Читати книгу - "Історія держави і права України"

Розвиток цієї галузі гальмували, з одного боку, наявність застарілих норм радянського трудового права, а з іншого — слабкість захисту трудових прав, орієнтація на виробництво всупереч інтересам працівника.

Зміни у законодавство, яке регулювало соціально-культурну сферу, вносили прийняті Верховною Радою закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 1 березня 1991 р., «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.

Відродженню духовності українського народу, регулюванню суспільних відносин у сфері української та інших мов, якими користується населення республіки, сприяло прийняття Закону «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р.

В умовах загострення екологічної ситуації внаслідок Чорнобильської катастрофи подальшого розвитку набуло екологічне законодавство. У березні 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Постанову «Про екологічну обстановку в республіці та заходи по її докорінному поліпшенню». Серед кардинальних заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля, передбачалось до 2000 р. вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, припинити скидання у водойми забруднених стоків, відмовитись від нового промислового будівництва у містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища.

Реформування суспільства й держави спричинило відповідні зміни й доповнення у кримінальному законодавстві.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію, де визнала незаконними і злочинними допущені в минулому репресивні акти проти народів, яких було піддано насильницькому виселенню з рідних місць у роки Другої світової війни. Визнавалось за потрібне прийняти необхідні законодавчі акти для безумовного поновлення прав усіх народів, яких було піддано репресіям. Проголошувалось, що «зневажання прав людини і норм гуманності на державному рівні більш ніколи не повториться в нашій країні».

Істотним кроком на шляху реабілітації безвинних людей, які зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання чи релігійні переконання, став Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Реабілітація жертв політичних репресій за цим Законом охоплювала увесь період після 1917 р. і поширювалась на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

В умовах загострення соціально-політичної ситуації Верховною Радою СРСР приймаються закони «Про захист честі і гідності Президента СРСР» від 2 квітня 1990 р., «Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту» від 23 жовтня 1990 р.

У загальносоюзне законодавство у 1987 р. були внесені відповідні зміни й доповнення у зв’язку з приєднанням до міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, боротьби із захопленням заручників.

Ці та інші зміни у напрямку реформування кримінального права були відображені у прийнятих Верховною Радою СРСР 2 липня 1991 р. Основах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік.

Демократизація суспільного життя спричинила розвиток процесуального законодавства. Так, 30 червня 1987 р. було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які обмежують права громадян». Цим актом визначалась процедура оскарження у судах протиправних і таких, що обмежують права громадян, дій офіційних осіб. Громадяни отримали реальну можливість судового захисту своїх прав від свавілля чиновників.

Наприкінці перебудовного періоду загострилися кризові явища у законодавстві, спричинені протилежними підходами союзного центру та республік до проблеми верховенства законів. В умовах ослаблення органів союзної влади було прийнято Закон СРСР від 26 квітня 1990 р. «Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб’єктами федерації». Зазначалося, що союзні республіки мають усю повноту державної влади на своїй території поза межами повноважень, переданих ними у відання Союзу РСР. За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР. Рішення про вихід «приймається вільним волевиявленням народів союзної республіки шляхом референдуму (народного голосування)».

Однак процес ослаблення союзного центру набув незворотного характеру. Республіками фактично було проігноровано Закон СРСР від 24 жовтня 1990 р., який підтверджував вищу юридичну силу законів СРСР та указів Президента СРСР. Так, Верховна Рада УРСР саме в цей день 24 жовтня 1990 р. внесла зміни й доповнення до ст. 71 Конституції УРСР, згідно з якими на території республіки забезпечувалося верховенство законів Української РСР.

Отже, зміни, що відбувалися в даний період у законодавстві, були спричинені реформами у соціально-економічній і політичній сферах. Проте цей процес був непослідовним і суперечливим. Прогресивні закони ринкового характеру були неповними. Демократичні акти, спрямовані на реформування політичної системи, забезпечення прав і свобод людини мали, переважно, декларативний характер. Основу правової системи все ще становили застарілі норми, які гальмували розвиток реформ.

* * *

Розпочата партійно-державним керівництвом СРСР на чолі з М. Горбачовим у 1985 році «революція зверху» була закономірною реакцією на глибоку соціально-економічну і політичну кризу, що охопила країну і суспільство. Курс на перебудову призвів до руйнування тоталітарної системи, викликав кардинальні зміни державно-правового характеру.

Радикальна реформа соціально-економічної системи та суспільно-політичного життя країни потребувала правового забезпечення. Перехід підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування, розвиток ринкових відносин спричинили істотні зміни у цивільному й господарському праві. В цілому ж, реформування законодавства було непослідовним і суперечливим.

Прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р., підтвердженого результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., знаменувало новий етап розвитку України як самостійної, суверенної держави.

Завдання для самостійної роботи

1. З’ясуйте, в чому полягали головний напрям та кінцева мета проголошеного правлячою верхівкою на чолі з М. Горбачовим курсу на “перебудову”.

2. Поясніть, як відбувався поступовий перехід влади від партійної номенклатури до державних органів, що обиралися парламентським шляхом. Охарактеризуйте процес виборів у травні 1989 р. народних депутатів та діяльності І з’їзду народних депутатів СРСР. Розкрийте значення запровадження інституту президентства в СРСР, як радикального повороту до реформування політичної системи.

3. Поясніть, яке значення на шляху до суверенітету республіки мало прийняття 27 жовтня 1989 р. Закону УРСР “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР” З’ясуйте, зокрема, які відбулися зміни у повноваженнях Голови Верховної Ради, складі Верховної Ради УРСР, термінах повноважень народних депутатів, виборчій системі.

4. Поясніть, які наслідки мало проведення на нових засадах у березні 1990 р. виборів до Верховної Ради та місцевих Рад. З’ясуйте, коли вперше в історії України Верховна Рада почала працювати як парламентський орган.

5. Ознайомтеся з текстом Декларації про державний суверенітет України, що була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. (додається). Розкрийте зміст та значення цього історичного