read-books.club » Дитячі книги » Знаменитий детектив Блюмквіст 📚 - Українською

Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"

393
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знаменитий детектив Блюмквіст" автора Астрід Ліндгрен. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 94
Перейти на сторінку:
обдурив. Їх звати Крук і Редіґ, вони спинилися в готелі. А коштовності сховані в руїнах замку, — вимовив Калле одним духом.

— У руїнах замку? Ти ж сказав, що вони зупинилися в готелі, — мовив Андерс.

— Крук з Редіґом у готелі! А не коштовності, дурна твоя голово, всілякі смарагди, і платина, і діаманти. Уявіть собі тільки, в підземеллі сховано коштовностей майже на сто тисяч крон!

— Звідки ти знаєш? — недовірливо спитав Андерс. — Тобі дядько Ейнар сказав?

— У мене й своя голова на в'язах є, — відповів Калле. — Як розв'язуєш кримінальну загадку, завше треба рахуватися з імовірністю.

На хвилю в ньому озвався знаменитий детектив Блюмквіст, та скоро знову лишився тільки Калле, що у відчаї вимахував руками, бо не годен був переконати своїх приятелів. Довго йому довелось говорити, поки вони повірили. Та як Калле розповів усе про свої спостереження, про те, як уночі ходив до дядька Ейнара, як знайшов у руїнах перлину і як підслухав розмову, сидячи на клені, то навіть Андерс не міг вийти з дива.

— Згадаєте моє слово — з нього таки буде колись детектив! — вигукнув він. Очі йому горіли. — От краса! Які пригоди нас чекають! Треба негайно братися до діла. Тепер нам не до війни!

— То ось чому, — сказала Єва-Лотта, — ось чому я не можу пройти спокійно повз коробку з печивом! Я хапка на руку, як і дядько Ейнар… Ось що значить мати в родині злодія! Але нехай забирається геть з нашої хати, і то негайно! Ще вкраде наше столове срібло!

— Постривай, не гарячкуй! — мовив Калле. — До того ж у нього тепер є важливіші справи, ніж ваше столове срібло, будь певна. Він у великій скруті, бо Крук і Редіґ надумали не спускати його з ока хоч би на мить.

— Тому він і ліг відразу по обіді! Сказав, що йому недобре.

— Ще б пак! — усміхнувся Андерс. — Але нам треба насамперед підписати мир із Червоними Трояндами. Єво-Лотто, бери білий прапор і йди до них на переговори, хоч вони напевно подумають, що ми з глузду з'їхали.

Єва-Лотта слухняно прив'язала білу хусточку на паличку й пішла до Сікстенового гаража. Звістку про безоглядну капітуляцію Червоні Троянди сприйняли з подивом і невдоволенням.

— Ви часом не подуріли? — зауважив Сікстен. — Ми ж бо тільки почали!

— Ми здаємося на вашу ласку, — сказала Єва-Лотта. — Ви перемогли. Але скоро ми вас знову образимо, тоді з вас полетить пір'я!

Сікстен неохоче склав мирний договір із дуже принизливими умовами для Білих Троянд. Вони повинні були відкладати половину своїх кишенькових грошей на цукерки для Червоних Троянд. А зустрічаючи їх на вулиці, мали тричі низько вклонятися й казати: «Я не гідний ступати по тій самій землі, що й ти, о пане!»

Єва-Лотта підписала договір від імені Білих Троянд, урочисто потиснула Сікстенові руку й помчала назад на горище. Заходячи у хвіртку, вона помітила по той бік вулиці одного з дядькових Ейнарових приятелів.

— Варту виставлено! — доповіла Єва-Лотта Андерсові й Калле.

— Оце буде війна! Не те, що з Червоними Трояндами, — вдоволено сказав Андерс. — Як ти гадаєш, Калле, що нам робити?

Хоч, звичайно, ватажком був Андерс, та він розумів, що в цьому особливому випадку треба слухатися Калле.

