Читати книгу - "Чорна стріла"

— Яка радість, Джоне! — сказав Дік. — Це був зовсім не прокажений, а сер Деніел! Дивись, ось він!

— Ковтни оцього вина, — сказав рицар. — Тобі зразу полегшає. Ви зараз поїсте, і ми всі втрьох підемо в Танстол. Признаюсь тобі, Діку, — вів він далі, кладучи на траву хліб і м'ясо, — у мене таке почуття, що лише в чотирьох стінах я буду в безпеці. Відтоді, як я вперше сів на коня, мені ніколи не доводилось бувати в такій скруті, як зараз. Життя моє і майно в небезпеці, та ще ці лісові бродяги полюють на мене. Але я так легко не здамся. В Хетча десять чоловік, у Селдена шість. Скоро ми знов будемо дужими. А коли мені пощастить купити мир у щасливого й недостойного лорда йорка, тоді ми, Діку, знову станемо людьми і роз'їжджатимемо на конях!

З цими словами рицар налив собі в ріг вина і підняв його, показуючи, що буде пити за здоров'я свого вихованця.

— Селден, — почав Дік, затинаючись, — Селден…

І замовк.

Сер Деніел опустив ріг з вином.

— Що? — закричав він хрипким голосом. — Селден? Кажи! Що з Селденом?

Дік, запинаючись, розповів, як загін Селдена потрапив у пастку і був знищений.

Рицар слухав мовчки, але обличчя його пересмикувалось від люті й горя.

— Присягаюсь своєю правою рукою, що помщусь за це! — вигукнув він. — Якщо я не зроблю цього, якщо не вб'ю десятьох за кожного мого воїна, то хай ця рука відсохне! Я зламав цього Дакуорта, мов очеретину, я вигнав його з домівки, спалив його майно, вигнав його з цієї місцевості, а тепер вів повернувся, щоб так зухвало ворогувати зі мною! Ні, Дакуорте, цього разу тобі доведеться зазнати ще більшого лиха!

Сер Деніел замовк, обличчя його пересмикувалось.

— Їжте! — раптом крикнув він. — А ти, — звернувся він до Метчема, — поклянись, що підеш за мною в Танстольський замок.

— Клянусь честю, — відповів Метчем.

— Що я робитиму з твоєю честю? — крикнув рицар. — Поклянись щастям своєї матері!

Метчем поклявся. Сер Деніел надів на голову каптур, узяв у руки дзвіночок і палицю. Це жахливе вбрання знову викликало у хлопців страх. Але рицар незабаром підвівся.

— Їжте швидше, — сказав він, — і йдіть слідом за мною в замок.

З цими словами сер Деніел попрямував у ліс, дзвіночок відлічував його кроки, а хлопці залишились на галявинці. Вони не доторкнулись до їжі, поки дзвіночок поступово не замовк вдалині.

— Отже ти йдеш у Танстольський замок? — спитав Дік.

— Доведеться, — відповів Метчем. — За спиною сера Деніела я хоробріший, ніж у нього на очах!

Вони поквапливо поїли і рушили стежкою, що вела вгору. На зелених галявинках росли величезні буки; у вітті весело співали пташки і стрибали білки. Через дві години хлопці почали спускатися по протилежному схилу. Незабаром за верховіттям дерев вони побачили червоні стіни й покрівлі Танстольського замку.

— Попрощайся тут, — сказав Метчем, зупиняючись, — з своїм другом Джоном, якого ти ніколи більше не побачиш. Прости йому все, що він зробив поганого, а він, з свого боку, з радістю і любов'ю прощає тебе.

— Чому? — спитав Дік. — Адже ж ми обидва йдемо в Танстольський замок і, сподіваюсь, будемо там дуже часто бачитись.

— Ти вже ніколи не побачиш нещасного Джона Метчема, що хоч і був такий лякливий і завдавав тобі багато клопоту, проте, не злякався витягти тебе з річки. Ти більше не побачиш його, Діку, клянусь честю!

Вони обнялися й поцілувались… — Діку, — вів далі Метчем, — моє серце віщує лихо. Ти побачиш тепер нового сера Деніела. Досі йому надзвичайно таланило у всьому, щастя завжди було з ним, але тепер, мені здається, коли, доля одвернулась від нього, коли він у великій небезпеці, він буде поганим опікуном для нас обох. Він, може, хоробрий на полі битви, але в нього брехливі очі, в них видно страх, а страх жорстокий! Ми йдемо в його замок. Свята Богородице, допоможи нам вийти звідти!

Вони спустились мовчки з пагорба і наблизились нарешті до лісової фортеці сера Деніела — низького і похмурого замку з круглими вежами, з порослими мохом і лишаєм стінами. Довкола йшов глибокий рів, де у воді плавали квіти лілій. Як тільки вони підійшли, ворота відчинилися, підйомний міст опустився, і вони побачили на подвір'ї замку сера Деніела, Хетча і священика. Вони вийшли хлопцям назустріч.

КНИГА ДРУГА

ТАНСТОЛЬСЬКИЙ ЗАМОК

Розділ І

ДІК СТАВИТЬ ЗАПИТАННЯ

Танстольський замок стояв недалеко вибоїстої лісової дороги. Це була масивна чотирикутна будівля з червоного каменю, на кожному розі якої височіла вежа з бійницями й зубцями. Всередині замку містилось вузеньке подвір'я. Через рів завширшки в дванадцять футів було перекинуто підйомний міст. Канавою з лісового озерця у рів текла вода, а сама канава з кінця в кінець була під захистом двох південних веж. Замок стояв у дуже зручному місці для оборони, хоч на половині відстані польоту стріли до стін росло кілька високих крислатих дерев.

На подвір'ї Дік побачив кілька воїнів, які готувалися до захисту і похмуро розмовляли про те, чи пощастить їм витримати облогу. Одні робили стріли, інші гострили мечі, що давно вже не були у вжитку. Працюючи, вони з сумнівом похитували головами.

З усіх воїнів сера Деніела, які брали участь у битві, тільки двадцятьом пощастило врятуватись і проскочити через ліс в Танстольський замок. Але троє з них були тяжко поранені: двоє біля Райзінгема під час безладного відступу і один в лісі, стрільцями Джона-Месника. Таким чином, в замку було разом з Хетчем, сером Деніелем і молодим Шелтоном двадцять два чоловіки, здатних тримати в руках зброю. З часом міг прийти ще хто-небудь.

Отже справа полягала не в недостатній кількості воїнів.

Захисників замку гнітив страх перед чорними стрілами. Вони не дуже боялись своїх відвертих ворогів з партії йорків. У ті непевні часи люди казали: «Поки лихо прийде, світ ще й змінитися може». Але вони тремтіли перед своїми лісовими сусідами. Лісовики ненавиділи не одного тільки сера Деніела. Його воїни, користуючись своєю безкарністю, теж кривдили селян по навколишніх селах. Жорстокі накази сера Деніела вони виконували жорстоко, і на подвір'ї замку не було нікого, хто б не вчинив насильств і варварств. Тепер же, після поразки сер Деніел не міг захистити своїх прибічників; після недовгої битви, в якій багато хто з них навіть не брав участі, вони стали державними зрадниками, позбавленими