Читати книгу - "Поштамт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Обходьтеся без сну, — сказав він.
Я витріщився на нього. Він не Діксі[4], на гармоніці не грав. Клятий покидьок був серйозним.
6
Виявилось, що єдиний час, коли міг вчитися, — перед сном. Завжди надто втомлювався, щоб приготувати і з'їсти сніданок, тому виходив, брав високу[5] шістку пива, клав її на ліжко біля стільця, розкорковував бляшанку, славно ковтав, і аж тоді відкривав сторінку плану. Коли за якийсь час діставався так до третьої бляшанки, аркуш випадав у мене з рук. Більше не влазило. Тоді, сидячи на ліжку й витріщаючись на стіни, допивав решту пива. За останньою пляшкою міг заснути. А коли прокидався, часу лишалося тільки на клозет, умитися, поїсти і доїхати на роботу.
Пристосуватися ніяк не вдавалося, просто дедалі більше втомлювався. Повертаючись додому, завжди дорогою брав свою шістку, і якось уранці мене геть розібрало. Я видерся східцями (ліфту не було) і встромив ключ. Двері прочинилися. Хтось усе позмінював, постелив новий килим. І меблі теж були новими.
На дивані сиділа жінка. Виглядала незле. Молода. Ладні ноги. Блондинка.
— Привіт, — сказав я, — пиво будеш?
— Привіт! — відповіла. — Від одного не відмовлюся.
— Мені подобається, як тут все перешикували, — повідомив я.
— Я сама це зробила.
— Але нащо?
— Здалося, що потрібно.
Ми хильнули пива.
— Ти славна, — сказав я. Поклав своє пиво і поцілував її. Поклав року на її коліно. Красиве коліно. Ковтнув іще пива.
— Так, мені справді тут подобається. Тішить душу.
— Це чудово. Моєму чоловікові теж подобається.
— І нащо б це твоєму чоловікові… Що? Чоловікові? Стривай, який тут номер квартири?
— 309.
— 309? Святий Боже! Я помилився поверхом. Я живу в 409-ій. Мій ключ відкрив твої двері.
— Присядь, любчику, — сказала вона.
— Ні, ні…
Я підхопив чотири невипиті бляшанки.
— Що за поспіх? — спитала.
— Деякі чоловіки божевільні, — сказав я, йдучи до дверей.
— Що ти маєш на увазі?
— Маю на увазі, деякі чоловіки люблять своїх дружин.
Вона розсміялася.
— Не забудь, де я живу.
Я причинив двері й піднявся на ще один проліт. Відчинив свої двері. Усередині не було нікого. Старі пошарпані меблі, вицвілий килим. Порожні бляшанки на підлозі. Я втрапив правильно.
Роздягнувся, заліз до ліжка сам і розкоркував пиво.
7
Коли працював на дільниці Дорсі, то чув, як дехто з бувальців ятрив Товкачища Ґрейстона. Той був змушений придбати магнітофон, щоби вивчити свої плани. Товкачище послідовно начитав сторінки плану на плівку, програвав і слухав. Зрозуміло, за що саме його нарекли Товкачищем. Він трьох жінок до лікарні загнав своїм знаряддям. Тепер знайшов якогось білого довбограника. Голуба на прізвище Картер. Його він теж порвав, тому Картер поїхав до бостонського шпиталю. Гумор у тому, що Картер мусив пертися аж до Бостона — на всьому зхідному узбережжі не знайшлося вдоста ниток, щоб зашити після того, як Товкачище його розшматував. Правда це чи ні, але магнітофон я вирішив спробувати. От і край моїм гризотам. Я міг не вимикати його, коли спав. Десь вичитав, що можна вчитися вві сні через підсвідомість.
Здавалося, простіше нема куди. Я придбав машину і плівки.