— Найперше — знайти коштовності! Треба піти на руїни. Але хтось мусить лишитися стежити за дядьком Ейнаром і тими двома типами.

Хлопці запитально глянули на Єву-Лотту.

— Нізащо! — твердо заявила дівчина. — Я хочу йти шукати коштовності. Крім того, дядько Ейнар лежить у постелі й прикидається хворим, отже, нічого не станеться, поки нас не буде.

— Можна поставити йому під двері коробочку сірників, — запропонував Калле. — Як вона лежатиме на тому самому місці, коли ми вернемось, то це означатиме, що дядько Ейнар нікуди не виходив.

— «Копаємо, хлоп'ята! Дзвенить в руках лопата…» — співав Андерс, коли вони за хвилю бралися стежкою в напрямку руїн.

— Якщо ми когось здибаємо, то скажем, що йдемо копати черв'яків, — сказав Калле.

Але вони не здибали нікого, руїни, як завше, були порожні й тихі. Чути було тільки, як гули джмелі. Зненацька Андерс похопився:

— А як же ми дістанемось у підземелля? Ти, Калле, казав, що коштовності сховані там! Як ти попав туди, коли знайшов перлину?

Отепер для Калле настала велика хвилина!

— Так, як звичайно входять у замкнені двері, — поблажливо сказав він і витяг відмикачку.

Андерс був дужче вражений, аніж сам хотів показати.

— Ну й спритник! — вигукнув він, і Калле сприйняв його слова як комплімент.

Двері подалися на завісах. Можна заходити! І діти кинулись у підземелля, як зграя гончаків.

Години через дві Андерс відклав лопату й промимрив:

— Гарно ми попрацювали, долівка наче тобі грядка на картоплю. І хоч би раз блиснув якийсь діамант! Аж дивно!

— А ти гадав, що ми так зразу й знайдемо їх? — боронився Калле. Він теж був трохи розчарований.

Вони перекопали кожний клаптик долівки у великому льоху, що до нього вели сходи. Але ж той льох був не один! Далі розгалужувалися довгі темні переходи, подекуди частково завалені, що вели до інших склепів і підземних в'язниць. Переходи ті не дуже вабили до себе, та могло ж таке бути, що дядько Ейнар задля певності закопав свій скарб десь далі. А тоді його й за рік не знайдеш. Якщо взагалі він сховав його в руїнах. Калле вже почав трохи сумніватися,

— А перлину ти де знайшов? — спитала Єва-Лотта.

— Біля сходів, — відповів Калле. — Але ми тут уже все перекопали.

Єва-Лотта задумливо скинула оком на сходи. Кам'яна плита, що правила за нижню приступку, не щільно прилягала до землі, бо ледь хитнулась, як Дівчина сіла на неї. Єва-Лотта скочила на ноги.

— А може, тут? — мовила вона, вхопившись руками за плиту. — Хитається, бачите!

Дві пари рук поспішилися Єві-Лотті на допомогу. Плиту відсунено, і з-під неї навсібіч кинулися стоноги.

— Копай! — звелів Андерсові схвильований Калле. Андерс узяв лопату і ввігнав її щосили в землю.

Лопата вдарилась об щось тверде.

— Мабуть, камінь, — пояснив Андерс і сягнув рукою в ямку. Пальці йому ледь тремтіли.

То був не камінь. То була… Андерс обмацав її в землі… то була бляшана коробка! Він витяг її — така самісінька, як та, що в ній Білі Троянди тримали свої папери.

Довгу мовчанку порушив Калле.

— От тобі й на! — вигукнув він. — Злодюга вкрав нашу коробку!

Андерс похитав головою.

— Ні, це не наша. Нашу я допіру замкнув своїми руками.

— Але ж така самісінька, як наша, — мовила Єва-Лотта.

1 ... 18 19 20 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знаменитий детектив Блюмквіст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знаменитий детектив Блюмквіст"