Читати книгу - "Тиша"

проїхав ще сотню метрів. Фургон звернув за ріг, вони рухалися поволі, дорога перетворилася на алею, засаджену магноліями, що спускалися до самісінької води. Метрів за п’ятдесят попереду них стіна уривалася, фургон повернув і в’їхав усередину. Каспер устиг помітити подвійні ґратчасті ворота, камери спостереження і людей у зеленій формі. І далеко в глибині, у темряві, щось, що цілком могло б бути «мерседесом-купе».

— Коли я був маленький, — сказав він, — ми, діти циркових артистів, хапалися за першу-ліпшу роботу. Аж поки ставали досить дорослими, щоб виступати. З мене був непоганий верхолаз. Тому я мив вікна. Уже тоді «Йонекс» возив до нас все необхідне для миття вікон. Це тільки твоєму поколінню і подальшим усе дісталося в подарунок. «Ягуар» розвернувся. Ворота в стіні не зачинилися. З воріт виїхав спочатку один, потім другий автофургон, обидва чорні й блискучі, немов катафалки. На чорному тлі золотими літерами було написано «Лайсемеєр кейтеринґ».

Проїжджаючи повз будівлі, Каспер опустив скло і прислухався. Він почув могутній електродвигун. Звук гуми, що треться об скло. Йому знадобився деякий час, щоб визначити місцезнаходження джерела звуку. Це була відкрита платформа для миття вікон. Не надто приємно працювати о такій пізній годині. Але що ж удієш? За приблизними прикидками виходить, щонайменше, шість тисяч квадратних метрів скла. Та й годують ночами непогано.

— Я працюю з дванадцяти років, — відгукнувся Франц Фібер. — Усе життя. Без відпусток.

Вони повернули до будинку газети «Берлінгське Тідене». Франц Фібер передав йому на заднє сидіння пожежну ковдру. Каспер ліг на підлогу машини й накрився ковдрою. «Ягуар» спинився, зовні почулися приглушені голоси, машина знову завелася, повільно рушила, спинилася, знову рушила, знову спинилась і нарешті замовкла. Каспер сів. Вони стояли на маленькій неосвітленій автомобільній стоянці, оточеній фанерним парканом. Земля тремтіла, поштовхи супроводжував якийсь звук, походження якого він не міг визначити. Він подивився на годинник на приладовій панелі. Залишалося ще десять хвилин.

Франц простягнув йому пласку плящину, Каспер понюхав і відпив, це був арманьяк. Як у Гурджієва. Трохи менше обертонів, ніж у коньяку. Але у супроводі подвійного, грубуватого, м’якого, безперервної дистиляції басу. Франц налив у паперовий стаканчик рідини з термоса, Каспер зробив ковток. Це був пекучий еспресо, жорсткіший, ніж алкоголь.

— Що ти чуєш, коли прислухаєшся до міста?

Небагато людей знали достатньо для того, щоб у них могло виникнути таке питання, незрозуміло було, як серед них опинився цей хлопець.

— Як вирує життя.

— А позаду всього цього?

Нахабне світло в його очах згасло. Питання йшло звідкись із глибини. Коли питання виникає в глибині, треба відповідати.

— Страх, — відповів Каспер. — Той самий страх, що й у кожної людини. Але помножений на півтора мільйона.

— А поза страхом?

— А хто сказав, що там щось є? Можливо, страх — це найостанніше.

Каспер вийшов з машини.

— Ми посилали листівки, — сказав Франц Фібер. — Після вистави. Всі п’ять вечорів. Нам хотілося потиснути тобі руку.

Відчинилися дверцята водія. Франц вивільнився від педалей, надів протези, витягнув милиці й зіп’явся на ноги. Все це одним плавним рухом.

— Я нічого не отримував, — відповів Каспер.

— Я побачив тебе вперше в дев’яносто дев’ятому. У будинку цирку. Почасти через це я й перейшов до вар’єте. Справа була не тільки в грошах. У залі було дві тисячі чоловік. Ти чув кожного з нас.

Каспер відступив назад.

— Ніхто не може почути дві тисячі чоловік.

Франц Фібер зробив крок до нього.

— Через двадцять хвилин вистави наставала ця мить. Вона тривала хвилини зо дві. То була любов. Ти любив кожного з нас.

— Ти геть звихнувся, — зауважив Каспер. — Ніхто не може любити так багато людей.

Він притулився спиною до фанери. Молодик стояв прямо перед ним.

— Я знаю. Саме тому я став гонщиком. Знаєш, що для мене було головним? Повороти. Я починав гальмувати там, де кінчалися сліди гальмування інших. Мені було чути, як двадцять тисяч чоловік сидять, затаївши дух. А потім кричать. Вони знали, що я роблю це для них. Не тільки заради грошей і себе самого. Ось заради цього я і жив. То була любов. Я шукаю. Шукаю любов.

Він посміхнувся. Це була посмішка, яка, на думку Каспера, могла б стати підставою для позбавлення прав водія.

У Франца в руці був ключ від американського замка. Він відімкнув двері в загородженні. Показав ліворуч.

— П’ять хвилин. Бережи її.

Зберігаючи рівновагу і притримуючи милиці, він зняв куртку з емблемами таксі й простягнув її Касперові. Жовті попереджувальні вогні знову з’явилися в його очах.

— Подумай тільки, скільки знаменитих людей мистецтва загинули в автомобільних катастрофах. Ти ступаєш на проїжджу частину. До протилежного хідника всього десять метрів. Але ти можеш так і не дійти до нього.

Каспер обернувся.

— А я думав, ти шукаєш любов.

— Любов Бога, — пояснив молодик, не повертаючись. — Без окремої людини можна обійтися.

Каспер подивився услід спині, що віддалялася. Не надто приємно, коли великого артиста залишають без прощальної репліки.

— Пам’ятай про молитву! — гукнув він услід. — А то раптом одного чудового дня ще щось заклинить.

Він надягнув куртку і переступив поріг.

15

Він бачив сотні фотографій, і все-таки це видовище його вразило. Він різко спинився. Серце закололо. Так гарно і так страшно.

Море поглинуло Копенгаген. Не було більше каналів, не було хідників, доріг. Перед його ногами стелилася рівна поверхня води — від каналу Хольмен до ренесансних фасадів Странґаде.

На цій дзеркальній поверхні плавав будинок Біржі. Крістіансборґ. Церква Хольмен — немов стовбур величезного дуба.

Каспер стояв біля будинку Державного управління опіки та опікування. Перед ним тяглося те, що мовою фахівців, очевидно, називалося зоною зсуву: урвище метрів три завглибшки, що спадало до поверхні води. Схили були рівні. Але з уривками кабелю і шматками газових труб.

Виникла тут акустика була близька його серцю. Тиха поверхня води завжди чудово відбиває звуки. Простір, що був перед ним, був у сто разів повнозвучніший, ніж зала Віденської філармонії. І при цьому жодних автомобілів. Як у Венеції.

Весь район був освітлений прожекторами. Тепер він зрозумів, що це за поштовхи він відчував. То були звуки сотні гідравлічних дренажних насосів.

Їхній низький бас уривався високими ударами, різкими, як постріли. Навпроти Національного банку працювали кілька бригад в оранжевих захисних костюмах, які забивали з плавучої платформи шпунтову стіну пальовим молотом.

Важкий човен із склопластику, з низькими бортами, висадив на берег одну з оранжевих фігур, яка почала швидко здійматися схилом, немов язичок полум’я бензином. Каспер кинувся за нею.

Човняр з недовір’ям подивився на Каспера, коли той пробігав повз нього. Човнярове