Читати книгу - "Басаврюк ХХ"

їй та її близьким. Наталка несамовито закричала — і жорсткий ляпас обпік її лице. Агітатор глянув на солдатів і закричав про шльондр, які розважають офіцерів, поки солдати гниють у окопах. Агітатор ще раз вдарив дівчину й роздер сорочку на її грудях. Тепер прийшов час розрахуватися за все. Солдати схвально заревли. Нехай і цей офіцер, якому вони так вірили, а він тільки робив їх слухняними пішаками в імперіалістичних іграх, подивиться, як відновлюється справедливість.

Наталка, немов божевільна, забилася, відчуваючи, як звуки й фарби навколо закручуються в дикому вихорі. Нарешті все вибухнуло в її мозку. Світ разом з нею провалився в безодню.

Напівмертвого Вальтера солдати підвели з підлоги. Він хрипів розбитим ротом, захлинаючись від гострого болю в грудях. Хтось тримав його за плечі й горло. Агітатор щось горлав Вальтеру прямо в обличчя. Кров заливала очі, і крізь червоний туман він побачив найжахливіше. Його дівчина в розідраній сорочці билася в руках трьох солдатів, які ледь могли втримати її. До неї наближався високий капрал з об — печеним обличчям. Обличчя йому обпалило під час газової атаки в 1916 році в Бельгії. Він скинув шинелю і, переможно озирнувшись на Вальтера, пішов до дівчини. Вальтер рвонувся з останніх сил, гостре лезо багнета вперлося йому в горлянку. Він заскрипів зубами, стираючи їх на порох, і заплющив очі.

Дівчина захрипіла, з її рота вирвався крик, голова відкинулась, а тіло розслаблено застигло. Хтось радісно вигукнув, що капралу нарешті вдалося хоч когось перелякати своїм обличчям. Капрал нахилився над дівчиною. Дике бажання цього безпомічного тіла охопило його. Капралу захотілося вчепитися в нього, гризти шкіру, високі груди й витончене обличчя. Він схопив дівчину за плечі і щосили смикнув до себе. Несподівано голова її піднялася. Пусті нелюдські очі з яскраво — червоними зіницями ковзнули по кімнаті, знайшли капрала і втупилися в його обличчя. Погляд, безкінечний і порожній, паралізовував, і в цій порожнечі капрал побачив власну смерть.

Солдати застигли. Капрал відпустив дівчину і схопився за голову. Він тихо завив. Завивання ставало все більш гучним, поки не перетворилося в оскаженіле ревіння. Капрал рвучко підвівся і, зігнувшись, впав на підлогу. Рухи його були ламаними й неприродними. Між пальцями, які капрал не відривав від скронь, текли цівки крові. Тіло забилося в конвульсіях, ноги в тяжких чоботах загупали по підлозі. У черепі капрала щось тріснуло, і він застиг, його мертві зіниці вперлися в пополотнілих солдатів.

Дівчина повільно піднялася. Довгі пасма чорного волосся вилися зміями навколо білого обличчя, кутики неприродно червоного рота кривилися в моторошній посмішці. Погляд широко розкритих очей пропікав солдатів. Крізь роздерту до пояса білу сорочку проглядало неприродно прекрасне тіло. Від неї віяло холодом і потойбіччям.

Усі заціпеніли. Хтось, не витримавши, схопив гвинтівку й пересмикнув затвор. Дівчина різко кинула на нього свій погляд. Солдат пронизливо закричав і вистрілив у голову сусідові. Навкруги розлетілися червоні й чорні бризки. Почувся пронизливий і моторошний сміх. Декілька солдатів затулили вуха, інші, божеволіючи, схопилися за зброю.

