Читати книгу - "Кінець зміни"

— Чи не бажаєте…

— Ходімо до вітальні, — каже він і проходить повз неї, наче він тут господар.

Рут Скапеллі поспішає за ним.

Бабіно бере з крісла пульт від телевізора, натискає кнопку й вимикає звук. Молоді люди й далі бігають по екрану, але це видовище не супроводжується бездумною балаканиною ведучого. Скапеллі вже не просто ніяково: їй страшно. За свою роботу, за посаду, отримати яку було нелегко, але й за себе саму. Очі в нього наче взагалі не дивляться — там порожнеча.

— Може, вам принести чого-небудь попити? Може, чашечку…

— Слухайте, сестро Скапеллі. І слухайте уважно, якщо хочете залишитися на своїй роботі.

— Я… я…

— Бо інакше втратите роботу! — Бабіно ставить валізу на крісло і розстібає хитрі золотисті замочки. Вони відмикаються з тихим клацанням. — Ви скоїли акт фізичного насильства щодо психічно неповноцінного пацієнта, який можна розглядати також як акт сексуального насильства, а після цього зробили те, що закон кваліфікує як погроза фізичної розправи.

— Я… я ніколи…

Вона майже не чує власного голосу. Медсестрі здається, що коли вона зараз не сяде, то знепритомніє, але його валіза стоїть на її улюбленому кріслі. Вона бреде кімнатою до дивану, по дорозі обідравши ногу об кавовий столик, ледь його не перекинувши. Відчуває, як вниз до кісточки тече цівка крові, але не дивиться на неї. Якщо вона побачить кров, то вже точно знепритомніє.

— Ви викручували сосок містерові Хартсфілду. Потім ви погрожували зробити те саме з його тестикулами.

— Він зробив вульгарний жест! — спалахує медсестра. — Показав мені середній палець!

— Я подбаю, щоб ви більше медсестрою не працювали, — каже він, зазираючи в глибину своєї валізи, тоді як вона, ледь жива, падає на диван. На валізі — його монограма. Звичайно, золота. Їздить голова відділення на новому «BMW», а стрижка, напевне, коштувала йому п’ятдесят доларів. Можливо, більше. Він владний, деспотичний начальник — і ось він погрожує зламати їй життя за одну дрібну помилку. Одну маленьку помилку — недооцінювання…

Вона б не заперечувала, коли б зараз просто провалилася під землю, але бачить усе вона напрочуд чітко. Здається, від неї не ховається жодна дрібничка: перо на капелюсі, кожна червона прожилка в його очах, навіть потворна сіра щетина на щоках і підборідді. Волосся в нього було б такого самого щурячого кольору, коли б він його не фарбував.

— Я… — тепер потекли сльози, гарячі сльози по холодних щоках. — Я… ну будь ласка, докторе Бабіно… — Вона не знає, звідки він про все дізнався, та це й не важливо. Головне, що знає. — Я ніколи більше так не буду. Ну будь ласка. Будь ласка…

Доктор Бабіно не поклопотався відповісти на ці благання.

15

Сельма Вальдес, одна з чотирьох медсестер, які працюють у «Відрі» з третьої до одинадцятої, формально стукає в палату 217 — це формальність, бо пацієнт ніколи не відповідає, — і заходить туди.

Брейді сидить у кріслі біля вікна, дивиться в темряву. Лампа коло ліжка горить, кидаючи золотаві зблиски на його волосся. На ньому досі значок: «Мене поголила медсестра Барбара!»

Вона починає питати, чи готовий він, щоб вона йому допомогла вкластися спати (він іще не може розстібнути сорочку й штани, але здатний скинути їх, коли вони розстібнуті), та зупиняється й передумує. Доктор Бабіно дописав до карти Хартсфілда наказовим червоним чорнилом: «Пацієнта не турбувати, коли він у напівпритомному стані. У ці періоди його мозок, можливо, „перезавантажується“, набуваючи нових малих, але цінних здатностей. Підходьте з інтервалом у півгодини й перевіряйте. Не ігноруйте це розпорядження».

Сельма не вважає, що Хартсфілд перезавантажує якусь фігню, — він просто відчалив кудись до країни дурнів. Але, як і всі медсестри у «Відрі», вона побоюється Бабіно, який має звичку приходити з перевіркою в будь-який момент, навіть під ранок, а зараз тільки восьма вечора.

У якийсь момент після попередніх Сельминих відвідин Хартсфілд примудрився встати й зробити три кроки до тумбочки, де лежить його ґаджет з іграми. Грати в жодну з них йому бракує можливостей, але ввімкнути його він може. Він любить покласти цю штуку собі на коліна і дивитися демо. Іноді він може так просидіти навіть понад годину, зігнувшись над екраном, неначе готується до якогось важливого іспиту. Найдужче йому подобається демо «Риболовлі», от і зараз він дивиться на нього. Грає мелодія, яку вона пам’ятає з дитинства: «Де море, де море красиве…»

Вона підходить ближче, збирається сказати: «О, вам воно, бачу, дуже подобається», — але згадує суворе розпорядження («не ігноруйте!»), ще й підкреслене, і натомість задивляється в маленький екран п’ять на три дюйми[17]. Медсестра розуміє, чим пацієнтові так полюбилося це відео: є щось красиве й чарівне в тому, як екзотичні рибки з’являються, зупиняються, а потім швидко тікають з екрану за одним змахом хвоста. Одні з них червоні… інші — сині… треті — жовті… о, яка гарна рожева…

— Не дивіться.

Голос Брейді рипить, як двері, які рідко відчиняють, і, коли між словами достатня пауза, вони цілком чіткі. Зовсім не схоже на його звичайне нерозбірливе бурмотіння. Сельма підскочила, наче він її штурхнув, а не звернувся до неї. На екрані «заппіта» синій спалах поглинув усіх рибок, але потім вони повертаються. Сельма дивиться на годинник, пришпилений до халату догори дриґом, і бачить час: восьма двадцять. Боже мій, вона що, справді простояла тут майже двадцять хвилин?

— Ідіть.

Брейді й далі не зводить погляду з екрана, де знову туди-сюди пропливають рибки. Туди й сюди. Сельма відводить погляд, але їй це важко.

— Зайдете пізніше, — пауза. — Коли я закінчу, — пауза. — Дивитися.

Сельма робить, як їй сказано, і, щойно вийшовши в коридор, вона нарешті почувається собою. Він звернувся до неї — щось у лісі здохло. А що, коли він любить дивитися те відео від «Риболовлі» так, як деякі чоловіки — на те, як дівчата в бікіні грають у волейбол? Знов-таки, щось дійсно велике в лісі здохло. А от чому дітям дають такі штуки гратися — ось питання. Для їхнього незрілого мозку це не може бути корисно, правда ж? А з другого боку, діти ж граються весь час у комп’ютерні ігри, то, може, в них імунітет. Ну а зараз у неї повно справ. Хай Хартсфілд сидить скільки хоче й на свою цяцьку витріщається.

Він же нікому тим не шкодить.

16

Фелікс Бабіно згинається в поясі