Читати книгу - "Коли час лише починався"

спускових кнопок, але не натиснули її.

"Чому ж все-таки мені зовсім не страшно?" - промайнуло в його голові.

Він поглянув крізь ковпак на жахливу голову. Величезні щелепи продовжували

розкриватися все ширше. Ось вже вся верхня частина черепа піднялася вертикально.

Карпентер не повірив своїм очам - над нижнім рядом зубів з’явилася ще одна голова, цього

разу зовсім не жахлива, і подивилася на нього ясними блакитними очима.

- Міс Сендз! - видихнув він і трохи не повалився з водійського сидіння.

Опам'ятавшись, він відкинув ковпак, вийшов на тупоносу морду Сема і з любов’ю

поплескав тиранозавра по череву. - Едіт!- сказав він ласкаво.- Едіт, красунечка, це ти!

- Ви цілі, містере Карпентер? - крикнула зверху міс Сендз. - Цілком, - відповів

Карпентер.- Ну і радий же я вас бачити, міс Сендз! Поряд з її голівкою з’явилася ще одна -

знайома каштанова голова Пітера Детрайтеса. - А мене ви теж раді бачити, містере

Карпентер?

- Ще б, Піте, приятелю! Міс Сендз висунула з нижньої губи Едіт трап, і обидва

спустилися вниз. Пітер Детрайтес тягнув за собою буксирний трос, який тут же почав

прилаштовувати до морди Сема і до хвоста Едіт. Карпентер допомагав йому. - А звідки ви

дізналися, що мені довелося нелегко? - запитав він.- Адже я нічого не надсилав.

- Серце підказало, - відповів Пітер Детрайтес і обернувся до міс Сендз.- Ну, у нас все,

Сенді. - Що ж, тоді поїхали, - відгукнулася міс Сендз. Вона поглянула на Карпентера і

швидко опустила очі.- Якщо, звичайно, ви вже покінчили зі своїм завданням, містере

Карпентер. Тепер, коли перше радісне збудження пройшло, він відчув, що знову, як і раніше,

зовсім втрачає себе в її присутності.

- Закінчив, міс Сендз, - сказав він, звертаючись до лівої кишені її куртки.- І ви не

повірите, як все обернулося! - Ну, не знаю. Буває, найнеймовірніші речі на перевірку

виявляються найправдоподібнішими. Я приготую вам що-небудь поїсти, містере Карпентер.

Вона легко піднялася сходами. Карпентер послідував за нею, а за ним - Пітер

Детрайтес.

- Я сяду за кермо, містере Карпентер, - сказав він.- Схоже, що ви серйозно виснажені.

- Так воно і є, - визнав Карпентер. Спустившись в каюту Едіт, він впав на ліжко. Міс

Сендз зайшла в кухонний відсік, поставила воду для кави і дістала з холодильника шинку.

Пітер Детрайтес, що залишився вгорі, в кабіні, закрив ковпак, і Едіт рушила. Пітер був

прекрасним водієм і готовий був сидіти за кермом вдень і вночі. І не тільки сидіти за кермом

- він міг би з закритими очима розібрати і зібрати будь-який ящурохід.

"Дивно, чому вони з міс Сендз не закохалися одне в одного? - подумав Карпентер.-

Вони обидва такі милі, що їм давно треба було б це зробити". Звичайно, Карпентер був

19

радий, що цього не відбулося, хоча йому-то від цього не було жодної користі. А чому вони ні

слова не сказали про корабель Космічної поліції? Адже не могли ж вони не бачити, як він

злітає... Едіт неспішно рухалася по рівнині у бік пагорбів. Через ілюмінатор було видно, як за

нею шкандибає Сем. У кухоньці міс Сендз різала шинку. Карпентер задивився на неї,

намагаючись відігнати печаль, навіяну розставанням з Марсі і Скіпом. Його погляд

зупинився на її струнких ногах, тонкій талії, піднявся вище, до мідно-червоного волосся,

затримавшись на мить на шовковистому пушку, який покривав її шию під короткою

стрижкою. Дивно, що з віком волосся завжди темнішає...

Карпентер нерухомо лежав на ліжку. - Міс Сендз, - сказав він раптом. -Скільки буде

499.999.991 помножити на 8.003.432.111?

- 400.171.598.369.111.001. Міс Сендз раптом здригнулася. А потім продовжила різати

шинку.

Карпентер поволі сів і спустив ноги на підлогу. У нього стискувалося серце і захопило

подих. Візьміть двох самотніх дітей. Один з них геній в математиці, інший - в техніці. Двоє

самотніх дітей, які за все своє життя не знали, що таке бути коханими. Перевезіть їх на іншу

планету і посадіть в ящурохід, який при всіх своїх науково-технічних особливостях - всього

лише чудова величезна іграшка. Влаштуйте для них імпровізований пікнік в крейдяному

періоді і приголубте їх вперше в житті. А потім відніміть у них все це і в той же час залиште

їм сильний стимул до повернення - необхідність врятувати людину. І при цьому зробіть так,

щоб врятовувавши його життя, вони могли - в іншому, але не менш реальному сенсі слова -

врятувати свою.

Але 79.062.156 років! 75.000.000 кілометрів! Це