Читати книгу - "Король Гризлі"

ерші промені сонця осяяли терасу, де ночували Тор і Мусква. Сонце сходило над землею, зігріваючи каміння. Тор прокинувся, потягнувся, але вставати не поспішав. Рани вже не дошкуляли, а після сапусавіну та ситної вчорашньої вечері він взагалі розкошував, от і не дуже поспішав покинути цей залитий сонячним світлом кам’яний закутень. Тор лежав і з цікавістю роздивлявся малого Мускву. А той, сховавшись від нічної холоднечі, умостився йому між передніми лапами, де було затишно і тепло, і досі спав, додивляючись свої дитячі сни та час від часу зворушливо схлипуючи.

А по деякім часі Тор зробив те, чого досі за ним не водилося: він обнюхав пухнастий клубочок, що сопів межи лапами, й лизнув червоним язиком мордочку ведмежати. Мусква, якому, мабуть, досі снилася ведмедиця, лише тісніше пригорнувся до гризлі. Як біле дитинча, котре спочатку не викликає в дикунів нічого, крім бажання убити його, мало-помалу завойовує серця червоношкірих, так і Мусква якимось дивовижним чином увійшов у Торове життя.

Отой здоровезний бурмило і досі був як не в собі! Мало того, що він пішов на зближення із цим ведмежам, зовсім зневаживши те почуття відрази, яке він відчував до всіх ведмежат, так ще й доводилося відмовлятися від звичок, які з’явилися за десять років самітницького життя. Крім того, Тор почав відчувати, що в спілкуванні з Мусквою є позитивні, напрочуд приємні хвилини. Коли в його життя увірвалися люди, у ньому зародилося нове почуття; ну, може, ще не почуття, а так, лише його прообраз, одначе це було дуже серйозно. Поки в тебе нема ворогів, поки ти не стикався із загрозою для життя, ти ще не можеш повною мірою оцінити чиюсь дружбу; тож цілком могло статися так, що Тор, зустрівшися із сильним ворогом та смертельною небезпекою, починав розуміти ціну чужої приязні. Крім того, наближався сезон парування, а з Мускви й досі ще не вивітрився запах матері-ведмедиці. Він спав під лагідним сонцем, і вигляд сплячого ведмежати наповнював Тора дивною втіхою.

Тор оглянув долину внизу, що мерехтіла під сонцем мокрим блиском, але не помітив у ній нічого підозрілого. Вдихнув повітря, напоєне чистими пахощами молодої трави, квітів, канадських бальзамів і недавнього дощу.

Він почав зализувати рану, і від його рухів нарешті прокинувся Мусква. Ведмежа підвело голову, потерло мордочку лапою і, сонно кліпаючи, зиркнуло на сонце. Як і будь-який малюк, він був готовий до пригод нового дня, дарма, що день попередній був щедрий на різні випробування.

Тор ще лежав, оглядаючи згори свої володіння, коли непосидючий Мусква почав вивчати розломи у прямовисній скелі та сновигати між камінням, розкиданим на кам’яній терасі.

Нарешті гризлі відірвав погляд від долини і перевів його на ведмежа. Він з непідробною цікавістю стежив за вихилясами клишоногого маляти. Надивившись удосталь, Тор важко підвівся, обтрусився усім тілом.

Ще хвилин зо п’ять стояв, вдивляючись у видолинок і нюхаючи вітер, знерухомілий, наче камінна статуя. Мусква й собі став коло нього, нашорошив маленькі вушка і зиркав гострими очицями то на Тора, то на сонячну долину. Він неначе запитував гризлі: а що буде тепер?

І величезний ведмідь відповів на його запитання. Він розвернувся, зійшов з кам’яної тераси і рушив униз, прямуючи до видолинка. Мусква подався за ним, точнісінько як учора, коли цілий день ходив за Тором, мов прив’язаний. Сьогодні ведмежа почувалося удвічі дужчим та більшим, йому вже зовсім не хотілося материнського молока. Напередодні Мусква показав себе тямущим учнем, і, як наслідок, у горах стало на одного м’ясоїда більше. Тепер ведмеді поверталися туди, де їх чекали залишки вчорашнього бенкету; Мусква зрозумів це одразу.

Вони пройшли вже половину відстані, що відокремлювала їх од видолинка, коли ніс Тора зачув чужу присутність. Він зупинився, глухо загарчав, густе хутро на загривку наїжачилось. Дух чужинця линув якраз звідти, де Тор напередодні сховав рештки оленя. Якби цей запах стрівся Торові деінде, він не звернув би на нього уваги, але тут, де лежав його харч, це було вже занадто! Пахло ведмедем, у цьому не було жодних сумнівів. За інших обставин Тор сприйняв би його абсолютно спокійно. Він не розсердився б і тепер, якби це був запах ведмедиці. Однак усе свідчило про те, що зайда був самцем. І дух його густими хвилями клубочився ущелиною, котра пролягала до ліска бальзамів з оленячою тушею.

Утім, Тор зупинявся зовсім не для того, щоб розібратися у здогадах. Він знову глухо загарчав і з такою швидкістю рвонув униз по схилу, що Мусква ледве устигав за ним. Вони рухалися безупинно, поки не вийшли до краю невеличкого плато над плесом і ліском з бальзамів. Захеканий Мусква жадібно хапав повітря широко роззявленою пащею. Аж раптом його вуха нашорошились, він почав пильно вдивлятися удалечінь, і кожен м’яз його тільця напружився, став твердим.

Біля їхньої схованки, до якої залишалося не більше ста ярдів, хазяйнував великий барибал! То був по-справжньому розкішний звір! Важив він фунтів на триста менше, ніж Тор, зате майже не поступався йому зростом, а хутро його вилискувало під сонцем оксамитним соболевим блиском. Давно до Торових володінь не забрідав такий великий і зухвалий гість. Тор із Мусквою стояли нагорі й спостерігали, як безпардонний зайда зі смаком наминає витягнуту з ями тушу.

Мусква питально поглянув на Тора, неначе обурюючись: «Ну, і що тепер будемо робити? Він зжере наш сніданок!»

Повільно, обережно переставляючи лапи, Тор почав спускатися в долину, до бальзамового ліска. Тепер він начебто не поспішав.

Діставшися до краю галявини, звідки до непроханого гостя залишалось ярдів тридцять-сорок, Тор знову зупинився. У позі його ще не читалося жодної загрози, хіба що здибилося хутро на загривку. Мускві це було удивовижу.

Барибал на хвильку відірвався від бенкету, скинув оком на Тора та Мускву — і два ведмежі погляди схрестилися на добрих півхвилини. Величезна голова Тора повільно, мовби маятник, погойдувалася з боку в бік. Чорний стояв незворушно, як сфінкс.

Футів за чотири-п’ять від Тора стояв Мусква. Він нагадував малого хлопчика, який відчував, що зараз щось має статися, і так