Читати книгу - "Вітер часу"

згнилих прикладів, іржаві шмайсери, мінометні міни, набої для протитанкових рушниць. Хлопці відпилювали кінчики протитанкових куль і висипали піроксилін, який вибухав від удару молотком, освітлюючи усе навкруги яскравим магнієвим світлом. Він пам’ятав, як вибухнула міна, яку намагався розібрати його однокласник Жора, а потім вони усім класом збирали у цебра усе, що від нього залишилось, і йшли в поховальній процесії, ради якої їх примусили у школі надягти піонерські галстуки. Усі ці спогади – і про дім, і про Анжелу викликали у нього якусь неясну тугу, бажання щось змінити у своєму житті, поїхати назад в Україну. Проте він не міг усе кинути, він відповідав за довірену йому важливу справу – знайти родовище урану в чорних сланцях пустелі Кизилкум. ПОБИТТЯ САШИ

Літо, як завжди, в пустелі випало жарким. Наприкінці липня у селище експедиції приїхав загін московської науки, який займався не чорними сланцями, а вивчав різноманітні мінеральні прояви у породах молодого осадового чохла – крейдових і палеогенових. Загін поставив намети в кілометрі від селища. Його співробітники їздили поблизу гір Каратау, а начальник загону, молодий кандидат наук, іноді приходив до камералки побалакати про всяку всячину. Одного разу він з’явився вкрай обуреним і попросив начальника експедиції дати йому шофера на деякий час.

– А що з вашим? – поцікавився Юрій Павлович.

Він знав, що загін приїхав з Москви зі своїм шофером. До речі, начальник московського загону був ним дуже задоволений. Він полюбляв похвалитись, що його шофер – на усі руки майстер. Мало того, що чудово керує машиною, він ще і обід готує у вільний час, сам посуд миє і навіть пере, позбавивши свого начальника від цієї малоприємної роботи. Усі дуже дивувались, слухаючи розповіді начальника.

Але одного разу вночі молодий кандидат, який спав в одному наметі з вірним шофером, відчув, що хтось намагається залізти до нього у спальний мішок. Включивши ліхтарик, він побачив, що це його шофер, абсолютно голий. Тут начальник усе зрозумів, вискочив, як очманілий, з мішку і узявся бити водія чим попало, супроводжуючи це обуреними нецензурними вигуками. У сусідніх наметах прокинулись робітники загону, вони прибігли і побачили плачучого голого шофера і розлюченого начальника. Водій був, про всякий випадок, зв’язаний по руках і ногах і залишений ночувати на свіжому повітрі, благо ночі були теплими. Ранком його звільнили і вигнали назад до Москви, так що він поїхав на роз’їзд попутною водовозкою.

Начальник експедиції надав ученому одного з шоферів експедиції, поки не приїде з Москви новий. На подяку начальник загону запросив геологів експедиції поїхати з ним в гори Лау-Лау, подивитись рудопрояв целестину – небесно-голубого сульфату стронцію, жили якого відслонювались серед відкладів палеогену. Ця поїздка порушила одноманітність життя геологів і дала можливість розмірковувати і обмінюватись думками щодо побаченого.

Незабаром з’явилась ще одна новина – завгосп «тітка Вася» одружився з доволі миловидою худенькою жінкою, яка нещодавно з’явилась в експедиції. За пару місяців жінка вже ходила з величеньким животиком, а наприкінці року народила. Одночасно з «тіткою Васею» сталися неочікувані і чудернацькі переміни: він відростив волосся до плечей, у нього помітно збільшилися груди, а зад став ще ширшим. Нарешті, одного прекрасного дня, побачили, що він надягнув сукню дружини і носить на руках дитинку, як молода мати. Справжня ж мати без сліду зникла, тайно покинувши «тьотю Васю» з дитиною. Наш завгосп, здавалось, був навіть радий цьому, на свята він став фарбувати губи і вже нічим не відрізнявся від жінки. Він усе так же добросовісно, як раніше, виконував обов’язки завгоспу, але попрохав називати його Василисою.

Геологічна робота в експедиції йшла без особливих несподіванок. Зйомка на ділянках скінчилась, двох старших геологів перевели в інші експедиції, залишився Саша, який вважався фахівцем з чорних сланців, тому що починав на них працювати ще років десять тому. Наразі він займався редагуванням і уточненням мап, складених двома іншими старшими геологами. Він усе так же виїздив у поле, іноді спав у канавах, але тепер це стало винятком. Він більше сидів у камералці і буквально водив носом по мапі, оскільки був дуже короткозорим, носив окуляри мінус 12.

Наземні радіометричні пошуки вже були проведені, експедиція займалась оцінкою аномалій, котрі розкривалися канавами, і мілким бурінням. Міша рішав головоломки – куди відправити і чим завантажити великий колектив практиканток. Цей колектив потребував не тільки уваги на роботі, але і турботи про відпочинок. Домовившись з начальником експедиції, Міша став брати автомашину на неділю для поїздок до сусідів – на біосферну станцію в південних передгір’ях Кульджуктау. Разом з молоддю відпочивати їздили геологи і геофізики більш старшого віку, в тому числі і Володя. На станції мешкали декілька лякливих дівчат, які закінчили біофак Ташкентського університету. Вони відпрацьовували обов’язкові три роки за розподілом. С одного боку вони раділи товариству геологів, з іншого – лякались їх буйства і одчайдушності. Вони залюбки грали з пришельцями з експедиції у волейбол і настільний теніс, але ховались, коли ці пришельці влаштовували пікніки, пили вино і горілку і співали свої пісні. Іноді хто-небудь з підпилих шоферів ганявся за якою-небудь з місцевих дівчат, що потрапила під руку, але геологи завжди клали край таким намірам.

А втім, Саша, як видно, користувався тайним успіхом у дівчат. Він був відомим ловеласом, не дивлячись на велику схильність до випивки і слабий зір. А, може бути, як раз з цієї причини. Саша на цей час вже тричі одружувався, але зараз знов вважався нареченим.

Ось тут і сталася дуже неприємна подія. Саша поїхав разом з усіма відпочивати на біосферну станцію. Він цілком мирно і навіть помірно пив горілку, нормально закусював. Коли усі вже збирались повертатися, несподівано прийшла водовозка, якою приїхав буровий майстер, чоловік креслярки, яка працювала в камералці експедиції. Він був грузином і інвалідом з дерев’яною ногою. За принципом, буровий майстер мав з колективом геологів і геофізиків мало справ, але ставився до усіх доброзичливо і часто на їх прохання привозив коньяк з Навої, куди їздив за буровими коронками та іншими залізяками для буріння.

Прибулі теж