Читати книгу - "Діти"

Кінець 1977 — початок 1978 pp.

Справа в тому, що ні в Марії, ні в Магдалини немає дітей. З тих чи інших причин вони їх не народили, може, не встигли, не схотіли, побоялись, постаріли… Словом, хто тут винен, крім жінки… І кара, як годиться, приходить нескоро, але неминуче, сувора, безжальна кара. Це може посвідчити Магдалина, котрій невдовзі йти на пенсію і котра багато років прожила сама в маленькій квартирці, хоч могло бути інакше.

Марія — молодша. Їй двадцять сім років, і вона працює по неділях в бібліотеці, бо вихідний день слід проводити або в сім’ї, або з друзями, вона любить свою роботу, і це вже добре. Марія тільки тоді думає про власну самотність, коли залишається у себе в кімнаті, котру наймає в чужих людей. Зрештою, вона настільки зжилася з цим станом, що не вважає себе особливо обділеною. Марія навчилася урізноманітнювати своє життя, вносячи в нього то аристократичний безлад, то напівістеричний аскетизм. Офелія, Євгенія Гранде, Джульєтта, яка залишилася живою, Маргарита, котра спускається в неділю по сходах в довгому, платті, строга і недосяжна. Її коханий загинув на війні, або від руки невірного друга, чи збожеволів нарешті. Мало що могло статися. Залишився тупий біль — справедлива розплата за холодність і жорстокість.

Збоку це виглядає досить-таки жалюгідно, та Марія не вміє інакше. Вона ніяк не знайде рівноваги між тим, що звуть розумом і дурістю.

Ось вона виходить на подвір’я. Весняний сніг блищить по закутках, хоч мав би давно вже розтанути. На її губах з’являється тиха усмішка. Хоч ще рано, а в скверику повно дітей з бабусями, з батьками, самих. Жовті, червоні, оранжеві, сині, зелені курточки і шапочки, сміх, писк, свої маленькі трагедії й свої тріумфи.

Один погляд, всього один тільки погляд кидає Марія на це барвисте царство, але ще довго на її обличчі залишається не то співчутлива, не то мрійлива тінь.

А вночі вона прокидається від раптового дитячого плачу і довго не може заспокоїтись. Навколо тихо й темно. Їй до нестями хочеться заснути, відчуваючи лише тепле тільце дитини. Своєї дитини, яка б належала тільки їй, без неї не могла обійтися. Таке крихітне безпомічне створіння, котре ще не вміє навіть ходити і потребує її присутності, як повітря.

Це триває вже досить довго. Її дитя живе поруч, живе в ній, немов занесене якимось чародійством, зернятком.

Іноді Марія купує іграшки: різні зайчики, песики, ведмедики. Тримає їх на тумбочці, розмовляє з ними, гладить м’яке пухнасте хутро. Ніхто ніколи не знатиме про це. Такого наче і не буває на світі. Тільки серед божевільних. Марія обдурює інших, але, мабуть, все-таки найбільше себе.

Магдалина дозволяє собі в неділю полежати до восьмої. Затим встає, ретельно вмивається, затиснувши в зубах з десяток шпильок, розчісує рідкі довгі пасма волосся, зачорненого басмою. І так вона усе вдома вичищає, вилизує, витирає, що сама кімната ніби просвічує наскрізь в ранковій сірятині все те, що повторюється кожної неділі без змін. Магдалина виймає з холодильника ковбасу, банку майонезу, вкладає в сумку поверх сухарів, дістає з шафи пакунок цукерок і — туди ж. Ніби й усе.

У Магдалини ще гладеньке лице, сухі руки з ретельно підрізаними нігтями. На ній коричнева вовняна сукня, наглухо застебнута на шиї.

Магдалина підводить губи ліловою помадою, вдягає благеньке пальтечко, позалатуване на ліктях.

Вона ніколи не забуває вимкнути газ, позакручувати всі кватирки, аби боронь боже не зірвався вітер і не повибивав шибки.

Далі видно, як вона зупиняється на сходах, щоб перекинутись кількома словами з сусідкою. Вираз її лиця міняється разом з виразом лиця сусідки, ніби Магдалина не Магдалина, а відбиток у дзеркалі.

— До сестри їдете, пані Магдо?

— До сестри, аякже, до сестри!

В автобусі вона щаслива з того, що сидить.

Сільські баби, що ніяк не нагодують своїх свиней хлібом, геть затиснули її клумаками. Навколо регіт, жарти. Народ усе здоровий, любить поштовхатись. Магдалина — сіренька пташка, сидить собі тихо й поважно, міцно стуливши коліна, а на колінах тримає сумку.

Кожної неділі їздить вона на село до сестри, такої ж, як і вона, незаміжньої, зате з сином-п’яницею і двома онуками: Любчиком і Галочкою. Магдалина