Читати книгу - "Пісок у склянці"

кишені мобільний, Віктор знайшов у контактах номер приятеля і натиснув кнопку з'єднання. За декілька секунд у слухавці почулися короткі гудки. Тоді він знову запустив руку до кишені та витягнув злощасну флешку, без якої навряд чи б вийшло довести, що рукопис взагалі існує. Адже, як справедливо зазначив пан Бове, роман не бачила навіть його дружина. Віктор поклав флешку на приладову панель в невеличке заглиблення для різних дрібниць і знову взявся за телефон, але і цього разу — марно. Тому він кинув телефон на сусіднє сидіння, завів двигун та повільно покотив порожньою вулицею. Йому не залишалося нічого іншого, як відправитися до Марка просто додому.

Перші десять хвилин їхати було приємно, оскільки дощ практично не відчувався й більше нагадував легку мряку. Проте дуже скоро почалася справжня гроза, і довелося запустити двірники на повну. Тем не менш погіршення погоди навряд чи могло завадити планам Віктора. На цю хвилину він вже мчав по шосе з великою швидкістю, благаючи небеса, щоб Марк опинився на місці.

За хвилину на сусідньому сидінні задзвонив мобільний.

— Алло! — відповів Віктор, не глянувши на екран.

Він гадки не мав, хто це міг бути. Хоча, навряд чи йому телефонувала Ельза — пройшло занадто мало часу з моменту їх розмови. Та й від Марка він звісток не чекав.

Спочатку нічого розібрати не вдалося, окрім легкого потріскування, схожого на атмосферні перешкоди. Віктор зібрався перервати зв'язок, коли несподівано в телефоні загриміла симфонічна музика, яка за силою нагадувала артилерійську канонаду. Це був «Танець лицарів» з балету Прокоф'єва «Ромео і Джульєтта».

— От бісова душа! — Віктор різко відсмикнув руку та поклав слухавку. — Вони там подуріли? Чи вважають, що це дуже смішно?

Взагалі жарти подібного ґатунку йому завжди були не до смаку, і він сумнівався, що його розіграв хтось зі знайомих. А може, то просто помилилися номером, чи мобільний через грозу зловив радіостанцію з класичною музикою? Хоча з чисто технічних причин це було і неможливо. Отже, тут щось інше. Але що? Телефонний хуліган, п'яні підлітки?

Віктор відкрив перелік вхідних дзвінків, щоб визначити жартівника, та раптом мобільний задзвонив знову. Голосно і наполегливо, наче той, хто перебував на другому кінці дроту, точно знав, що відповідь буде. При цьому Віктор відчув той самий мерзенний липкий страх, який охопив його вранці у лісі, коли він оглядав старий будинок. Йому навіть захотілося викинути телефон у вікно. Однак він переборов себе та підніс його до вуха, але замість музики у слухавці зашелестів ледве чутний шепіт, і тут в голові Віктора щось перемкнулося. Події останніх днів постали перед ним в іншому світлі: дівчинка на дорозі й в крамниці іграшок, загадковий антиквар, зниклий рукопис, незрозумілий випадок у лікарні, несподіваний потоп у ванній кімнаті та несправність комп'ютера, а тепер і дивні телефонні дзвінки — які ще потрібні були докази, що розум його похитнувся? І все ж таки Віктору не вірилося у власне божевілля.

А що, коли всі ці події є ланками одного ланцюга і проти нього діють могутні таємні сили? В такому випадку, хотілося б знати їхню мету. Може, вони полюють за його новим романом, який він щойно закінчив? Принаймні це пояснило б загадкове зникнення теки з рукописом. Але для чого він їм знадобився? В ньому немає нічого особливого. Звичайна історія про любов і зраду — у світі таких оповідань тисячі. Хіба що дії відбуваються в іншу епоху. Якби то були наукові дослідження чи сенсаційне журналістське розслідування, тоді інша справа. А так...

«Будь-яка людина має право зберігати свою таємницю. І те, що важливо, повинно залишатися прихованим від сторонніх очей!»

Здається, саме так вчора сказав пан Бове. Якби ще зрозуміти, що це означає.

Злива нарешті почала вщухати — гроза вирушала кудись на південь. Віктор знову жбурнув телефон на сусіднє сидіння з твердим наміром більше не відповідати ні на які дзвінки та з силою натиснув на педаль акселератора. Двигун відреагував гучним гарчанням, а стрілка спідометра поповзла вгору. І тут сталося те, від чого Віктор ледь не зомлів. Попереду він побачив ту саму маленьку дівчинку, яку збив учора ввечері на шосе. І хоча тепер вона стояла до нього спиною, немов очікувала когось з протилежного боку дороги, він без жодних вагань впізнав її.

Подальші події розвивалися із шаленою швидкістю та цілком повторювали події дня попереднього. З однією лише різницею: все закінчилося значно гірше. Під впливом потужної інерції «Рендж Ровер» вискочив на зустрічну смугу, злетів з траси, на мить зависнув у повітрі, а тоді з силою вдарився об землю, зробив декілька обертів і завмер у кюветі.

Глава 6

Статистика стверджує: чотири людини зі ста, що потрапляють в аварію, гинуть, а дорожньо-транспортні пригоди є третім за рахунком смертності у світі. Попереду тільки серцево-судинні захворювання та рак. Інакше кажучи, людство розплачується життями за можливість пересуватися зі швидкістю, про яку наші предки навіть не мріяли, і хоча всім про це відомо, ніхто не бажає пальцем поворухнути, щоб змінити ситуацію. Тому перше, про що Віктор подумав, коли прийшов до тями, що сьогодні йому дуже пощастило. В той час, як його машина перетворилася на купу понівеченого металу, сам він відбувся декількома подряпинами та вивихнутим плечем, і на цьому подарунки долі не закінчилися.

З перекинутої та палаючої автівки йому допоміг вибратися водій вантажівки, яка проїжджала повз нього, що теж можна було вважати неймовірним везінням. Щоправда, зрозумів це Віктор пізніше, на лікарняному ліжку. Але тієї миті, сидячи на землі та намагаючись залишатися при свідомості, він думав лише про те, як цій маленькій тендітній дівчинці вдалося так швидко оговтатися після вчорашньої аварії. Та, що найголовніше, чому вона знову