Читати книгу - "Повторення пройденого"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вчителька оглянула Настю й Антона з голови до п'ят і похмуро спитала:
— Що, вже навчилися? Великий же ваш потяг до знань.
— А нас відпустили, — збрехав Антон.
— З контрольної? — уточнила вчителька.
— Ага. Ми ж тут перший день. Який сенс нам зараз контрольну писати? — сказав Антон.
— Тут півшколи таких розумників. Сенс їм потрібний. Марш у клас! Особисто я не пам'ятаю, щоб вас відпускала. На контрольній у мене до вас двох буде особлива увага. Подивимося, чого ви навчилися до сього часу. Кабінет фізики на другому поверсі,— нагадала вона.
Під пильним поглядом учительки втікачі похнюплено попленталися до сходів.
— То це у неї контрольна? От так ускочили! — невесело сказав Антон.
— А все через тебе, — процідила Настя.
— Здрастє, Настя! Я тут до чого?
Настя хотіла щось сказати, але раптом її очі розширилися від здивування, вона кивнула кудись удалину коридора і сказала:
—1 Дивися, це ж Толь Іванович.
Коридором легким кроком ішов високий чорноволосий хлопчина. Його густу кучеряву шевелюру можна було упізнати з тисячі. Навіть неозброєним оком було видно, що він тут знаменитість. Старші діти забалакували до нього, а молодші школярі шанобливо розступалася і, забувши про гру, дивились йому вслід.
— Сто пудів! — аж присів Антон. — А де ж він раніше був? Прогулює, чи що? А ще майбутній учитель.
Відстань між ними скорочувалася. Коридором у броунівському русі носилася малеча. Капловухий хлопчисько налетів на Настю, трохи не збивши її з ніг. Юра, який не знати звідки взявся, схопив його за шкірку.
— Дивитися треба, куди летиш! Саєчка за неввічливість.
Він легенько дав другачку щигля.
— Пусти, — задриґався порушник.
— Біжи. «Молодим усюди в нас дорога», — процитував Юра, відпустив хлопчиська на волю і звернувся до Антона з Настею: — Ви де були? Ми вам місця тримали.
Питання так і залишилося без відповіді, тому що в цей час Юрин друг, Митько, побачив Толика.
— Ба, Толян! — вигукнув він, і всі поспішили йому назустріч.
Біля кабінету фізики Толика вже обступили однокласники. Судячи з вітальних вигуків, він був улюбленцем усіх.
— Толян! Скільки літ, скільки зим! Як ти там? Готуєшся? Ми думали, ти не прийдеш.
— Михайлівна з контрольної нізащо не відпустила. Ви ж її знаєте, — відповів Толик.
— Це точно. Михайлівна — звір, — підтвердив Митько.
— А у нас новенькі,— сказала Мила.
— Мій однофамілець. Антон Єрмак, — похвалився Юра, показуючи на Антона.
Толик ковзнув поглядом по Антону і затримався на Насті.
— А тебе як звуть? — спитав він.
— Настя.
— А я Толик.
— Я знаю, — сказала Настя.
— Звідки? — здивувався Толик.
— На фотографії бачила.
— Це в газеті, чи що? Мені після цього пацани проходу не давали. Кличку дали — Чемпіон. Тепер доведеться її виправдати.
Антон дивився, як ці двоє розмовляють, і в душі у нього закипала образа. Ну й Самсонова! З Толь Івановичем вона політес розводить, а власний однокласник і, можна сказати, друг у нещасті у неї як дірка від бублика. Антона зовсім не приваблювала перспектива бути порожнім місцем, і він із зухвалою посмішкою звернувся до Толика.
— Ти що, найкрутіший, уроки прогулювати? Чи ти такий розумний, що тобі разом з усіма паритися влом?
— Що? — не зрозумів Толик.
— Я кажу, чого тебе на уроках не було?
— У мене змагання. Сьогодні увечері їду, тому мене відпустили. А на контрольну довелося прийти. — Він знову повернувся до Насті: — Але це навіть добре.
— Чому? — спитала Настя.
— Тому що я познайомився з тобою. Ти за мене вболіватимеш?
— Вболіватиму, — кивнула Настя.
Антон трохи не луснув від обурення. Це було вже занадто! Диви які Ромео і Джульєтта наших днів! Фліртують на очах у всіх. Настька, коза, бісики пускає. Хоч би подумала, він же старий! А Толь Іванович який! Прямо так, з наскоку, симпатичних дівчат кадрити. Чемпіон недороблений!
І раптом Антона осяяла здогадка, після якої вся його злість де й ділася. Він виразно пригадав дату на табло: 17.09.82 і сумний голос Толь Івановича: «Вісімнадцяте вересня 1982 року. Завтра, можна сказати, річниця. Сумна річниця».
До трагедії залишався один день. Завтра цьому хлопчиську доведеться розпрощатися з мрією завоювати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повторення пройденого», після закриття браузера.