Читати книгу - "Немезида"

Він замовк із гордим виглядом, задоволений зацікавленою реакцією публіки, якій уже наостогидли архітектурні подробиці, що силоміць заштовхували в їхні мізки.

— Ну, хіба ж це не романтично, Генрі? — сказала місіс Батлер зі своїм лунким заокеанським акцентом. — У цій кімнаті справді особлива атмосфера. Я її відчуваю. Бігме, я спроможна її відчути.

— Меймі має особливе відчуття атмосфери, — гордо сказав її чоловік, звертаючись до тих, хто його оточував. — Якось ми були в одному старому домі, у Луїзіані…

Розповідь про надзвичайно гострі відчуття Меймі тривала, і міс Марпл та ще одна або дві особи скористалися з нагоди, щоб непомітно залишити кімнату й гарними закрученими сходами спуститися на перший поверх.

— Одна з моїх подруг, — сказала міс Марпл, звертаючись до міс Кук та міс Бароу, які ішли поруч із нею, — пережила велике потрясіння кілька років тому. Одного ранку вона знайшла на підлозі своєї бібліотеки мертве тіло.

— То був хтось із родини? — запитала міс Бароу. — Епілептичний напад?

— О ні, то було вбивство. Незнайома дівчина у вечірній сукні. Білявка. Але її волосся було відбілене перекисом водню. Насправді вона була брюнеткою. І… — міс Марпл несподівано затнулася, і її погляд прикипів до жовтавого волосся міс Кук там, де воно вибивалося з під її хусточки.

Ця думка сяйнула їй раптово. Вона зрозуміла, чому обличчя міс Кук здалося їй знайомим, і пригадала, де бачила її раніше. Та коли вона її тоді бачила, волосся в міс Кук було темне — майже чорне. А тепер воно було світло-жовтим.

Місіс Райзлі-Портер, що теж спустилася сходами, протиснулася повз них і вийшла в хол.

— Я більше не годна ходити вгору й униз цими сходами, — рішуче заявила вона, — та й стовбичити в цих кімнатах мені наостогидло. Наскільки мені відомо, тутешній парк, хоч і не дуже великий, дуже високо цінується в колах людей, що захоплюються садово-парковою архітектурою. Пропоную не гаяти час і насамперед оглянути його. Тим більше, що небо хмариться й уже вранці може полити дощ.

Авторитетність, якої місіс Райзлі-Портер звикла надавати своїм словам, як завжди, справила враження. Усі, хто був неподалік і міг її чути, слухняно вирушили слідом за нею й крізь засклені двері вийшли з їдальні в парк. Він і справді відповідав тій високій оцінці, яку дала йому місіс Райзлі-Портер. Вона твердо взяла під руку полковника Вокера і звернула на одну зі стежинок. Одні пішли за ними, інші розбрелися хто куди.

Міс Марпл по найкоротшій лінії попрямувала до садової лави, що здалася їй дуже привабливою як своєю зручністю, так і художньою вартістю. Вона опустилася на неї з полегкістю, а міс Елізабет Темпл зітхнула з не меншою втіхою, ніж вона, коли підійшла й сіла біля неї.

— Оглядати будівлі завжди стомливо, — сказала міс Темпл. — Немає нічого стомливішого на світі. А надто, коли тобі ще й доводиться вислуховувати найзануднішу лекцію в кожній кімнаті.

— Але ж усе, що ми вислухали, було дуже цікавим, — сказала міс Марпл із сумнівом у голосі.

— О, ви справді так думаєте? — промовила міс Темпл.

Вона злегка обернула голову й зустрілася поглядом із міс Марпл. Якась іскра проскочила між двома жінками, щось подібне до взаєморозуміння, але забарвленого подивом.

— А ви ні? — запитала міс Марпл.

— Ні, — сказала міс Темпл.

Цього разу взаєморозуміння остаточно встановилося між ними. Вони сиділи в приязній мовчанці. Потім Елізабет Темпл завела розмову про парки і про цей парк зокрема.

— Його спланував Голмен, — сказала вона, — чи то у 1800, чи то в 1798 році. Він помер молодим. Дуже шкода. Він був справжнім генієм.

— Це дуже сумно, коли хтось помирає молодим, — сказала міс Марпл.

— Я не впевнена, — відповіла Елізабет Темпл.

Вона сказала це якимсь дивним, замисленим голосом.

— Але ж вони втрачають так багато, — сказала міс Марпл. — Так багато цікавого.

— Зате вони уникають багатьох прикрих речей, — не погодилася з нею міс Темпл.

— Я вже стара, — сказала міс Марпл, — і весь досвід мого життя підказує мені, що рання смерть означає втрату багатьох цікавих переживань і досвіду.

— А я, — сказала міс Елізабет Темпл, — надто довго жила в середовищі молоді й тому дивлюся на життя як на завершений у собі період часу. Як сказав Томас Еліот: «Вік троянди й вік тиса тривають однакову мить».

— Я розумію, що ви маєте на увазі… незалежно від того, скільки життя триває, воно — повний досвід. Але хіба ви ніколи не відчували… — Вона на мить завагалася. — … що життя може бути неповним, коли воно уривається надто рано?

— Атож, ви маєте рацію.

Міс Марпл сказала, дивлячись на квіти неподалік від себе:

— Погляньте на оті чудові півонії. Як вони вишикувалися в лінію — такі горді й водночас такі прекрасно-тендітні.

Елізабет Темпл обернула до неї голову.

— Ви поїхали на цю екскурсію задля історичних будівель чи для того, щоб оглянути парки? — запитала вона.

— Думаю, що все ж таки задля історичних будівель, — відповіла міс Марпл. — Хоч мені й дуже подобаються парки, але будівлі — для мене завжди новий досвід. Мене хвилює їхня неоднаковість та їхня історія, чудові старі меблі й картини на стінах. — Вона додала: — Один мій добрий друг подарував мені цю екскурсію. І я дуже вдячна йому. Мені не довелося бачити у своєму житті багато великих і славетних палаців.

— Я вас розумію, — сказала міс Темпл.

— А вам часто доводилося брати участь у таких екскурсіях? — запитала міс Марпл.

— Ні. Та й на цю екскурсію я поїхала не для того, щоб милуватися історичними пам’ятками.

Міс Марпл подивилася на неї з цікавістю. Вона майже розтулила рота, щоб поставити запитання, але втрималася. Міс Темпл дивилася на неї з усмішкою.

— Вам цікаво, чому я тут, який у мене мотив, яка причина? А ви спробуйте вгадати.

— О, знаєте, мені не хотілося б, — відповіла їй міс Марпл.

— Усе ж таки спробуйте. — У голосі міс Темпл прозвучали наполегливі нотки. — Мені буде дуже цікаво почути, що ви скажете. Бігме, дуже цікаво. Ну ж бо, спробуйте.

Міс Марпл кілька хвилин мовчала. Її очі невідривно дивилися на міс Темпл, і в її погляді читалося схвалення. Вона сказала.

— Моє припущення не пов’язане ані з тим, що я про вас знаю, ані з тим, що я про вас чула. Я знаю, ви дуже відома особа і ваша школа також дуже відома. Але ні. Свій здогад я засновую на безпосередньому враженні від вас. Я назвала б вас пілігримом. Ви нагадуєте мені людину, яка вирушила на прощу.

Запала мовчанка, а тоді