Читати книгу - "Візит доктора Фройда"

Комісар також згадав про трагедію цього чоловіка, але не знайшов, що відповісти. Штальман промовив знову, дещо бадьоріше:

— Візьмемо пива? Сподіваюся, хоч пиво в них путнє...

Комісар погодився, і віденець подав знак кельнеру.

— Чи є новини з Відня? — запитав Вістович, коли замовлення було зроблено.

— Жодних, — похитав головою Штальман. — Але це радше добре, аніж зле. Характерних убивств останнім часом там не було... Хоча з іншого боку, розслідування також стоїть на місці. А що у вас?

— Є підозрюваний у цій справі, — одразу перейшов до головного комісар.

Штальман миттю пожвавішав.

— Справді? — перепитав він.

Вістович кивнув.

— Чорт забирай, комісаре, невже провінційна поліція впіймає Упиря?

— Можливо.

— Пробачте, я зовсім не хотів чимось образити вас...

— Усе гаразд. Зрештою, підозрюваний — це тільки підозрюваний. Ніхто ще не довів його вини остаточно.

— Гаразд.

— Мені потрібна ваша допомога, пане Штальмане, — мовив комісар після того, як кельнер, що приніс пиво, відійшов досить далеко.

— Звісно, я до ваших послуг.

— У 1895 році у Відні практикував психіатр, якого звали Аркадіуш Тофіль, він львів'янин, — почав Вістович. — Імовірно, цей доктор співпрацював з поліцією, оскільки його фах — це маніяки та збоченці.

Штальман дістав з кишені записник та олівець і нашкрябав на чистій сторінці почуте ім'я.

— Гаразд. Що далі? — запитав він.

— Мені потрібно мати всі документи, які стосуються його віденської практики.

— Буде нелегко. Але зроблю все, що зможу, — сказав Штальман. — Можна запитати, для чого це вам?

— Цей Упир не новачок у своїй справі. Очевидно, він і раніше вбивав. Професор Тофіль стверджує, що стикався з ним під час своєї віденської практики, — пояснив комісар.

— Он як. Цікаво... Сьогодні дам телеграму до Відня і завтра, сподіваюся, матиму відповідь. А хто ваш підозрюваний? — поцікавився Штальман.

— Віденець, прибув сюди напередодні убивства... Решта деталей також сходяться.

— Щось не бачу радості на вашому обличчі.

— Я сумніватимусь до останнього, пане шеф-інспекторе, — відказав Вістович, — така вже професія.

— Що ж, це правильно. Так чи інак, бажаю вам... ні, нам, успіху.

Чоловіки поговорили ще заледве декілька хвилин, після чого попрощались і розійшлися.

Львів. 27 лютого 1904 року

Задовго до визначеного часу Вістович і Самковський прийшли до кав'ярні «Атляс» і вмостились за найдальшим столиком у кутку, звідки, проте, добре було видно всю залу. Обидва були вбрані в найкращі свої гарнітури, щоб не вирізнятися серед тутешнього товариства. «Атляс» був відомий своєю добірною публікою: тут збиралися політики, діячі науки та мистецтва. Уся львівська «сметанка».

Невдовзі до кав'ярні зайшов доктор Фройд. Було видно, що він помітив поліціянтів, проте жодним чином цього не виказав. Кельнер запропонував йому столик біля вікна, і той, роззирнувшись, погодився. За десять хвилин доктор замовив каву з вершками і штрудель. Минуло ще десять хвилин, потім квадранс, а потім і півгодини, проте доктор Фройд залишався сам. І він, і поліціянти потроху починали нервувати.

— Невже той скурвисин запідозрив, що доктор прийде сюди не сам? — з дошкульністю в голосі проказав Самковський і сердито зім'яв серветку.

Вістович промовчав. Вони перезирнулися з Фройдом, але той виглядав спокійно. «Віденець, чорт забирай, — подумав комісар, — вони там з такою витримкою народжуються...» Він уже хотів звестися й підійти до нього, коли ж Фройд різко відвів погляд і глянув на двері. До кав'ярні зайшов молодий чоловік, вбраний у короткий зимовий плащ. Прибулий був худорлявої статури і, очевидно, мав досить високий зріст, але звичка сутулитись його вкорочувала. Роззирнувшись, чоловік попрямував до Фройда і, щойно опинився біля нього, заговорив емоційно, додаючи до слів дрібні метушливі жести. Очевидно, Німанд просив вибачення за своє спізнення і намагався пояснити причину. Поліцейським навіть вдалося розчути декілька його фраз на кшталт «дідько б узяв цей Лемберг...» та «клята провінція...».

Врешті, доктору Фройду вдалося його заспокоїти, і той вмостився навпроти нього. Чоловіки покликали кельнера і зробили замовлення, очевидно налаштувавшись на тривалу бесіду. Так воно, зрештою, й сталося.

Вістович і Самковський, хоча й знудились до краю, все ж використали цей час, аби уважніше пригледітись до цього суб'єкта. Коли Німанд і Фройд завершили розмову і підвелися, щоб попрощатись, ад'юнкт запитально глянув на шефа, а тоді пошепки мовив:

— Будемо брати його?

— Чекайте, — відповів комісар.

Самковський, безперечно, мав рацію. Німанда потрібно заарештувати. Надто багато все-таки вказує на те, що перед ними Упир. Втім Вістовичу подумалось, як це все виглядатиме в присутності доктора Фройда Цілком можливо, що той запротестує, захищаючи пацієнта, і зчинить скандал.

— Простежте за ним, Самковський, — сказав комісар, коли Німанд був уже біля дверей. — З'ясуйте, де він живе. Беремо сьогодні...

Той кивнув і, хутко одягнувшись, подався виконувати наказ. Вістович підвівся з-за свого столика і підсів до доктора. Той не звернув на нього жодної уваги. Фройд курив сигару, задумливо дивлячись у вікно, мовби в панорамі засніженої львівської вулиці, освітленої скупим світлом ліхтарів, було щось надзвичайно привабливе. Комісар вирішив не переривати його роздуми і дочекатися, поки той сам заговорить.

— Не вірю, що він убивця, — озвався нарешті Фройд. — Ви ж підозрюєте, що Німанд і є тим міфічним Упирем. Чи не так, комісаре?

— У нас є певні підозри, — відказав Вістович.

— Які базуються на моїх словах.

— Не лише.

— Однак рушієм у цій справі став мій учорашній візит до вас, зізнайтесь.

— Тепер, щиро кажучи, не розумію, для чого ви прийшли в поліцію.

— Це мій громадянський обов'язок, чорт забирай!

— А поліція Лемберга виконує свій...

Суперечка ставала дедалі гарячішою, тому обидва вирішили знову помовчати.

— Безперечно, мені видалося дивним те, що хтось описує картини вбивств у найменших деталях, — першим заговорив Фройд. — Іще дивнішим було те, що Німанд ці убивства передбачає. Я гадав, — це психологічний феномен, який допоможе правосуддю. Однак мені й на думку не спадало, що цей чоловік сам стане підозрюваним...

— Чи звернули ви увагу на його правицю? — запитав комісар.

— Так, навмисне вгледівся, пам'ятаючи ваші вчорашні питання, — мовив доктор. — Усі пальці там цілі й відмінно функціонують.

— Гаразд, — Вістович тепер і сам відвів погляд до вікна і вгледівся у сірі непривітні будівлі навпроти «Атлясу». — Про що