Першим із кімнати кинувся агітатор. Солдати натовпом посунули за ним. Дзенькнула шибка. У дверях виник затор. Хтось зачепив гасову лампу, яка висіла у вузькому коридорі, і відразу спалахнув вогонь, — їдкий дим миттєво перетворив будинок на пастку. Затріскотіли постріли. На тих, хто стояв перед будинком, з дверей вилітали оскаженілі солдати, стріляючи і брязкаючи багнетами. Миттєво зав’язався жорстокий рукопашний бій. Люди несамовито билися на снігу, вмирали на багнетах, розстрілювали один одного впритул.

Агітатор декілька хвилин постояв на колії, дивлячись здалеку на побоїще, потім, поступово прискорюючи ходу, пішов убік міста, чорні будинки якого час від часу спалахували вогнями пострілів. Більше він не озирався.

* * *

Уранці на станцію прибув потяг. Пускаючи в різні боки білі струмені пару, він уповільнював свій хід. Капітан 3—го єгерського полку, попеліючи на обличчі, оглядав панораму, яка відкривалася перед ним. Уся станція була всіяна трупами німецьких солдатів. На білому снігу темніли широкі криваві плями. Перекошені обличчя мертвих солдатів повільно засипав сніг, який неприродно тихо й мирно падав з чистого неба. Важко дихаючи, капітан зіскочив з підніжки вагона і, стискуючи пістолет, пішов між убитими. З вагонів ошелешено дивилися сотні солдатів — усе свідчило про те, що рота загинула в якомусь безжальному братовбивчому бою. Капітан, обережно переступаючи через трупи в сірих шинелях, зайшов до напівтемної станційної зали, заваленої солдатськими ранцями й казанками. Посередині сидів високий чоловік у офіцерському кітелі. Його почорніле обличчя й одяг були залиті кров’ю. Поруч, на лаві, лежала закутана в шинель дівчина. Її голову чоловік обережно тримав у себе на колінах, поклавши зверху обгорілі руки. Капітан підійшов ближче й торкнув чоловіка за плече. Той повільно підняв голову й подивився на капітана порожнім поглядом синіх очей. Дівчина спокійно дихала. Здавалося, що їй сниться добрий сон.

Замок Темпельгоф

Південна Німеччина, 1926 р

1

Паровий потяг «Прага — Берлін» прибув до невеликого баварського містечка під вечір. З останнього вагона вийшло троє пасажирів. Своїм одягом вони нагадували відносно заможних представників середнього класу, — державних чиновників, правників, можливо, успішних комерсантів. Але привокзальний поліцейський відразу зрозумів по виправці цих людей, що, перш ніж зробити цивільну кар’єру, їм довелося багато потоптатися військовими шляхами. Поліцейський, колишній вояк армії Вільгельма, проявив ветеранську солідарність і запропонував новоприбулим свої послуги для ознайомлення з рідним містом. Прибульці пояснили, що вони представники богемського товариства шанувальників німецької старовини і збираються вирушити до замку Темпельгоф, щоб ознайомитися з його історією й насолодитися справжніми баварськими ландшафтами. Поліцейський, як справжній баварець і член місцевого осередку «Сталевого шолома», не зміг не розчулитися від того, що і в ці тяжкі часи загибелі Німеччини є справжні патріоти, які не купилися на різні єврейські витівки, а цінують справжню історію і справжні краєвиди. Тим більше, що до замку туристи не приїздили з 1914 року. Новоприбулих негайно провели до готелю (господар його був двоюрідним братом поліцейського) і дали всю необхідну інформацію щодо замку й можливості дістатися до нього. Відмовившись від запропонованого новими знайомими кухля пива, поліцейський, з почуттям виконаного обов’язку перед Батьківщиною, залишив гостей міста.

За годину новоприбулі, повечерявши й відпочивши, зібралися в порожній вітальні. Переконавшись, що ніхто не може їх почути, почали нараду. Утім, навіть якби хтось з мешканців цього міста й почув розмову, то навряд чи зміг би її зрозуміти, навіть голова місцевого «Сталевого шолома», який вивчив у незабутньому 1918 році декілька