Читати книгу - "Тінь перемоги"

Часто задають питання: чи не занадто велике значення я надаю фактору румунської нафти? Адже німці освоїли виробництво синтетичного бензину.

Таке виробництво дійсно було налагоджене. Але проблема з пальним так і залишилася невирішеною. Перш за все, потрібно пам'ятати, що синтетичне пальне ні в якій мірі не може зрівнятися за якістю з пальним із нафти. Використання синтетичного пального різко знижує тактико-технічні характеристики бойової техніки, перш за все літаків, танків, кораблів. Ваші конструктори можуть створити чудовий літак, технологічна культура ваших заводів може бути найвищою у світі, ваші інженери та робітники можуть вкласти в будівництво літака весь свій талант і старанність, але через погане пальне літак все одно буде тихохідним, слабосильним, незграбним.

Додатково до всього, синтетичне пальне ще й дороге. У випадку з деревиною проблем майже не було. Якщо не вистачало деревини, замість неї в гітлерівській Німеччині використовувалося картоплиння. Бадилля хоч якістю і нижче за деревину, зате дешеве. А виробництво синтетичного пального обходиться в 7-12 разів дорожче за виробництво пального з нафти. На використання синтетичного бензину Гітлер зважився не від хорошого життя. Бажаючих повторити досвід Гітлера важко знайти. Судити про якість і вартість синтетичного пального дозволяє такий факт. У другій половині ХХ століття світ не раз стрясали нафтові кризи. Хімічна промисловість усього світу на початку третього тисячоліття куди як потужніша, ніж хімічна промисловість Німеччини в 1941 році. Однак чомусь ніхто не поспішає виробляти синтетичне пальне.

Тепер про кількість.

Мінімальна потреба Німеччини в нафті на 1941 рік визначалась у 20 мільйонів тонн. (Я. Т. Эйдус. Жидкое топливо в войне. Москва. Академиздат. 1943. Стр. 74-75)

Не забудемо, що в Гітлера були союзники, в яких були армії, флоти і повітряні сили. Але в них теж не було нафти. Їх теж треба було забезпечувати німецьким пальним.

Виробництво синтетичного пального в Німеччині в 1941 році - 4,1 мільйона тон, тобто одна п'ята від самого крайнього мінімуму. Якщо згадати союзників, з якими треба було ділитися, тоді частка синтетичного пального в загальному балансі 1941 року зовсім незначна.

Крім синтетичного пального справжня нафта надходила до Німеччини з Австрії, Чехословаччини, Франції, Угорщини та Польщі. Всього за 1941 рік - 1,3 мільйона тон.

Разом за 1941 рік Німеччина виробила синтетичного пального й отримала цієї нафти з окупованих нею країн - 5,4 мільйона тон.

Якби не було нафти Румунії, то при такій кількості пального армії, авіації, флоту, транспорту і промисловості Німеччини довелося б працювати і воювати три місяці на рік, а дев'ять місяців у повному заціпенінні чекати наступного року.

Гітлер вважав, що якби Червона Армія розтрощила Румунію в 1940 або 1941 році, то без румунської нафти Німеччина могла протриматися до весни 1942 року. Цей оптимізм не витримує перевірки арифметикою. Без румунської нафти потреби економіки і збройних сил Німеччини задовольнялися лише на чверть дуже поганим і дуже дорогим пальним. Захоплення Румунії Червоною Армією в 1940 або 1941 роках обертався катастрофою для Німеччини протягом двох-трьох місяців.

Скільки ж нафти йшло з Румунії? У 1941 році — 5 мільйонів тон.

Цього було абсолютно недостатньо. Але без цього жити і воювати було неможливо. Отримуючи нафту Румунії, Німеччина балансувала на дроті, абияк обходилася кількістю, удвічі меншою за мінімальні потреби.

В ході всієї війни проблема з нафтою в Німеччині так і не була вирішена. 6 червня 1942 року ОКВ ситуацію, що склалася оцінювало так: «Постачання пально-мастильними матеріалами в поточному році буде одним зі слабких місць нашого військового потенціалу. Брак пально-мастильних матеріалів усіх видів настільки великий, що буде утруднена свобода операцій усіх трьох видів збройних сил, і це в такій же мірі негативно позначиться на військовій промисловості... Невеликого поліпшення можна очікувати до кінця року, коли будуть запущені у виробництво нові заводи синтетичного пального, що, однак, не принесе з собою рішучого поліпшення в постачанні ПММ». (Мюллер-Гіллебранд. Том 3. Стор. 67)

Чим далі йшла війна, тим гіршим ставало постачання. До кінця війни Німеччина першою у світі почала серійне виробництво реактивних літаків. Винищувач Ме-262 перевершував усі літаки світу за швидкістю і озброєнням. Їх було вироблено 1433. Але не вистачило гасу. А без гасу кращий у світі винищувач літати не міг. З майже півтори тисячі побудованих літаків цього типу в боях брало участь трохи більше двохсот. Решта так і залишилися на землі.

До «визвольного походу» Жукова в Бессарабію Румунія була країною нейтральною. Поставки нафти з Румунії до Німеччини не були нічим гарантовані.

І тут Гітлеру допоміг Жуков. Своїм «визвольним походом» він штовхнув Румунію в обійми Гітлера. У жовтні 1940 року влада над румунською нафтою була фактично захоплена Німеччиною. До цього нафта Румунії була ні радянською, ні німецькою. Тепер вона знайшла берлінського господаря.

Давайте ж подивимося правді в її нахабні очі: Жуков не був військовим мислителем. Він не вмів і не намагався дивитися на карту поглядом противника. Жуков був виконавцем. Сталін зробив фатальну помилку, а Жуков був не здатний її побачити і Сталіну на неї вказати. Здоровий глузд каже: вовка можна гнати в кут, але тільки для того, щоб там негайно його пристрелити. Якщо ж ми загнали вовка в кут, але не вбиваємо, він може кинутися. Стрибок вовка раптовий і страшний. Прямо в обличчя.

Саме це сталось у 1941 році. Уже в 1939 році Гітлер потрапив у стратегічний глухий кут, з якого не було виходу. В 1940 році Сталін заніс над Гітлером сокири з двох боків: на півночі - над залізною рудою, лісом і нікелем, на півдні - над нафтою. Сталін зволікав, вичікував, коли Гітлер кинеться на Британію. Але в 1941 році Британія не була небезпечною Гітлеру. Небезпека виходила від Сталіна. Гітлеру не залишалося виходу. І він кинувся на Сталіна. 21 червня 1941 року Гітлер написав лист Мусоліні: «Росія намагається зруйнувати