Читати книгу - "Марсіянин"

Панелі добре складалися одна до одної (бо їх так задумували для перевезення на Марс), і два стоси чудово вмістилися на даху. Вони трохи нависали зліва і справа, але на моєму шляху тунелів не траплятиметься, тому нехай.

Відрізавши ще трохи матеріалу від аварійного запасу для Дому, я сплів ремінці й прив’язав панелі. На марсоході зовні є ручки, щоб легше було навантажувати каміння на дах. Вони аж просилися, щоб я прив’язав ремінці до них.

Я відступив назад і помилувався своєю роботою. Я заслужив це. Ще й полудень не настав, а я вже впорався.

Я повернувся в Дім, пообідав і пововтузився з рослинами до кінця сола. Я висадив їх тридцять дев’ять солів тому (що приблизно дорівнює сорока земним дням), тож настав час пожинати й засівати знову.

Вони ростуть навіть краще, ніж я очікував. На Марсі немає паразитів, комах чи парші, а Дім постійно підтримує ідеальну температуру і вологість для росту.

Картоплини були менші за ту бульбу, яку ви звикли їсти, але це не біда, мені аби з них могли вирости кущі.

Я обережно повикопував їх, щоб не пошкодити паростки. Тоді я порізав картоплини на маленькі шматки з одним вічком кожен і пересадив на нове місце. Якщо вони ростимуть так добре, я протримаюся на них доволі довго.

Усією цією фізичною працею я заслужив собі відпочинок. Я обшукав комп’ютер Йогансен і знайшов нескінченні поклади аудіокниг. Здається, вона велика шанувальниця Аґати Кристі. «Бітлз», Кристі… Йогансен, певно, англофілка якась.

Я згадав, як мені малому подобалися телевізійні пригоди Еркюля Пуаро. Почну з «Загадкової події в Стайлзі». Здається, це перша частина.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 66

Настала пора (зловісне музичне крещендо) виконувати місії!

NASA називає свої місії іменами богів і всього такого, то чом би мені не підтримати традицію? Надалі, експериментальні місії на марсоході називатимуться «Сіріусами». Дотямили? Собаки? А коли ні, то й дідько з вами.

Місія «Сіріус-1» почнеться завтра.

Завдання: виїхати з повністю зарядженими акумуляторами і сонячними панелями на даху; рухатись, поки вистачить енергії; подивитись, наскільки вистачить.

Але я не дурний. Я не поїду від Дому по прямій лінії. Я кататимусь туди-сюди на півкілометровій ділянці, тож будь-якої миті залишатимусь на відстані короткої пішої прогулянки від Дому.

Сьогодні я заряджу обидва акумулятори, щоб підготуватися до завтрашнього випробування. Я розраховую на три з половиною години катання, тож мені знадобляться нові фільтри CO2. Доведеться замотатися в три шари одягу, бо я вимкну обігрівач.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 67

«Сіріус-1» завершено!

Якщо точніше, то «Сіріус-1» було перервано через годину після старту. Думаю, це можна назвати «провалом», але мені миліший термін «здобуття досвіду».

Почалося все добре. Я доїхав до гарної гладенької ділянки за кілометр від Дому, а тоді почав їздити туди-сюди 500-метровою ділянкою.

Я швидко зрозумів, що таке випробування лайна варте. Намотавши два-три кола, я так уторував ґрунт, що створив дорогу з твердим покриттям. На рівній, твердій поверхні випробування дали б невиправдано високий результат. На довгій дистанції такого не буде і близько.

Тому я додав трохи перцю. Я катався навмання, слідкуючи за тим, щоб не віддалятись від Дому більш, ніж на кілометр. Так ближче до дійсності.

За годину стало холодно. Я маю на увазі, справді холодно.

Коли заходиш до марсохода, там завжди холодно, але якщо не вимикати обігрівач, як оце я, то миттєво стає тепліше. Тож я очікував на холод, але, Господи Боже, не на такий же!

Спочатку ще можна було жити. Тепло мого тіла і три шари одягу підтримували нормальну температуру, а термоізоляція марсохода просто першокласна. Те моє тепло, що не утримувалося одягом, просто гріло повітря всередині. Але ідеальної термоізоляції не існує, тож тепло потроху тікало у великі рівнини, а мені поступово ставало холодніше.

Вже за годину я так задубів, що цокотів зубами. Я вирішив, що цього досить. Можна і не мріяти проїхати отак довшу відстань.

Увімкнувши обігрівач, я поїхав прямо до Дому.

Там я трохи посердився. Термодинаміка скапустила мої геніальні плани. Розтрибісова ентропія!

Мені до ноги ніби каменюка прикута. Клятий обігрівач кожного дня зжиратиме половину моєї енергії. Гадаю, що міг би його прикрутити. Трохи замерз би, але не закляк би на кістку. І навіть тоді я втрачатиму щонайменше чверть заряду.

Над цим треба поміркувати. Я питаю себе… Що зробив би Еркюль Пуаро? Доведеться моїм «маленьким сірим клітинам» попрацювати.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 68

Ну, бісова кров.

З’явилося в мене рішення, але… Пам’ятаєте, як я грався з вогнем і ракетним паливом в Домі? Так от, моє рішення ще небезпечніше.

Я збираюся використати РТГ.

РТГ (радіоізотопний термоелектричний генератор) – це велика коробка з плутонієм. Не таким плутонієм, який використовують для ядерних бомб, зовсім ні. Мій плутоній набагато небезпечніший!

Плутоній-238 – неймовірно нестабільний ізотоп. Він такий радіоактивний, що сам собою розжарюється до червоного. Як ви здогадуєтесь, речовина, що своїм випромінюванням буквально може підсмажити яєчню, доволі небезпечна.

РТГ з плутонієм всередині збирає випромінювання у вигляді тепла й перетворює його на електричний струм. Це не реактор. Випромінювання не можна збільшити чи зменшити. Це суто природній процес, що відбувається на атомарному рівні.

Ще в 1960-тих NASA почало використовувати РТГ для живлення непілотованих апаратів. У них безліч переваг перед сонячною енергією. На них не впливають бурі; вони працюють вдень і вночі; вони містяться повністю всередині, тож не потрібно обліплювати апарат тендітними сонячними панелями.

Але для пілотованих місій великі РТГ до програми «Арес» не використовувались.

Чому? Чорт, та хіба не очевидно, чому? NASA не хотіло садити астронавтів поруч з розжареним ядром радіоактивної смерті!

Я трохи перебільшую. Плутоній міститься всередині кількох капсул, ізольованих і герметичних, які перешкоджають витоку радіоактивної речовини в разі пошкодження зовнішньої оболонки. Тож для програми «Арес» вирішили ризикнути.

Уся місія «Арес» крутиться навколо АПМ. Це її найважливіша складова й одна з небагатьох систем, котрі не можна так чи інак замінити. Це єдина складова, через порушення в роботі якої місію повністю відміняють.

Сонячні панелі чудово працюють протягом коротких термінів, а також протягом довгих, якщо є люди, що їх чиститимуть. Але АПМ роками стирчить на поверхні, виробляючи паливо, а тоді просто чекає, поки прибуде екіпаж. Навіть нічого не роблячи, він потребує живлення, щоб