Читати книгу - "Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Цього я не пам'ятав, хоч убий. Чулося «шик», безумовне, стовідсоткове «щик», а не «чик».
— «… Привіз… в штаб…» — продовжувала диктувати Галина Сидорівна. Більше думати було ніколи, і я акуратно вивів: «ізвощік».
«Перебіжчика» я за компанію (раз вже вони їхали на одній прольотці) теж написав через «ш»…
— Ну як? — Запитав мене Ява після диктанту.
— Порядок, — впевнено сказав я. — А в тебе?
— Будь здоров! — Підморгнув Ява. Ми відчували себе іменинниками.
На наступний день Галина Сидорівна повернула диктанти.
— Гребенюк — чотири, — називала вона позначки. — Карафолька — п'ять. Ну, а Завгородній (це я тобто) — три з мінусом. Рень (це Ява) — два!
Нас ніби хто мокрою ганчіркою по шиї ляснув.
— Доспівався! — Хмикнула Гребенючка. Я показав їй кулак.
— А з тобою, Рень, я просто не знаю, що робити, — зітхнула Галина Сидорівна. — Через два тижні іспит, а ти зовсім нічого не знаєш. Адже суфікси — це матеріал першої чверті.
Ми поверталися зі школи похмурі й мовчазні. Ось тобі й «діти за сажею»! Мені було незручно перед Явою за свою трійку з мінусом. Немов я завинив перед ним. Разом же вчили, разом придумували цих безглуздих «дітей». А якісь пів–позначки — і вже немає єдності. Ех! Краще б і я отримав двійку!
— Хочеш, я піду і скажу, щоб вона і мені поставила двійку? Що це нечесно, що ми однаково знаємо.
— Ось ненормальний! Думаєш, я переживаю? Двійка! Плювати! Мені взагалі чомусь завжди більше щастило на диктантах, ніж Яві.
Чи то він був такий неуважний, чи то ще щось, диктанти для нього завжди кінчалися погано. Усно він ще міг іноді відповісти граматику на трійку, а пару раз бувало, що й на четвірку. А в диктантах — двійка за двійкою. І я знав, що Ява дуже переживає свої невдачі. Але він був гордий.
— Може, засядемо за повторення? — Несміливо пропоную я.
— Засаджуються, якщо тобі потрібно, — не дивлячись на мене, каже Ява, — а мені воно ні до чого.
— Так воно ж знаєш як!… Все‑таки іспит, — обережно починаю я. — А що, якщо і на іспиті двійка! Можуть же не перевести.
— Що–о?… Ех, ти! Нічого ти не розумієш… Думаєш, це так легко! У них же свій план по п'ятірок і навіть по трійках. А за кожну двійку знаєш які неприємності! Від них же знаєш як вимагають ці самі… як його… інстанції. Я чув, Галина Сидорівна моїй мамі скаржилась. Так що не бійся — трійку як–небудь поставлять. До того ж моя мама депутат. Це теж щось та значить.
— Ну, раз так, тоді, звичайно…
Явина впевненість передалася мені, і настрій у мене відразу виправилося.
Вранці ми вже забули і думати про диктант, про граматику, про іспити й вовтузилися на річці біля старої напівзатопленій плоскодонки. Ми вирішили зробити з неї підводний човен. Звичайно, це була знову Явина ідея.
— Воду вичерпати, дірки заткнути, просмолити, верх забити дошками. Тут перископ. Ось тут люк. На дно баласт, — стурбовано говорив Ява.
— А двигун?
— На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохідний. Аби підводний.
— А дихати як?
— Через перископ.
— А на поверхню як випливати?
— Баласт викинемо і спливемо.
— А якщо водою заллє та затопить?
— Ти що — плавати не вмієш? Ось ще!
Глава IV
Іспит
Як швидко летять дні! Ми ледве встигли зашпаклювати і просмолити свою «підводну» човен (ще й верх не покривали, і перископ не встановлювали), а вже й іспит. Завтра. Ми сидимо на березі й варимо на вогнищі смолу — досмаліваем човен.
Смола вариться і булькає, як манна каша. І в грудях у нас булькає тривожне передчуття завтрашньої біди.
— А чого мені переживати? — Немов відповідаючи якомусь внутрішньому голосу, каже Ява. — Я все одно не встиг би вивчити всю граматику. За два тижні! Хто ж її за два тижні вивчить! Люди її віками вигадували, голови собі сушили. Скільки вчених полисів на цій граматиці. А хочуть, щоб я її вивчив за два тижні. Кіно!
«А хто тобі не давав цілий рік вчити?» — Хочу сказати я, але не кажу: пізно вже говорити, та й чого це я такий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо», після закриття браузера.
