Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Ти ніколи не вдаришся об землю, доки перебуваєш на орбіті в космічному кораблі, тому що падаєш навколо Землі. Ти подорожуєш на швидкості 17500 миль на годину, настільки швидко, що вигнута Землю наближається до тебе з тією самою швидкістю, що і ти падаєш до неї.

Як астронавт, я відчував невагомість протягом декількох тижнів поспіль, живучи на борту космічних кораблів «Discovery», «Endeavour» і Міжнародної космічної станції. Коли ми не працюємо, ми насолоджуємося краєвидом і вдосконалюємо техніку паріння у невагомості. Трохи попрактикувавшись, можна нерухомо зависнути посеред станції на кілька хвилин, поки легкий вітерець із кондиціонера не почне притягувати тебе до дверей!

Якби ми жили вічно і ніхто ніколи не помирав, то протягом декількох років світ став би настільки тісним, що ми не змогли б рухатися, грати і бігати.

Це як дедалі більше людей живуть із тобою, але для них не досить місця в домі. Спочатку весело, але незабаром ти не зміг би лягти, або мати своє власне ліжко, або грати зі своїми власними іграшками – настільки було б тісно!

І ми зовсім скоро з’їли б усю їжу в світі, тому що її не вистачало б для всіх, і ми б дуже зголодніли, захворіли і, ймовірно, билися б за залишки їжі.

Найгірше полягає в тому, що життя стане дуже нудним і стомливим. Це ніби піти в школу, в якій немає перерв і канікул. Усе просто тривало б, те саме відбувалося б знову і знову, протягом століть.

Ми не живемо вічно, але можемо уявити, як народжуватимуться і зростатимуть наші діти, як ми будемо старіти й помремо, – але залишимо місце для наших дітей, щоб уже вони росли, народжували власних дітей, і так далі, і далі, і далі…

Насправді з усіх істот лише у птахів є пір’я. І хоча частину пір’я вони використовують для того, щоб літати, решта в них – для інших цілей. Дивлячись на викопні рештки, ми бачимо, що маленькі динозаври були, мабуть, першими тваринами, які мали пір’я, і користувалися ними не для того, щоб літати. Пір’я цих маленьких динозаврів слугувало першою чергою для зігрівання і шлюбних ігор. І зараз можна побачити, як птахи-самці хваляться пір’ям перед самками, а іноді й перед суперниками-самцями. Красуючись, самці привертають увагу самок, щоб знайти собі пару.

За останні кілька років вчені дійшли висновку, що динозаври є предками птахів. У тілах динозаврів уперше з’явилися характерні для птахів особливості будови тіла: пір’я, порожнисті кістки, загрудинна кістка і яйця з твердою шкаралупою.

Іншими словами, між динозаврами і птахами дуже багато спільного, що дозволяє нам, палеонтологам, відносити птахів до представників групи динозаврів. Уявіть собі, птахи – це живі динозаври! Саме тому я співпрацюю з деякими біологами – щоб спробувати відтворити динозавра через додавання і вилучення певних генів з пташиного ДНК. Досліджуючи ДНК курки, ми шукаємо гени, за допомогою яких можна збільшити її хвіст, виростити зуби, а також замінити крила лапами.

Якщо ми зможемо створити курку з характеристиками динозавра, ми назвемо її курозавр або динокурка! А зробивши динозавра з курки, ми зможемо зробити його з будь-якого птаха, адже всі птахи – родичі. Думаю, деякі діти хотіли б, щоб ми зробили динозаврів зі страусів, щоб динозавр вийшов великим, але, мені здається, краще працювати з дрібними птахами, щоб вони потім не з’їли нас. А ти як гадаєш?

Хмари складаються з мільйонів крихітних частинок води. Іноді вони мають вигляд маленьких крапельок, іноді – дрібних кристалів льоду. Справді дивно, що ця вода повинна просто з’явитися в небі, хоча ми не бачимо, як вона піднімається туди, але пам’ятай: якщо ти не можеш чогось побачити, це не означає, що його не існує.

Іноді вода невидима. Звичайно, це не та вода, яку ти п’єш. Ми всі її бачимо. І це не та вода, що замерзла і перетворилася на лід, – її також легко побачити.

Ми не можемо побачити воду у формі газу. Це коли дрібні частинки – так звані молекули – літають у повітрі окремо, а не утворюють разом, зціпившись, рідку воду або твердий лід.

Коли вода перетворюється на газ, молекули піднімаються у повітря, значно віддаляючись одна від одної. А оскільки вони всі дуже-дуже малі, щоб їх можна було побачити, у такому – газоподібному – стані вода стає невидимою. Тільки коли тисячі мільйонів молекул води злипаються, утворюючи крихітні краплі, ми отримуємо можливість побачити їх. Саме це, до речі, відбувається, коли в небі формується хмара.

Ти, може, і не помічаєш цього, але довкола дуже багато цієї невидимої води. Вона – частина повітря, яким ми дихаємо. Молекули води потрапляють у повітря, піднімаючись із верхньої частини океанів, сніг, калюж і будь-якої іншої води на землі. Вони занадто малі, щоб можна було побачити, як вони літають навколо