Читати книгу - "Втікач із Бригідок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти завжди все знаєш! Ти ніколи не думаєш про мене!
— Припини!
— Не думаєш, не думаєш, не думаєш, ці твої чоловічі іграшки, скільки можна, щодня на війні вбивають, ти теж хочеш, хочеш, хочеш!
Вона вже не контролювала себе, молотячи кулачками по його грудях. Кошовому нічого не лишилося, як перехопити її за кисті, стиснути, притягнути до себе й вже цілувати самому. Магда відповіла, і він, захопившись, прокусив її нижню губу. Перелякався, відчувши солоне в роті, та вона не зважила, скинула капелюха з голови, куйовдила волосся, пестила щоки, смикнула за вуха в пристрасному пориві.
Знову відсторонивши, Клим як був, у пальті, підхопив її на руки.
Поніс у спальню, хитаючись і так само плюнувши на те, що помешкання лишилося не замкненим на ключ. Поклавши Магду на ліжко, нарешті почав позбавлятися пальта. Вона ж лягла, впершись на лікті, й важко, уривчасто дихала. Коли пальто нарешті впало на підлогу, і Клим узявся за піджак, вона прохрипіла:
— Та годі вже! Залиш! Швидше, ну!
І, влігшись тепер на спину, потягнула догори спідницю…
…Потім вони лежали, забувши про безлад у власному одязі. Магда попросила цигарку, Клим спробував підвестися, заплутався в штанях, і тут уперше за весь час почув її сміх — дзвінкий, щирий, ніби вона очищалася від чогось, прощалася зі своїми страхами. Подумавши трохи, Кошовий не підтягнув штани, а скинув їх зовсім. У куток полетів інший його одяг, Магда жбурляла свій у протилежний, й обоє якийсь час лежали під покривалом, курячи й одну цигарку на двох.
Далі не йому, а їй закортіло чогось випити, й Клим як був, голяка, сходив по наливку. Після кількох чарок вони полежали вже спокійніше, далі — знову любилися, вже не так запально й без усякого контролю, ніби знайомилися наново. Нарешті Магда притулилася, примостила голову на його плечі й на диво швидко задрімала. Кошовий теж спробував — не вийшло. Вдалося зануритися в дрімоту на якихось кілька хвилин під цокіт годинника. Потім розплющив очі, втупився у стелю.
Обережно вивільнившись з-під Магди, сів, звісивши худі голі ноги з ліжка.
Знайшов куриво, затягнувся, випустив дим просто перед собою, мітячи в прочинене вікно.
Отже, що це було.
Там, на узліссі, поліцейські набігли досить скоро. Відразу їх було небагато, бо ніхто не чекав на засідку. Згодом агенти вирахували приблизну траєкторію пострілу, кинулися шукати й таки знайшли місце, де сидів стрілець. Воно було підготоване, витоптане, вбивця чекав у затінку старого бука з широким стовбуром, який сам по собі був ідеальною схованкою. Від узлісся прикривали кущі глоду, і, прихилившись до дерева плечем, можна пантрувати за дорогою, лишаючись непомітним. Крім того, сонце на той час уже світило від лісу, засліплюючи тих, хто наближається з боку Клепарова.
Але готувалися, ще й ретельно.
Для чого все це?
Агенти не чіпали Кошового, займаючись своїми справами, а він, нарешті отямившись, не квапився назад. Чудово розуміючи — доведеться відповідати на масу питань. Ще й здогадувався, яких. Сам хотів би поставити їх комусь, аби мав час та, що важливіше, компетенцію. Натомість дочекався Віхури. Комісар прибув особисто, кинув на Клима нищівний погляд, проте насамперед вислухав звіти поліцейських та особисто оглянув тіло й місце засідки. Аж після того рушив назад, кинувши на ходу Кошовому:
– Їдьмо.
Розмови хоч як не вийшло. Віхуру вир несподіваних подій захопив так зненацька, що навіть він, досвідчений поліцейський, не був готовий усе розкласти логічно. Тим більше не міг нічого до пуття пояснити Клим. Єдине, що вдалося: переповісти, як став заручником. Поки говорив, комісар ураз зірвався на крик, вимагаючи від Кошового зовсім уже нелогічного звіту й засипаючи незрозумілими докорами, ще й погрожуючи самого засадити за ґрати: чорт знає за що. Климові лишалося хіба мовчки слухати, кивати, а потім, скориставшись нагодою, вставити:
— Пане комісаре, я лише людина.
— До чого тут?
— До всього. Ви забули, що мене більше двох годин тримали під дулом і що в мене потилиця розбита й болить? Також мені перепало по голові, я пережив стрес, і тепер мене справді нудить. Я не можу бути ані повноцінним свідком, ані тим більше — в чомусь звинуваченим. Вимагаю вважати себе потерпілим.
Віхура недобре зиркнув на нього, почухав долоню, склав губи ниткою.
– І?
– І накажіть доставити додому. Я нікуди не дінуся, ми обговоримо все завтра. За два дні маєте два трупи, й напевне всі сили поліції треба кинути на пошуки того, хто стріляв у Захара Ладного.
— Ви ще вкажіть мені, що робити.
— Так ви ж самі чудово знаєте: діяти слід саме так, як я щойно сказав.
Віхура промовчав, далі сопів усю дорогу, але все ж звелів завернути на Личаківську. Висадивши Кошового біля потрібної брами, нагадав — завтра вранці треба з’явитися до нього в кабінет і поїхав геть, не попрощавшись.
Так Клим виграв час. Не вповні розуміючи ще, для чого саме. Бо поки в голові малювалася картина, яку зможе зобразити будь-хто уважний лише на основі голих фактів.
Не утруднюючи себе прикритися бодай простирадлом, він підійшов до вікна. Воно виходило в глухий двір, вид упирався в глуху муровану стіну, й знадвору навіть за кращих часів жоден роззява не взяв би собі за труд заходити сюди. Хіба колись тут ще грав на катеринці місцевий жебрак, але Клим забув, коли чув його востаннє, п’ять років тому чи більше.
Торкнувся ґулі на потилиці. Курва, ніхто ж не здогадався бодай пластирем заклеїти. Ну, сам собі не зможе, не дотягнеться. Хай Магда поспить трохи, потім попросить її. Вперся рукою об підвіконня, затягнувся, втупився в стіну.
Ну, що маємо.
Січового стрільця Захара Ладного, відомого героя війни, затримують зі зброєю в руках поруч із трупом Олеся Косацького. Січовик мав мотив — ревнощі. Банально, але через це у світі коїться як не половина, то третина всіх злочинів. Як адвокат, Клим чудово знав це. Все складається проти Ладного, і небайдужий патріот Роман Гірняк просить не менш патріотично налаштованого правника заступитися за стрільця. Причому прохач переконаний: Ладний вбивця, та визнання цього кине тінь на всіх стрільців, що небажано з огляду на політичну ситуацію.
До цього моменту Кошовий погоджувався з усім.
Потім підозрюваний викладає йому свою версію подій, яку Клим як адвокат готовий прийняти. Бо видно, що прямих доказів у поліції нема. Натомість маємо типовий збіг трагічних обставин, який привів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікач із Бригідок», після закриття браузера.