Читати книгу - "Знак Єдинорога"

— Навіщо мені тоді було віддавати себе в лапи Еріка? Спеціально, щоб мене засліпили і запроторили в підземеллі?

— Слухай далі! — Повторив він. — Ти цілком міг наробити помилок і опинитися там не по своїй волі. Зараз це не має значення. Можливо, ти ні в чому не винен, як стверджуєш сам, або по вуха загруз в інтригах. Подивися вниз, Корвін, і все. Подивися вниз на Чорну Дорогу. Якщо це твоїх рук справа, то в кінці шляху — твоя смерть. Я ще раз показав тобі свою силу, щоб ти не забував про неї. Я можу вбити тебе, Корвін. Навіть шпага не врятує, якщо я хоч раз доберуся до тебе голими руками. А я доберуся, щоб стримати свою обіцянку. І я обіцяю, що якщо ти винен, то я вб'ю тебе в той самий момент, коли дізнаюся про це. Знай також, що життя моє в безпеці, Корвін. З цього моменту воно переплетене з твоїм.

— Як це розуміти?

— Всі інші бачать і чують нас через мою Карту. Ти не зможеш усунути мене тому, що тоді твої наміри стануть ясні всій родині. Якщо я помру, не стримавши своєї обіцянки, її виконають інші.

— Зрозуміло, — зронив я. — А якщо тебе вб'є хтось інший? Мене теж приберуть, а на барикадах залишаться тільки Джуліан, Бенедикт, Рендом і дівчата. Просто чудово — для ворога. Хто це придумав насправді?

— Я! Я один! — Крикнув Жерар, і я відчув, що його пальці стиснулися, руки напружилися і злегка зігнулися. — Не намагайся каламутити воду! Твої вічні штучки! — Простогнав він. — Поки ти не повернувся, все йшло прекрасно! Чорт тебе візьми, Корвін, це твоїх рук справа?

І він жбурнув мене в прірву.

Я встиг тільки крикнути:

— Я не винен, Жерар!

Він зловив мене, мало не вивихнувши мені плече, і витягнув з прірви на дорогу. Жерар повернувся кругом, поставив мене на ноги, і тут же повернувся на посипаний гравієм майданчик, де ми боролися. Я пішов за ним. Ми зібрали речі.

Застібаючи свою широку портупею, Жерар глянув на мене і відвів очі:

— Не будемо про це більше говорити.

— Гаразд, — не заперечував я.

Я повернувся і попрямував до коней. Ми скочили в сідла і поїхали далі по стежці.

Гай був наповнений тихою весняною музикою. Сонце, що вже піднялося вище, натягнуло між деревами гірлянди світла. На землі ще лежала роса, і дерн, яким я прикрив могилу Каїна, було вологий.

Я взяв лопату, привезену з собою, і відрив могилу. Не промовляючи ані слова, Жерар допоміг укласти тіло на шматок парусини. Ми загорнули труп і зашили згорток великими і вільними стібками.

— Корвін! Дивись!

Прошепотівши ці слова, Жерар стиснув мій лікоть.

Я простежив за його поглядом і завмер на місці. Не рухаючись, ми роздивлялися видіння. М'яка, сяюча білизна огортала його, немов замість вовни і гриви Єдиноріг був покритий пухом. Крихітні роздвоєні копита та тонкий кручений ріг на вузькій голові відливали золотом. Він стояв на скелі, пощипуючи лишайник, який там ріс. Єдиноріг підняв голову і подивився на нас. Його очі були яскраво-смарагдово-зеленими. Кілька митей ми стояли нерухомо. Потім він зробив швидкий, нервовий рух передніми ногами, немов захоплював повітря, тричі вдарив копитами по каменю і, затуманившись, безшумно, як сніжинка, зник. Можливо, пішов в ліс, що росте праворуч від нас.

Я піднявся і підійшов до каменя. Жерар пішов за мною. Тут, у моху, я виявив крихітні сліди від копит.

— Виходить, нам не привиділося, — прошепотів Жерар.

Я кивнув.

— Ми й справді щось бачили. Він раніше тобі не попадався?

— Ні. А тобі?

Я заперечливо похитав головою.

— Джуліан говорив, що якось бачив його здалека, — повідомив Жерар. — Він стверджував, що його пси не погналися за ним.

— Який красень… Хвіст довгий, шовковистий, копита сяють…

— Так. Недарма батько завжди вважав появу Єдинорога доброю прикметою.

— У дивний час він з'явився. Стільки років пройшло.

Я знову кивнув.

— Може, є якийсь звичай? Він же наш покровитель і все таке… Ймовірно, ми повинні щось зробити?

— Батько про це нічого не говорив. Може, і є, — промовив я і поплескав по скелі, на якій стояло тварина. — Якщо ти віщував зміну наших доль, якщо ти прихильний до нас, то спасибі тобі, Єдиноріг. І навіть якщо ні — спасибі тобі за світло, яке ти приніс нам в темні часи.

Потім ми напилися з джерела, поклали нашу зловісну ношу на третього коня і вели за собою наших коней до тих пір, поки не вийшли з гаю. В ньому було дуже тихо, лише дзюрчала вода.

5

Вічні безперестанні ритуали життя, вічно народжуються люди на грудях у надії, а вогонь та полум'я не так вже й часто зустрічаються на шляху. Так, в приступі натхнення, виклав я суть того, чого навчився за своє довге життя. У відповідь Рендом кивнув і дружньо вилаявся.

Ми знаходилися в бібліотеці, я — на краю великого столу, Рендом — в кріслі, праворуч від мене. Жерар стояв в іншому кінці кімнати, розглядаючи зброю, висячу на стіні. Або, може, дивився на гравюру Рейна з зображенням Єдинорога. Як би там не було, але він, як і ми, не помічав Джуліана, який згорбився в м'якому кріслі поруч з шафами в самому центрі кімнати, витягнувши і схрестивши ноги, склавши руки на грудях. Джуліан, не відриваючись, милувався своїми лускатими чобітьми. Фіона і Флора перемовлялися біля каміна. Зелені очі Фіони безперервно і невідривно дивилися в блакить Флориних очей. Фіона, зростом не більше п'яти футів двох дюймів, з волоссям, палаючим яскравіше за полум'я, яке ще теплиться у вогнищі, як завжди нагадувала картину, від якої, відклавши кисті, щойно відійшов художник. Він дивиться на неї, посміхаючись, і в його розумі поволі виникають неясні питання. Ямочки на її шиї, де палець художника залишив слід на ключиці, завжди здавалися мені доказом того, що картина належить майстру, особливо коли Фіона піднімала голову, з презирливим або глузливим видом розглядаючи нас, велетнів. У цей момент вона злегка посміхнулася, безсумнівно відчувши мій погляд. Іноді вона здавалася мені майже ясновидицею. Це почуття було добре знайоме мені, але всякий раз у такій ситуації я неминуче приходив в замішання. Льювілла, сидячи в кутку, спиною до решти, прикидалася, що читає книгу. Її зелені локони були