Читати книгу - "Вона"

Близько дванадцятої пролунав дзвінок від Анни.

— Я все вирішила. Залишилась справа за вами. Вам потрібно відпроситись у батьків.

— Як? Що ти там вирішила??? — стурбовано запитав Андрій.

— У мене зараз новий залицяльник. Ну таке, він мені не подобається… Але…

— Але? — з нетерпінням запитала Марі.

— Йому 19 і в нього є машина. Тому я запропонувала поїхати на річку з ночівлею. А щоб він до мене не ліз), ну…, я так гадаю, ви 100 % маєте там бути, тож я запропонувала взяти і вас. Я сказала, що ви зустрічаєтесь, а то він хотів для Марі, якогось друга приволокти.

— Ми… Зустрічаємось??? — ошелешено запитав Андрій. — Та хто в це повірить?

— Та ну чого ти? Ти досить симпатичний))), — запевнила його Анна.

— Та й що це за чувак??? — обурено запитав Андрій.

— Чого це ти до нього так ставишся? Він нам між іншим допомагає.

— А чого це ти його захищаєш? Ти ж кажеш, він тобі не подобається???

— Так, стоп!!! — перебила їх Марі. — Це чудова ідея. Досить сперечатись! Андрію, яка тобі різниця. Це ж все заради спільної справи! Нам ще потрібно запитати дозволу в батьків. За пів години зідзвонимось!

Для них тоді це виглядало як захоплива пригода. Вони відчували себе супергероями. Нібито фільми, які вони так любили дивитись, стали реальністю і вони головні герої. Вони навіть не підозрювали, що ця історія може не закінчитись «хепі ендом». І що це буде пригода, про яку всі троє згодом шкодуватимуть, адже життя виявиться не таким, яким вони його собі уявляли. Вони зрозуміють, що на кону реальні людські життя. А отже, це зовсім не ігри. Усе це насправді. І що їм робити вони поки, що не знають…

Марі постукала у двері кабінету.

— Так, заходьте.

— Ви не зайняті?

— Ні, що ви. Присядьте.

— Хотіла обговорити все по справі.

— Я можу дати вам усе, що я накопав на цього демона. Якось аж дивно, говорити про демонів так просто ніби ми погоду обговорюємо, — Тарас поглянув на Марі. Йому ніби на душі полегшало від того, що він може говорити про це з кимось, не переймаючись, що його приймуть за божевільного. Так, Назар теж усе знав. Але Тараса завжди бентежило те, що жодна дівчина не дізналася б про його таємницю. А як він може розділити життя з тією, яка не знає й половини його життя? Яка ніколи не дізнається, за ким він сумує і чому їх не стало. Чого він найбільше лякається і як його підтримати. Тому зараз дивлячись на Марі, у нього зажевріла надія, що він все ж таки знайде ту, яка прийме і його, і його таємниці.

— Так, до цього складно звикнути, — Марі розуміюче поглянула на Тараса. Вона сама не розуміла чому, але відсторонюватися від Тараса їй інколи не вдавалось. Тому вона відчула всі його переживання.

— Але ж ви звикли?

— Ну як звикла, потрібно робити вибір, і, якщо вже вибрала, то не можна сумніватись. А якщо чесно, сумніви все одно виникатимуть дуже часто))). Але щоразу себе переконуєш, що це правильний вибір). Насправді намагаєшся довіряти собі, вірити, що ти не божевільна людина)… Я відволіклась), — Марі посміхнулась, не очікуючи від себе такого. Адже вона не дуже тямить в тому, щоб когось підтримувати. Зазвичай вона просто рятує життя людей, які ніколи про неї не дізнаються. І говорити з ними їй не доводилось. — Так, Андрій мені вже все скинув, і я вже з усім ознайомилась.

— Хм, Андрій скинув? Цей Андрій розумний хлопчина, — Тарас допитливо поглянув на Марі.

— Так, дуже розумний, — Марі не хотіла продовжувати говорити про Андрія. Це була дуже дорога їй людина. Лише її. — Але є один нюанс: я ніколи не стріляла з пістолетів, — помітивши здивування Тараса, Марі негайно продовжила. — Ви не хвилюйтесь я швидко вчусь. Мені потрібна лише невелика практика, тому в мене два питання: де мені взяти пістолет, і де я можу потренуватись?

— У якому сенсі ви ніколи не стріляли? — занепокоєно запитав Тарас.

— О Господи, та не переймайтесь! Знайдіть пістолет, місце де можна постріляти і поїдьте зі мною, переконаєтесь, що немає чого хвилюватись, — Марі зрозуміла, що лише так зможе заспокоїти Тараса.

— У нас в місті є тир, я домовлюсь і можемо з’їздити.

— Чудово, я буду на горі.

— Як ви себе почуваєте?

— Вже майже як нова), — це звичайно було не так, але щоб не хвилювати Тараса ще більше, Марі вирішила не вдаватись у подробиці.

Марі, відчуваючи занепокоєння Тараса, встала з крісла і вийшла з кімнати. Саме тому Марі не любила перетинатись із тими, хто потрапляє під руку потойбічних створінь, вона відчувала їхні емоції. І зазвичай нічого приємного вони не приносили. Зазвичай це був страх, розпач, паніка, істерики. І Марі було дуже тяжко опанувати себе. Тому вона й не хотіла погоджуватись на пропозицію Тараса, адже знала, що рано чи пізно вона почне відчувати зі сторони Тараса страх. І цей страх якнайгірше вплинув би на Марі. Адже в час, коли їй потрібно бути впевненій у собі, її сковує паніка і страх і в результаті дуже складно відфільтрувати чужі почуття від своїх. Марі знадобилось багато часу і тренувань, щоб хоч трохи навчитись блокувати свій зв'язок з оточуючими. Але інколи їй це не вдавалось, як в ситуації із Тарасом. Вона постійно його відчувала і ніяк не могла заблокувати їхній зв'язок.

Близько дванадцятої трійця зідзвонилась. На щастя всім дозволили поїхати розвіятись. Як би ж то розвіятись. Що