Начитав план на плівку, забрався з пивом до ліжка і взявся слухати:
«ОТЖЕ, ГІҐҐІНС ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ГАНТЕР 42, МАРКЛІ 67, ГАДСОН 71, ЕВЕРҐЛЕЙДС 84! А ТЕПЕР СЛУХАЙ, СЛУХАЙ ЧІНАСКІ, ПІТСФІЛД ДІЛИТЬСЯ НА ЕШҐРОВ 21, СІМОНС 33, НІДЛС 46! СЛУХАЙ, ЧІНАСКІ, СЛУХАЙ, ВЕСТГЕЙВЕН ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ЕВЕРҐРІН 11, МАРКГЕМ 24, ВУДТРІ 55! УВАГА, ЧІНАСКІ, УВАГА! ПАРЧБЛІК ДІЛИТЬСЯ…»
Не діяло. Власний голос наводив на мене сон. Не міг протриматися далі третього пива.
Невдовзі я і магнітофон не слухав, і плани не вчив. Випивав собі шість високих бляшанок пива і засинав. Я нічого не розумів. Гадав навіть, чи не сходити до психотерапевта. Уявив, як воно буде:
— Так, хлопчику мій?
— Загалом таке.
— Продовжуй. Хочеш лягти?
— Ні, дякую. Я так засну.
— Прошу, продовжуй.
— Добре, робота мені потрібна.
— Зрозуміло.
— Проте я маю вивчити і здати ще три плани, якщо хочу її зберегти.
— Плани? Що це за «плани»?
— Люди часом не вказують номери дільниць. Тому після дванадцятигодинної нічної зміни ми маємо вивчати ці аркуші з планами.
— І?
— Я не можу втримати сторінки. Якщо пробую, вони випадають у мене з рук.
— Ти не можеш вивчити ці плани?
— Ні. А ще маю розкидати сто карток зі скляної скриньки за вісім хвилин щонайменше на 95 відсотків правильно, або мене звільнять. А робота мені потрібна.
— То чому ти не можеш вивчити ці схеми?
— Через це я тут. Спитати вас. Мабуть, я дахом поїхав. Та є всі ці вулиці, і всі вони діляться по-різному. Ось подивіться.
І я передам йому зшиті зверху шість аркушів плану, дрібний друк із обох сторін.
Він перегляне сторінки.
— І ти маєш це все вивчити?
— Так, лікарю.
— Що ж, хлопчику мій, — скаже він, повертаючи мені сторінки, — у тому, що ти не хочеш це вивчати, нема божевілля. Я навіть сказав би, що божевільним ти став би, якби схотів це вивчити. З тебе 25 доларів.
Тож я проаналізував себе сам і зберіг гроші.
Але треба було щось робити.
Тоді мене осяяло. Було 9:10 ранку. Зателефонував до Кадрового відділу Федеральної будівлі.
— Міс Ґрейвз. Прошу, чи не могли б ви з’єднати з міс Ґрейвз.
— Ало?
Вона. Курва. Розмовляючи з нею, панькав себе.
— Міс Ґрейвз, це Чінаскі. Я подавав доповідну у відповідь на ваше доручення щодо притягнень. Не знаю, чи ви мене пам’ятаєте.
— Ми вас пам’ятаємо, містере Чінаскі.
— Уже визріло якесь рішення?
— Ще ні. Ми вам повідомимо.
— Гаразд. Проте маю питання.
— Так, містере Чінаскі?
— Я зараз вивчаю ОМ-1, — я витримав паузу.
— Так?
— Мені це дуже складно вдається, тобто видається майже неможливим вивчити цей план, витрачати стільки часу, коли це може виявитися даремним. Маю на увазі, мене будь-коли можуть звільнити з поштамту. Не надто справедливо змушувати мене вивчати цей план за таких обставин.
— Добре, містере Чінаскі. Я зателефоную до тренувального кабінету і скажу їм зняти вас із плану, доки ми не ухвалимо рішення.
— Щиро дякую, міс Ґрейвз.
— На все добре, — сказала вона й поклала слухавку.
День був добрим. Пестячи себе під час розмови, я майже вирішив зійти до 309-ої. Однак не ризикнув і впорався сам. Склепав яєшню з беконом і відсвяткував додатковою квартою пива.
8
Насамкінець нас лишилося шестеро чи семеро. Решті ОМ-1 виявився не по
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштамт», після закриття браузера.