Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Я вже випив кілька чарок, поки ми розмовляли, — відповів Цзя Юйцунь.

— Нічого дивного, — засміявся Лен Цзисін. — Коли базікаєш про чужі справи, вино п’ється особливо легко. Та чому б не випити ще?

— Пізно вже, як би не замкнули міські ворота, — мовив Цзя Юйцунь, глянувши у вікно. — Ми можемо продовжити розмову по дорозі до міста.

Вони підвелися, розплатились. Але заледве зібралися йти, як позаду пролунав вигук:

— Брате Юйцунь! Вітаю. Я прийшов повідомити тобі радісну звістку.

Цзя Юйцунь обернувся...

Якщо хочете дізнатися, кого він побачив, прочитайте наступний розділ.

Обернувшись, Цзя Юйцунь побачив, що перед ним не хто інший, як Чжан Жугуй — його колишній товариш по службі, в один час із ним відставлений од посади. Уродженець цієї місцевості, Чжан Жугуй жив тепер удома. Недавно він дізнався, що в столиці задоволено клопотання про відновлення на посаді всіх звільнених чиновників, і, випадково зустрівшись із Цзя Юйцунем, поспішив висловити йому свою радість.

Вони привітались, і Чжан Жугуй розповів усе, що йому було відомо. Втішений Цзя Юйцунь трохи побалакав із ним і розпрощався — йому не терпілося повернутись додому.

Лен Цзисін чув їхню розмову й порадив Цзя Юйцуню випросити в Лін Жухая дозвіл вирушити до столиці, а також заручитися його рекомендаційними листами до Цзя Чжена.

Цзя Юйцунь прибіг додому, зазирнув до урядового вісника. Так і є — Чжан Жугуй сказав правду.

Наступного дня він вирушив до Лін Жухая й виклав суть справи.

— Щасливий збіг, — сказав Лін Жухай. — Теща, коли довідалася, що дочка моя залишилася без матері, надіслала за нею човен. Теща живе в столиці, і, як тільки дівчинка остаточно видужає, я хочу відправити її туди. Дотепер мені не випадало нагоди віддячити вам за ваші наставляння. Так хіба можу я не виконати вашого прохання?! По правді кажучи, я знав, що так станеться. І в мене давно лежить для вас рекомендаційний лист до мого шурина. Буду радий, якщо він зуміє зробити вам послугу. Про дорожні витрати не турбуйтеся — я все написав шуринові.

Цзя Юйцунь низько вклонився й не переставав дякувати.

— Чи не можна дізнатись, яке високе становище мають ваші високошановні родичі? — поцікавився він. — Можливо, я, грубий і неосвічений, не посмію стати перед ними...

— Мої родичі належать до того ж роду, що й ви, — всміхнувся Лін Жухай, — вони доводяться онуками Ганго-гуну. Цзя Ше, старший брат моєї дружини, у чині генерала першого класу, а другий брат — Цзя Чжен — обіймає посаду позаштатного лана у відомстві. Він скромний і добрий, на відміну від деяких багатих ледарів, і за характером дуже нагадує діда. Тільки тому я й наважився потурбувати його своїм проханням. Вчини я інакше, до кінця життя терзався б муками сумління.

Тут Цзя Юйцунь подумав, що Лен Цзисін дав йому гарну пораду, і знову подякував Лін Жухаю.

— Дочка моя, гадаю, вирушить у дорогу другого дня наступного місяця, — сказав Лін Жухай. — Чи не хочете поїхати з нею разом? Мабуть, що так буде зручніше для вас.

Цзя Юйцунь був щасливий і кивав головою. Збори в дорогу Лін Жухай узяв повністю на себе, так що Цзя Юйцуню залишалося тільки приймати його благодіяння.

Дівчинці дуже не хотілося залишати рідний будинок, але бабуся наполягала на її приїзді, та й батько вмовляв:

— Мені перевалило за п’ятдесят, женитись я не маю наміру. Ти зовсім іще мала, часто хворієш, матері в тебе немає, виховувати нікому, немає сестер, які могли б за тобою доглянути. А там бабуся, двоюрідні сестри, та й у мене турбот зменшиться. Чому ж тобі не поїхати?

Вислухавши батька, Лін Дайюй вся в сльозах поклонилася йому на прощання й разом зі своєю годувальницею й декількома літніми служницями, присланими за нею з палацу Жунго, сіла в човен. Цзя Юйцунь плив слідом в іншому човні з двома хлопчиками-служниками.

Прибувши до столиці, Цзя Юйцунь перш за все привів до ладу парадний одяг і, взявши візитну картку, де значилося «рідний племінник», у супроводі служника вирушив до палацу Жунго.

Цзя Чжен до цього часу вже встиг прочитати лист зятя й наказав негайно просити Цзя Юйцуня.

Шляхетний вигляд і вишукана мова Цзя Юйцуня справили на Цзя Чжена сприятливе враження. Цзя Чжен, який багато в чому успадкував характер діда, з особливою повагою ставився до людей учених, був чемним і привітним