Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

— Я вже їв шоколад, — пояснив Гаррі. — Мені дав професор Люпин. Він роздав усім по шматочку.

— Справді? — зраділа мадам Помфрі. — Нарешті ми маємо вчителя із захисту від темних мистецтв, який знає, що йому робити.

— Ти певний, Поттере, що в тебе все гаразд? — різко запитала професорка Макґонеґел.

— Так, — відповів Гаррі.

— Дуже добре. А тепер прошу зачекати в коридорі. Я швиденько обговорю з міс Ґрейнджер розклад її уроків, а тоді разом підемо на бенкет.

Гаррі вийшов у коридор разом з мадам Помфрі, яка, бурмочучи щось під ніс, покрокувала до шкільної лікарні. Незабаром з'явилася сяюча Герміона в супроводі професорки Макґонеґел, і вони всі втрьох пішли до Великої зали.

Там вирувало ціле море чорних гостроверхих капелюхів. Тисячі свічок висіли в повітрі, і їхнє світло відбивалося на лицях учнів за довгими столами. Професор Флитвік, крихітний чарівничок з кучмою сивого волосся, якраз виносив із зали старого капелюха і триногий ослінчик.

— Ох, — тихенько мовила Герміона, — ми пропустили Сортування!

Нових учнів Гоґвортсу розподіляли по гуртожитках за допомогою Сортувального капелюха. Капелюх вигукував назву гуртожитку, який їм найбільше підходив (Ґрифіндор, Рейвенклов, Гафелпаф чи Слизерин). Професорка Макґонеґел підійшла до свого місця за директорським столом, а Гаррі з Герміоною тихенько попрямували до ґрифіндорського столу. Однак багато хто з учнів супроводжував Гаррі допитливим поглядом, а дехто й показував на нього. Невже так швидко розійшлися чутки про те, що він зомлів перед дементором?

Сіли поруч з Роном, який зайняв для них місця.

— Що вона хотіла? — запитав він Гаррі.

Гаррі почав пошепки пояснювати, але тут підвівся на ноги директор школи.

Професор Дамблдор був доволі старий, проте йому не бракувало енергії. Він мав довжелезне сріблясте волосся й таку ж бороду, окуляри, що нагадували два півмісяці, і неймовірно гачкуватого носа. Його часто називали найвидатнішим чаклуном світу, але Гаррі шанував його не за це — важко було не довіряти Албусові Дамблдору, і коли Гаррі побачив, як директор радісно всміхається до зали, він уперше після зустрічі з дементором відчув справжній спокій.

— Вітаю! — сказав Дамблдор, а його борода замерехтіла в сяйві свічок. — Вітаю з новим навчальним роком у Гоґвортсі! Маю вам дещо сказати, причому одна тема дуже серйозна, тож краще, мабуть, почати з неї, перш ніж вам заб'є памороки наш бенкет... — Дамблдор прокашлявся і продовжив: — Як ви вже всі зрозуміли після обшуку, проведеного в "Гоґвортському експресі", у нашій школі, за дорученням Міністерства магії, зараз перебуває кілька дементорів з Азкабану. — Він на хвильку замовк, а Гаррі пригадав слова містера Візлі, що Дамблдор аж ніяк не радий з такої охорони.

— Вони стоятимуть біля кожного входу на територію школи, — вів далі Дамблдор, — і доки вони з нами, ніхто не має права виходити зі школи без дозволу. Дементорів не ошукати ніякими фокусами чи маскуванням... навіть плащами — невидимками, — додав він неголосно, а Гаррі й Рон перезирнулися. — Дементори за своєю природою не здатні зрозуміти ні вибачень, ні благань. Тому попереджаю всіх і кожного: не давайте їм ані найменшого приводу завдати вам якоїсь шкоди. Я закликаю старост усіх гуртожитків, а також нових старосту і старостиню школи зробити все можливе, щоб ніхто з учнів не наривався без потреби на дементорів.

Персі, що сидів неподалік від Гаррі, випнув груди і пихато глянув довкола. Дамблдор знову замовк; він обвів залу прискіпливим поглядом — ніхто не поворухнувся й не вимовив жодного слова.

— А тепер про речі веселіші, — сказав Дамблдор, — я радий відрекомендувати вам двох нових учителів. По-перше, це професор Люпин, який люб'язно погодився посісти посаду вчителя захисту від темних мистецтв.

Пролунали тихі й не дуже завзяті оплески. Гучно аплодували тільки ті, хто їхав в одному купе з професором Люпином, і Гаррі серед них. Поруч з іншими вчителями, одягнутими у свої найкращі мантії, професор Люпин мав доволі убогий вигляд.

— Поглянь на Снейпа! — прошепотів Рон.

Професор Снейп, майстер зілля й настійок, пильно вдивлявся в професора Люпина. Усі знали, що Снейп домагався посади вчителя захисту від темних мистецтв, але навіть Гаррі, котрий ненавидів Снейпа, був вражений, як викривилося його худе землисте обличчя. То був не просто гнів, а люта ненависть. Гаррі добре знав цей вираз. Снейп виглядав так щоразу, коли дивився на Гаррі.

— А щодо другого нашого призначення, — заговорив знову Дамблдор, коли стихли ріденькі оплески, — мушу, на жаль, повідомити, що професор Кетлберн, наш учитель з догляду за магічними істотами, наприкінці минулого навчального року звільнився, щоб присвятити більше часу лікуванню тих кінцівок, які ще в нього залишилися. Однак я з великою приємністю хочу оголосити, що цю посаду погодився зайняти не хто інший, як Рубеус Геґрід. Він поєднуватиме викладання зі своїми обов'язками лісника.

Гаррі, Рон і Герміона сторопіло перезирнулися, а тоді завзято приєдналися до оплесків, найбурхливіших за ґрифіндорським столом. Гаррі нахилився, щоб краще бачити Геґріда, який страшенно почервонів і втупився у свої величезні руки, а в його кошлатій чорній бороді ховалася усмішка.

— І як це ми не здогадалися?! — гупнув кулаком по столу Рон. — Хто ще з викладачів міг додати до списку підручників кусючу книжку?

Гаррі, Рон і Герміона плескали довше за всіх, а коли професор Дамблдор заговорив знову, вони помітили, як Геґрід витирає очі скатертиною.

— Ну, здається, я сказав усе найголовніше, — підсумував Дамблдор. — А тепер починаємо бенкет!

Золоті тарелі й келихи наповнилися стравами і напоями. Гаррі, що зголоднів як вовк, наклав собі на тарілку всякої всячини і накинувся на їжу.

Бенкет був розкішний; зала відлунювала розмовами, сміхом і подзенькуванням ножів та виделок. Але Гаррі з друзями не могли дочекатися закінчення свята — їм страшенно кортіло поговорити з Геґрідом. Вони знали, як багато для нього означало це призначення. Геґрід не мав необхідної чарівницької освіти: його вигнали з Гоґвортсу ще в третьому класі за злочин, якого він не скоїв. І саме завдяки Гаррі, Ронові і Герміоні торік його репутація знову стала чистою.

Врешті-решт, коли з тарелів пощезали останні шматочки гарбузового пирога, Дамблдор оголосив, що настав час лягати спати.

— Вітаємо, Геґріде! — пискнула Герміона, коли вони опинилися біля вчительського столу.

— То всьо завдяки вам, — розчулився Геґрід, витираючи серветкою своє сяюче обличчя. — Я й досі не вірю... Йой, що то за файна людина, той Дамблдор!.. Прийшов просто до моєї хижі... відразу, як професор Кетлберн сказав, що вже не