Читати книгу - "Зоряний пил"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вони плели нісенітниці про мою кохану, — пояснив Трістран, — про панну Вікторію Форестер. Та як вони посміли?!
— Ця малеча нічого не боїться, — пояснив друг. — У їхньому базіканні багато нісенітниць. Але також чимало істини. Кожен, хто їх слухає — як і кожен, хто нехтує їхніми словами — робить це на власний ризик.
— Вони сказали, що я дістану прочухана від коханої.
— Справді? — байдуже перепитав коротун, розкладаючи на траві його новий гардероб. Навіть у місячному світлі Трістран міг розгледіти, що цей одяг анітрохи не схожий на те, що він носив раніше.
У селищі Стіна чоловіки вдягалися у коричневе, чорне й сіре; від сонця й дощу навіть найчервоніша хустка на шиї найрум’янішого фермера поступово набирала стриманішого забарвлення. Трістран розглядав оберемок багряної, жовтогарячої і помаранчевої тканини, що була схожа на костюм мандрівного комедіанта або вміст карнавальної скрині його двоюрідної сестри Джоан.
— Це що, мій одяг? — запитав він.
— Так, тепер це ваш одяг, — гордо підтвердив кошлатий чоловічок. — Я його дуже вдало виторгував. Як бачите, він значно кращої якості — міцний, не подертий і не потертий. Крім того, ви тепер не виділятиметеся, не буде видно, що ви нетутешній. Так тут вдягаються, розумієте?
Трістран замислився, чи не подолати решту шляху в ковдрі, загорнувшись у неї, наче дикун з ілюстрації у шкільному підручнику. Потім, зітхнувши, зняв черевики, скинув ковдру на траву і почав вдягатися у свій новий шикарний одяг. Кошлатий чоловічок постійно підказував:
— Та ні, хлопче, це повинно бути зверху. Який жах, і чому тільки вчать нинішню молодь?
Нові черевики були значно зручніші за попередні.
Одяг і справді був новий і шикарний. Хоча й кажуть «не суди з одежі, а суди з розуму», і не лише пір’ям славний птах, та проте одяг — це як прянощі, без яких страва не так смакує. У цьому жовтогарячому й багряному Трістран Торн почувався іншою людиною, ніж колишній Трістран Торн, що вбирався у пальто і святковий костюм. Його хода стала помітно твердішою, рухи — впевненішими. Він вище підняв голову, а в очах зажеврів вогник, якого ніколи не бувало за часів капелюха-казанка.
Поки вони поласували продуктами, принесеними з Гулянки — а це була чудова копчена форель, миска нечищених бобів, трохи печива з родзинками і пляшка легкого пива — Трістран остаточно звик до нового одягу.
— Що ж, — сказав коротун. — Ви, хлопче, врятували мені життя — там, у сухолісі. А ваш тато зробив мені послугу ще до вашого народження. Хай потім не кажуть, що я невдячний тип, який забуває про добро…
Трістран пробурмотів щось про те, що новий друг вже й раніше багато для нього зробив, але кошлатий чоловічок, не слухаючи, продовжував:
— …от я й подумав: ви точно знаєте, де та ваша зірка?
Трістран не вагаючись показав кудись у темний горизонт.
— А тепер скажіть: ви ж знаєте, чи далеко та ваша зірка?
Досі Трістран про це не замислювався. Але на власне здивування відповів:
— Шлях туди лежить через небезпечні гори і розпечені пустелі. Якщо спинятися тільки на нічліг, за час мандрівки місяць виросте і змаліє усього півдюжини разів.
Трістран здивовано замовк: це було зовсім не схоже на його звичайну мову.
— Так я і думав, — сказав кошлатий чоловічок, йдучи до свого клунка. Він прикрив собою замок, щоб Трістран не побачив, як він відчиняється.
— До того ж, швидше за все, ви не єдиний, хто її шукатиме. Пам’ятаєте, що я раніше казав?
— Про те, що треба копати ямку, коли йдеш в туалет?
— Та не це.
— Що не можна нікому називати свого справжнього імені й розповідати, куди я йду?
— Навіть не це.
— А що ж тоді?
— «Скільки миль до Вавилона?»
— А, ви про це. Так.
— «Ще й повернешся, не бійсь… будеш там, не згасне свічка». Але весь секрет у воску: далеко не кожна свічка для цього згодиться. Я довго шукав таку, як треба.
Коротун витягнув недогарок свічки не більший за лісове яблуко, і подав його Трістранові.
Хлопець не бачив у недогарку нічого особливого. Звичайнісінька свічка — воскова, не сальна; видно було, що палили її вже не раз. Ґніт був чорний, обвуглений.
— І що я маю з цим робити? — запитав він.
— На все свій час, — відповів кошлатий чоловічок, витягаючи з клунка ще щось. — Це теж візьміть. Стане в пригоді.
Подарунок заблищав у місячному світлі. Трістран узяв його в руки. Це був тонкий сріблястий ланцюжок з петлями на обох кінцях, холодний і слизький на дотик.
— А це що?
— Усе традиційно: котяче дихання, риб’яча луска і місячне світло зі ставка, що біля млина. Вам слід узяти цей ланцюг з собою.
— Справді?
— О, так.
Трістран дав ланцюжкові зісковзнути з однієї долоні в іншу. На дотик він був як ртуть.
— Куди ж мені його покласти? У цьому одязі немає кишень!
— Обв’яжіть навколо зап’ястя; коли знадобиться — знімете. Ось так, правильно. До речі, одна кишеня там таки є — пошукайте під тунікою.
Трістран знайшов приховану кишеню. Над нею був маленький отвір для ґудзика, і хлопець почепив туди свій пролісок — скляну квітку-оберіг, отриману від батька на прощання. Хлопець замислився, чи батьків оберіг вже вплинув на його долю, і якщо так, то що саме він приніс — успіх чи біду.
Трістран встав і міцно стис ручку своєї сумки.
— А тепер розповім, що вам треба зробити, — сказав чоловічок. — Візьміть свічку в праву руку. Я зараз запалю ґніт. І тоді просто йдіть по свою зірку. Ланцюжок допоможе взяти її з собою. Залишився зовсім малесенький шматочок свічки, тож раджу вам не марнувати ані хвилини, щоб потім не жалкувати. «Не барися, ширше крок»!
— Мабуть… ваша правда, — сказав Трістран.
Він стояв, чекаючи, що буде далі. Кошлатий чоловічок провів над свічкою рукою, і ґніт раптом спалахнув. Полум’я було жовте згори і блакитне знизу. Дмухнув вітер, але вогонь анітрохи не сколихнувся.
Тримаючи свічку, Трістран виставив перед собою недогарок і ступив крок уперед. Свічка освітлювала все навкруги, кожне дерево і кожну травинку.
Наступний крок — і Трістран опинився на березі озера, а вогник свічки відбивався у воді. Ще крок — гори й самотні скелі; язик полум’я відбивався в очах мешканців засніжених висот. Наступний крок — і хлопець опинився на хмарах — вони хоч
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний пил», після закриття браузера.