read-books.club » Сучасна проза » Вар'яти: Вибрана проза 📚 - Українською

Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вар'яти: Вибрана проза" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:
стрісі повкидати тих єретиків туди штабелями аж попід саму стелю, потім забити диктою діру, а за вісім годин він спитав у тих, що вижили: підпишете? А вони далі: ні! І так протягом кількох днів. Його жінка була з дому фон Гольц, приходила до нас, як ми майстрували для неї колиску. Ми розмовляли з нею. Файна кобітка, знала, що в таборі щось не так, і була стривожена, але ми для неї робили ту колиску, душу в неї вкладали, бо ж мала стати матір’ю на сорок семому році життя. Були ще й інші екстра-інтереси: вивезли з Франції сімнадцять покоїв у стилі Людовика XIV і ми їм умеблювали їхню віллу під Берліном. Ага. А для тих бібельфошерів антихристом нумер єден був папа, а нумер цвай Гітлер. Ну, а тепер тому комендантові з Заксенгаузена папа дав останнє благословіння.

Я визирнув з бункеру крізь вікно. Падав густий сніг і він контрастував з нашою чорнотою, виопуклював нам розмову. Я спитав так лише, аби що-небудь сказати, заки екскаватор повернеться:

— Ганнесе, а ти бачив Гіммлера?

— Бачив, аякже. Аж два рази — стояв за пару метрів від мене.

— Потвора з першого погляду, нє?

— Та де там! — скрикнув Рееґен. — Навпаки! Як панотець! А разом з ним був граф Бернадот з Червоного Хреста. Ми — ті, що сильніші, стояли спереду, а за нами хирляки. Стоялисьмо перед їдальнею, де було повно печених поросят, гороху, солонини, рижу, все з цінами. Граф Бернадот в товаристві Гіммлера йшов уздовж шереги і випитував, за що ми сюди трафили. А ми відповідали так, як нас навчено: найчастіше потрійне вбивство, закатруплення дитини. Ґвалт над неповнолітньою дочкою…

— А державна зрада? — перебив я його.

— Та що ти! — вжахнувся він. — Де там! Під тим оглядом усе мало бути як належить. Але я все одно у те не вірю. Декотрі з нас, мельдуючи графові про зґвалтування неповнолітньої доньки, моргали йому, аби він міг зорієнтуватися, що це неправда. Але граф з Червоного Хреста був задоволений, потиснув Гіммлерові руку і пішов туди, де лежали мусульмани…

— А то хто такі?

— Так називалися безнадійно хворі, чахлики. Есесівці прикрили їх соломою, на соломі поставили ліжка і показували графові: «А ту’ маємо наготовлений барак на випадок холери…». Після того граф і Гіммлер знову потисли один одному лапи. А на прощання російські полонені станцювали їм козачка, приграючи на гармонії та приспівуючи.

Знову приїхав екскаватор, і знову ми вантажили вапно, так що під кінець праці булисьмо геть білі. Я мовчав з утоми, але Ганнес Рееґен аж прискав щастям та енергією, мовби щойно зараз розквітнув, і мовби не мав сорока трьох літ, а йно двадцять. Сміявся. А на варґах збиралася йому біла піна. Холера мене брала через те його здоров’я, не міг я того збагнути. По роботі вибралися ми на світло Боже і пішли з лопатами назад. А потім чекали, коли відчинять лазню.

— Чехи всі фраєри, — лопотів Рееґен, — ніхто їх круг пальця не обведе. А було нас там зо двадцять національностей, але тільки чехи знали, де, що і як, де купити хліба і взагалі — у практичних справах робилися просто якимись духовними проводирями! Цікаво, що яко цілість ми гівна варті, але поодинці — генії. В наполеонівських війнах десятка австрійських гусарів розбивала тридцять французьких, але, у свою чергу, одна французька дивізія перемагала австрійську. Або такий американець — він героїчніший і ліпший за німця, але німецька рота — то вже щось, того не порівняєш ні з чим на світі. А, приміром, американська рота, потрапивши у полон, здохне з голоду на такому терені, тоді як рота росіян зможе вижити — з коліс вагонеток нашкрабають мастил і зроблять з того пасту, а з трави зварять зупу і виживуть. Або візьмім таку російську бабу-снайпера, то вона два дні буде лежала в снігу і чекати на німецьке авто і врешті-решт таки застрелить шофера. Або дай такій бабі бочку бензини, і вона докатуляє її на фронт, ти просто не повіриш, на росіян поставлю все, навіть власну голову. Тільки німців боюся, аби-но їх лише знову не озброїли, бо вони здатні на чуда. Ті їхні пакуночки на фронт — трохи цукерків, щоб не заснути, жменька виноградного цукру і зацукрованих фруктів, того їм вистачало на пару днів. А їхня відвага! Ми не могли надивуватися, як з мінімальними засобами вони осягали максимум. Та! Але росіяни — це моя рушійна сила, без неї був би я до нічого. Жінки? Питво? Їдло? Цього мало!.. Ідея!

Я втомлений. Але не погоджуюсь:

— Все, про що ти говориш — надбудова, а наш господарчий устрій і суспільні настрої суперечать цьому.

— Це для мене дійсність, а я намагаюсь бути завше попереду… ага, мало не забув — був там есесівець Баґода, то він дуже цікавився тим, як б’ється людське серце і попросив лікаря, аби той розкрив грудну клітку одному в’язневі…

***

В їдальні за столом Ярмілка все ще продовжує рахувати гроші, рахує, ворушачи губами, врешті підходить до мене і просить:

— Вуйку, ви маєте голову, може, мені порахуєте?

— Добре, але мушу вимити руки, — відказав я, а за кілька хвилин представив їй рахунок за каву і зупу.

— Уявіть си, вуйку, що Ярда знайшов для нас кімнатку і я завтра маю туди піти, аби вимити підлоги. І ще маю обмислити, куди повісити люстро. А куди родинний образ.

***

Нині знову сипле сніг, не той білий, а такий, який завше сипле там, де є рудні — з курявою і сажею. Цього разу ми з Ганнесом вантажили марґанець.

— Таке саме каміння носилисьмо, коли штурмбанфюрерові Льоріцові будували приміщення для ведмедів. Йому власне солдати прислали двох у подарунок з Норвегії. Але я тобі вповідаю самі сумні речі, а там були також файні хвилини. По суботах майстер дозволяв нам слухати Прагу, деколи нам навіть приносили вино, а колега готував капусту. Хоч один німець таки звар’ював з голоду.

— Ганнесе, як то вдалося комуністичним депутатам вижити в таборі, тоді як сотні тисяч інших було закатовано?

— Ну, бо якраз комуністи мали у своїх руках всю внутрішню організацію табору — чергові у бльоках, писарі… Візьмімо такого Наюкса, комуністичного депутата в парляменті Райху. Дістав звістку, що має прибути до табору чеський депутат, комуніст так само, а що був бльоковим, то, хоч і

1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вар'яти: Вибрана проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вар'яти: Вибрана проза"