Читати книгу - "Війни Міллігана"

— Господи Боже! — закричав він. Ноги підкосилися, але впасти він не встиг — на сцену вийшов рейджен і схопив Боббі, поки той ще нікого не вбив. Лезо зі стуком упало на підлогу.

— Код синій! Відділення «А»! Код синій! — ожив гучномовець, і відразу спрацювала сирена тривоги.

Карл Льюїс стягнув із себе сорочку й замотав нею шию Рузолі, щоб спинити фонтани крові.

— Господи, Семе, я ж казав тобі не чіпати цих психів! Господи, Семе, не помирай! Господи, тільки не помирай!

рейджена на сцену штовхнув страх аллена — наближалася небезпека. Тепер вже він чув, як по коридору біжать охоронці. Треба діяти швидко. Він кинув погляд на Ґейба — той усе зрозумів. рейджен лівою ногою миттю штовхнув лезо під кросівок Ґейба, а той негайно затер його в пил.

Охоронці схопили Боббі й потягли в ізолятор. Усіх інших пацієнтів закрили в кімнатах. Нарешті вимкнули сирену. У відділення прислали повно охорони, і почувся наказ головного:

— Обшукати!

Охоронці почали по одному витягати пацієнтів з кімнат і роздягати догола.

— Обличчям до стіни! Руки та ніс на стіну!

Вони перетрушували кожну кімнату до останньої щілини, шукаючи зброю: промацували шви штанів, рвали подушки, вичавлювали зубну пасту й шампуні. Один з охоронців натягнув гумові рукавиці та заходився перевіряти унітази.

Скоро підлогу коридорів щільно вкривали речі пацієнтів. Самі ж голі чоловіки стояли обличчям до стіни.

Леза вони так і не знайшли.

Розділ 7

Зоотерапія

(1)

Суддя Девід Кінворсі видав розпорядження, згідно з яким слухання справи Міллігана 30 листопада 1979 року буде закритим для публіки. На задній лаві сидів представник відділу умовно-дострокового звільнення, готовий заарештувати Міллігана, щойно суддя визнає його «безпечним для оточення і самого себе» й тим самим випустить з-під опіки Департаменту психічного здоров’я.

Алан Ґолдсбері, адвокат Біллі, був схожий на професійного спортсмена з дитячим обличчям. Він сидів біля свого помічника, довготелесого Стіва Томпсона. Коли помічник шерифа привів до зали суду Біллі в кайданках, вони посунулися, звільняючи для нього місце.

За місяць до того, майже відразу після бесіди з доктором Мілкі, аллен попросив Ґолдсбері обов’язково викликати лікаря на слухання. «Мілкі пообіцяв дати свідчення і повідомити, що зі мною все гаразд. Він скасував „Стелазин“ і перевів мене у відділення „А“. Я йому довіряю. І нагадайте йому взяти свої записи за 30 жовтня».

Однак у залі суду Мілкі, звіряючись з медичними документами, заявив, що поставив Міллігану діагноз розладу особистості, а також що пацієнт поводиться антисоціально, проявляє психоневротичну тривожність, має ознаки депресії та дисоціації. За його словами, він двічі проводив огляд Міллігана в лікарні — востаннє 30 жовтня, — а також протягом тридцяти хвилин перед засіданням. Прокурор запитав Мілкі, чи відповідає нинішній стан Біллі його спостереженням у клініці, на що той відповів:

— Так, він психічнохворий.

— Які симптоми ви спостерігаєте?

— Він поводиться неприйнятно. Він правопорушник, відповідальний за зґвалтування й пограбування. Він конфліктує з оточенням — таку людину неможливо виправити покаранням.

Мілкі також пояснив, що Мілліган становить небезпеку для себе й людей навколо, а тому єдине придатне для нього місце — заклад із максимальним рівнем безпеки, тобто Ліма.

— Як до нього ставилися?

— З професійною зневагою.

Цей свій термін він не пояснив, але під час подальшого перехресного допиту, який проводив Ґолдсбері, Мілкі з презирством повідомив, що не згоден з визначенням СМО, яке наведено у другому виданні «Діагностики та статистики» (DSM-II).

— Я виключаю імовірність того, що Мілліган хворий на синдром множинної особистості так само, як міг би виключити сифіліс на основі його аналізу крові. Жодних симптомів у нього немає.

Свідчення Мілкі суперечили твердженням доктора Джорджа Ґардінґа, доктора Девіда Кола, доктора Стелли Керолін та психолога Дороті Тернер, і тому суддя Кінворсі викликав Біллі давати свідчення.

Це вперше Біллі дозволили свідчити від свого імені. Він підвівся, розправив плечі й спокійно і впевнено зайняв своє місце. Усіх присутніх він привітав кивком і стриманою усмішкою. Кайданки заважали йому одночасно покласти одну руку на Біблію та підняти іншу вгору, тому йому довелося зігнутись у три погибелі. Він присягнувся казати всю правду й нічого, крім правди, і всім, хто з ним працював, стало ясно, що свідчити вийшов Учитель — бо лише сума всіх особистостей могла знати всю правду.

Ґолдсбері почав ставити йому запитання щодо лікування в Лімі.

— Ви проходите терапію гіпнозом?

— Ні.

— Групову терапію?

— Ні.

— Музичну терапію?

Учитель розсміявся.

— Купку пацієнтів просто приводили у кімнату, де стояло піаніно, та наказували сидіти. Терапевта з нами не було — ми самі годинами там сиділи.

Потім під час перехресного допиту прокурор запитав його:

— Чи не було б для вашого лікування краще, аби ви співпрацювали з лікарями?

— Я не можу сам собі провести терапію, — понуро похитав головою Учитель. — Відділенням «А» керують, наче загоном для овець. Тобто просто виганяють і заганяють назад.

У Афінах у мене теж траплялася регресія, але я навчився з цим боротися. Там лікарі знали, як мене лікувати. І робили це не шляхом покарань, а за допомогою терапії та ліків.

Суддя Кінворсі оголосив, що ухвалить рішення у цій справі за два тижні.

Через десять днів, 10 грудня 1979 року, Кінворсі ухвалив рішення, згідно з яким Біллі має лишитись у лікарні Ліми, але його мають лікувати відповідно до його діагнозу синдрому множинної особистості. Це вперше в історії суду Огайо суддя наказав психіатрам у клініці, як саме вони мають лікувати пацієнта.

(2)

Рішення судді лишити Міллігана в Лімі розчарувало хлопця — він був переконаний, що тепер наглядачі й охорона докладатимуть подвійних зусиль, щоб робити його життя нестерпним.

За кілька днів після того, як рішення суду опублікували в пресі, у відділенні «А» призначили нового головного наглядача. Він увійшов у загальну кімнату й поважно прокрокував кілька разів уздовж шеренги пацієнтів. Усі розглядали його холодні очі, тоненькі вуса і стиснуті в нитку губи. На поясі в нього висів шматок електричного дроту, частково прихований піджаком — батіг.

— Я — новий головний наглядач, містер Келлі. Я — ваш бог, ваш повелитель і вчитель! Запам’ятайте це. Поки пам’ятатимете — все у нас буде добре. Якщо якось вранці хтось прокинеться і відчує себе крутим покидьком — прошу до мене в коло. Я підготував для таких сюрприз, — він спинився і впився гострим