт-стріт знову розміреним кроком пройшов поліцай.


Тієї ночі в будинку на Алберт-сквері Поллі довго шепталася на сходах з Гаррі Алленом. Повернувшись далеко за північ до кімнати, де ділила ліжко з Мартою, вона своїми схлипуваннями розбудила сестру.

— Поллі, ти не повинна більше цього робити, — сказала Марта. — Якщо дізнається місіс Спір, у нас будуть великі неприємності. Гаррі теж утратить прихильність професора.

— Не турбуйся, — знову схлипнула Поллі. — Неприємностей не буде: Гаррі відсилають звідси.

— Що? Вигнали?

— Ні, Марто. Він їде до Франції з тим дивакуватим паном, що приїхав учора ввечері.

— З отією худорбою? До Франції? Коли?

— На цьому тижні. Гаррі каже, що повернеться не раніш як на Різдво.

— От і добре, що здихаємось його, — зауважила Марта, щиро переживаючи за сестру. — Цей Гаррі погано на тебе впливає, дівчино. Ще трохи, і доведе тебе до гріха. Що ми тоді робитимемо?..

— Гаррі не такий.

— Покажи мені хоч одного чоловіка, хто не такий.

— Він обіцяє привезти мені з Парижа гарні подарунки.

— Ти забуваєш, хто ти, Поллі. Пам'ятаєш, як ми мерзли в лахмітті й жебрали ще кілька тижнів тому? Це диво, що нас узяли в таке місце, і я не бажаю втратити його через якогось Гаррі Аллена.

— Він джентльмен…

— Я б додала: ні на що не здатний. Та дарма — скоро ти його позбудешся.

Поллі знову розплакалась.

— Побійся Бога, перестань, Поллі. Розбудиш увесь будинок.


Наступного ранку Гаррі Аллен разом з Лаброзом від'їздили до Парижа. В Аллановій валізі, крім інших речей, лежала стара тополева дошка. Був там і револьвер.

Увесь день Поллі Пірсон починала плакати, досить було комусь до неї заговорити. Зрештою, це набридло Бриджит Спір, і вона пригрозила, якщо та не отямиться, відшмагати її лозиною.

— Бачиш, що ти наробила? — миючи посуд, шепотіла до сестри Марта. — Дограєшся, що нас обох поб'ють, а мені це аж ніяк ні до чого.

— Ради нього я можу все витримати, — з повними сліз очима мовила Поллі. Їй ще було дуже далеко до того, щоб розбиратися в чоловіках.

Пополудні Ембер та Спір зачинилися з професором у кабінеті, а Джекобсам було наказано пильнувати, щоб їх не турбували. Навіть коли на початку другої з'явилася Селлі Годжес, їй теж сказали почекати.

Тим часом професор у кабінеті спитав:

— А ви певні, що там є цяцьки?

Він сидів за столом над акуратно розкладеними паперами, біля його правої руки лежало перо. Спір та Ембер підсунули до столу легкі стільці й не зводили ока зі свого зверхника. Сторонній сказав би: ділові люди обговорюють якусь важливу проблему. Ембер випнув свій тхорячий писок, немов щось винюхував. Обличчя Спірове було серйозне, рівне світло з вікон робило майже непомітним кривий рубець на його лівій щоці.

— Абсолютно певний, — відказав шефові Ембер.

— Як ви дізнались?

— Один майстер хвалився нашій людині, Бобу Нобові, в день видачі заробітної платні, мовляв, он

1 ... 18 19 20 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помста професора Моріарті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помста професора Моріарті"