Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

До мого господаря прислали слардрала, або королівського ад’ютанта з особливих доручень, із наказом негайно доставити мене до палацу для розваги королеви і придворних дам. Деякі з цих дам уже бачили мене і в захваті розповіли її величності про мою вроду, гарні манери та кмітливість. Фермер одразу ж виконав наказ.

Після короткої вистави королева захотіла познайомитися зі мною ближче. Я зібрався на силі, що згасала, упав навколішки та попросив дозволу поцілувати край сукні її величності. Королева милостиво простягнула мені мізинець, який я, обхопивши обома руками, шанобливо підніс до губ, і звеліла встати й улаштуватися зручніше для бесіди. Я сів на кінці столу, а вона наблизила до мене свою гарну вінценосну голову. Її величність цікавилася багато чим: звідки я родом, де мандрував, чи є в мене родина і як я опинився в країні велетнів. Я намагався відповідати короткими точними фразами.

Несподівано королева спитала, як я ставлюся до того, щоб залишитися в палаці. Я підвівся і, вклонившись, стримано відповів, що я полонений і раб свого хазяїна, але якби був вільний, то радісно присвятив би життя її величності. Королева одразу ж запитала фермера, чи згоден він віддати мене за гарну ціну. Мій хазяїн неймовірно зрадів нагоді позбутися мене, оскільки побоювався, що я не проживу й місяця. Він запросив тисячу золотих монет, які йому одразу відлічили, а коли угоду було укладено, я звернувся до її величності з проханням.

– Тепер я ваш покірний слуга, – промовив я, – і служитиму вам вірою і правдою. Однак наважуся просити вашу королівську величність про ласку. Моя нянечка Глюмдалькліч увесь цей час піклувалася про мене, навчала мене, була доброю та уважною. Чи не можна залишити дівчинку зі мною? Вона чудово вивчила мої звички і стала для мене незамінною. Візьміть її на службу, щоб Глюмдалькліч, як і раніше, доглядала мене і залишалася моєю наставницею!

Королева відразу ж охоче погодилася. Не можна описати, який задоволений був фермер із того, що його молодша дочка залишається при дворі, а бідна дівчинка з радощів навіть розплакалася. Вона попрощалася з батьком, і мій колишній володар пішов, побажавши мені успіхів. У відповідь я лише мовчки трохи підняв капелюха.

Королева помітила мою холодність і, коли за фермером зачинилися двері, поцікавилась її причиною. Я вирішив нічого не приховувати.

– Цьому вашому підданому, – мовив я, – я зобов’язаний лише тим, що мене, випадково занесеного на вашу землю, не розчавили, наче комаху, в полі. Я віддячив своєму колишньому хазяїнові стократ – він отримав за мене стільки, що став заможною людиною. Але якби не його маленька донька, я давно б занепав духом і загинув. Мене примушували з ранку до вечора розважати зівак, возили з місця на місце по всьому королівству без відпочинку та сну. Здоров’я моє підірвано, і якби фермер не був упевнений, що я незабаром помру, він не продав би мене ні за які гроші. Одначе сподіваюся, що мій колишній господар помилився. Тепер я під покровительством великої та милостивої королеви, мені нічого боятися, і я невдовзі одужаю. Від самої тільки присутності вашої королівської величності я почуваюся набагато бадьорішим…

Моя промова вийшла недоладною та говорив я затинаючись, однак мене уважно вислухали. Останньої фрази мене навчила Глюмдалькліч, поки ми з нею йшли до палацу.

Королеву здивувало те, що таке крихітне створіння, як я, настільки гарно мислить. Вона взяла мене і понесла до кабінету короля. Його величність, поважний і суворий пан, кинув погляд на дружину й холодно поцікавився, відколи це її величність має пристрасть до сплекноків. Очевидно, король мав мене за це звірятко, позаяк я лежав на обтягненій шовковою рукавичкою руці його дружини. Королева, жінка весела і тонкого розуму, вигукнула:

– Любий мій, я приготувала вам сюрприз!

Вона обережно поставила мене на стіл біля письмового приладдя і пошепки звеліла мені розповісти королю про мої пригоди. Я низько вклонився й коротко описав усе, що зі мною сталося. Глюмдалькліч, яка чекала біля дверей кабінету і не зводила з мене очей, дістала дозвіл наблизитись і доповнити мою розповідь подробицями мого перебування в будинку її батька.

Король, один із найученіших мужів у своїй державі, який здобув прекрасну філософську й математичну освіту, спочатку засумнівався в тому, що я жива людина. Ще не почувши мого голосу, він мав мене за механічну заводну фігурку, створену якимось геніальним винахідником. Однак моя логіка, моє зв’язне й майже правильне мовлення його вразили. А втім, в історію моєї появи на узбережжі він не повірив. Король мав підозри, що це все вигадав фермер із метою якнайвигідніше позбутися мене. Дівчинку він назвав дурною фантазеркою, і Глюмдалькліч ображено замовкла. Королева мовчки хитрувато поглядала на його величність, який засипав мене запитаннями. Я відповідав як умів: стримано й розумно. Єдиним моїм недоліком була погана вимова, незграбні звороти мовлення та простонародні слівця, яких я набрався в будинку свого колишнього хазяїна. Але це все були дрібниці порівняно з моїми колишніми випробуваннями.

Нарешті король наказав покликати кількох професорів, що постійно перебували поруч із ним у палаці. Це велемудре панство, прискіпливо вивчивши мою зовнішність, дійшло суперечливих висновків. Вони погодилися тільки в одному: я не створений згідно з законами природи, тому що не вмію швидко бігати рачки, лазити по деревах або рити лапами нори в землі. По ретельному дослідженні моїх зубів з’ясувалося, що я – тварина м’ясоїдна. Але оскільки всі відомі їм чотириногі перевищують мене силою, а польова миша й деякі інші ссавці відрізняються більшою спритністю, шановні джентльмени так і не змогли второпати, як же я здобуваю собі їжу. Імовірно, я їм равликів та різних комах, мовив один із них. Цього не може бути, вигукнув другий і додав, що, на його думку, я являю собою личинку або дитинча. «Але якої тварини?» – залементували всі професори разом.

І цю гіпотезу було відкинуто.

Цілком очевидно, що всі частини мого тіла досить розвинені, а вік мій далеко не дитячий, на що ясно вказує борода, ознаки якої видно в лупу. Але і карликом я не міг бути – для цього я замалий; палацовий карлик, улюбленець її величності, – найменша людина в усьому королівстві, мав тридцять футів зросту. Після тривалих суперечок світила науки дійшли спільного висновку: я – ніщо інше, як рельплюм сколькатс, що в буквальному перекладі означає «гра природи».

Тільки тепер мені дозволили сказати кілька слів. Звертаючись переважно до короля, я пояснив, що прибув із країни, населеної мільйонами істот, які не відрізняються від мене зростом і будовою тіла. Там споруди, дерева і тварини мають набагато менші розміри, ніж у його королівстві, та пропорційні між собою. Тому на батьківщині я був здатен прогодувати себе, захистити й жити приватним життям, подібно до будь-якого підданого його величності. Вельмишановні панове вчені помиляються щодо мене. Зневажливо посміхаючись, один із джентльменів пробурчав, що цих казок я напевне наслухався на фермі. Король замислився, потім попросив професорів піти і звелів доправити до палацу мого колишнього хазяїна.

Фермер досі перебував у столиці, і його негайно розшукали й доставили. З ним побесідували наодинці, потім у присутності дочки, яка підтвердила все, сказане батьком, і відпустили. Король, як людина розумна, дійшов висновку, що мої слова правдиві.