Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І ти, Семене, — провадив далі спокійний голос.
Бойовики підняли руки і ошелешено вирячились на Зенона, який, тримаючи їх під прицілом, заходив до кімнати.
Першим опам’ятався Диман.
— Паскуда!.. Тепер ясно, куди ділися загони.
Зенон усміхнувся Романові. Той уже встиг заволодіти зброєю Димана і своєю власною.
— Правильно, Диман, — сказав Зенон. — Я їх відіслав назад.
Семен блискавичним рухом вихопив з рукава фінку, заніс над Зеноном… і звалився від сильного удару рукояткою пістолета.
Зенон і Роман вивели Димана з кав’ярні. Вартовий випростався і доповів:
— Все гаразд, друже Диман.
Зиркнувши на своїх супроводжуючих, які, засунувши руки в кишені, впритул ішли за ним, Диман процідив:
— Ідіот…
Вартовий ображено провів їх поглядом. На вулиці вже чекала машина, про яку Димана повідомили по телефону.
Зенон відчинив дверцята, неголосно сказав водієві:
— А ти, хлопче, давай додому. — І помітивши, що той здивовано озирнувся на Димана, який сів з Романом на заднє сидіння, поквапив: — Швидше, швидше!
Хлопець виліз з автомобіля і розгублено стояв на тротуарі, поки машина з Зеноном за кермом не зникла за поворотом.
За вікном мелькали поодинокі тьмяні ліхтарі.
В машині мовчали.
Нарешті Роман тихо промовив:
— Диман… архіви!
Бойовик, немов чекав цього запитання, навалився на дверцята, смикнув ручку. Юнак пістолетом надавив йому на горло.
— Нас цікавлять архіви! Диман обм’як і прохрипів:
— Навіть не уявляю, де їх заховали… Беркут сам готував криївку.
На кладовищі Зенон загальмував біля багатої усипальниці: за масивною огорожею, під кам’яною аркою, у величній позі лежала мармурова фігура якогось кардинала.
Зенон вийшов з автомобіля, відчинив дверцята біля Димана.
— Ану… виходь!
— Ні… Ні! — запанікував бойовик, упираючись в сидіння.
Зенон витягнув Димана, швиргонув його на огорожу. Диман відповз до усипальниці.
— Не знаю!.. Я нічого не знаю!.. Сволота! Зрадники!
Він зі страхом втиснувся спиною в темний постамент, чекаючи пострілу, судорожно випростався і зазирнув під арку, ніби шукав там порятунку. Його лице раптом перекосила гримаса жаху: просто перед його очима, зовсім близько, холодно відсвічувало мармуром обличчя високопоставленого покійника… Диман сповз з усипальниці кардинала, уткнувся головою в ріденькі кущики біля огорожі:
— Відвезіть мене звідси!
— Диман, де сховано архіви? — стомлено нагадав Роман.
— Тільки відвезіть мене…
У кав’ярні “Атлас” Семен, стогнучи, тягнувся до телефону, який безперервно дзвонив. З-під чуприни бойовика на обличчя і шию спливали струмочки крові.
Його пальці торкнулись трубки, він трохи звівся на колінах— і впав, затискаючи в руці шнур. Сів на підлогу, привалившись до стіни, підніс трубку до вуха.
— Якого біса не відповідаєте? Де Диман? — долетіло здаля.
— Його… відвезли… — прохрипів Семен запеченими губами.
— Хто відвіз? Куди? Ти що — п’яний? — загорлали з трубки.
— Хорунжий Роман… і Зенон.
— Роман?.. Хто говорить? Ти, Семене?
— Я… Друже Беркут… Вони провалили мені голову…
— І Зенон з ним? Чорт!.. Куди, куди відвезли?
— Н-не знаю… я…
— Про що вони говорили?
— Друже Беркут… я… нічого не пам’ятаю…
— Семене, вони питали Димана про архіви? Семене!
Трубка загойдалася на шнурі.
Семен знепритомнів.
У штабній кімнаті деренчливо звучало:
— Семене! Семене! Згадай, Семене!..
Роман і Зенон один за одним пробігли між колонами великого залу, освітленого місяцем…
За головним вівтарем хорунжий з ліхтарем у руці почав обстежувати підлогу.
Зенон, поклавши перед собою пістолет і капелюх, сів на східець.
Колодочкою ножа Роман обстукував плити…
У нішах залу поблискувала бронза скульптур, лики святих були незворушні й загадкові…
Одна з плит раптом відізвалась під колодочкою незвичним звуком. Юнак стукнув ще раз, потім лезом ножа провів по цементному шву…
Зенон озирнувся на різкий скрегіт.
Хорунжий трохи підняв плиту й відвалив її вбік.
— Зеноне!..
Роман нахилився над криївкою і витягнув металеву скриню з архівами його преосвященства. Знову нахилився…
Згинаючись під тягарем скринь, вони вибігли на дорогу, де стояв автомобіль. На задньому сидінні корчився зв’язаний, з кляпом у роті, Диман. Бойовик, дико застогнавши, сахнувся — йому під ноги і на сидіння Роман і Зенон скидали скрині…
Звідкілясь долетів шум коліс, став швидко наростати.
З лісу вискочила бричка і круто звернула до монастиря, біля якого Зенон марно намагався завести машину.
— Ось вони! — істерично загорлав Войнарович і щосили стьобнув коней.
— Швидше! — вхопився за краї брички Беркут. — Жени, жени! — Швидше, шляк би тебе трафив! Швидше!
Машина не заводилась. Бричка стрімко наближалась. Зенон спокійно сказав хорунжому.
— Романе, підштовхни.
Юнак зіскочив із східців, вперся плечем у машину. Беркут, поклавши пістолет на згин ліктя, посилав кулю за кулею.
Мотор нарешті запрацював. Пробігши за автомобілем кілька кроків, Роман на ходу скочив у нього. Машина набирала швидкість.
Заміська дорога петляла серед пагорбів. Бричка не відставала, коні хрипіли, розбризкуючи піну. Стріляв Беркут.
Роман відстрілювався з вікна, потім, ледве втримуючись на поворотах,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84», після закриття браузера.