Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

в рукавичці до металу, що почав холонути.

— Нормально, — махнула рукою вона. — От відшліфуємо, заґрунтуємо, пофарбуємо, тоді ти й сам не згадаєш, де у твого

кораблика була вавка.

Її напрочуд глибокий голос контрастував із лисячою

мордочкою та звичкою ввертати смішні дитячі слівця. Голден

припускав, що в минулому люди часто недооцінювали її через

невідповідність зовнішності та професії. Він не хотів

повторювати цієї помилки за іншими.

— Ти чудово впоралася з усім, Сем, — похвалив Голден. Він

здогадувався, що в неї було повне ім’я, але не запитував, а сама

вона не говорила. — Постійно кажу Фреду, що нам пощастило

мати тебе тут.

— Що ж, може, отримаю у звіті за цей рік золоту зірочку, —

ремонтниця відклала пальник та підвелася.

Голден хотів щось сказати, але не знайшов, що на це

відповісти.

— Вибач, — вона повернулася обличчям до Голдена. — Дякую, що ти хвалиш мене перед босом. Та й, зізнаюся, працювати

з твоєю кралечкою було весело. Вона неймовірна. Стільки

витримала, що будь-який з наших кораблів на брухт зійшов би.

— Навіть для нас це було забагато.

Сем кивнула і заходилася пакувати решту спорядження. Поки

вона це робила, з верхньої палуби по трапу спустилася Наомі.

Сіра роба Голденової помічниці була обвішана інструментами

електрика.

— Як справи нагорі? — поцікавився Голден.

— Готово на дев’яносто відсотків, — Наомі перетнула камбуз

і ді стала з холодильника пляшку соку. — Плюс-мінус. — Вона

ви йняла ще одну пляшку соку і кинула її у бік Сем. Та спіймала

пляшку однією рукою.

— Наомі! — Сем підняла свою пляшку в жартівливому тості, перш ніж одним духом випити половину її вмісту.

— Семмі, — з широкою усмішкою привіталася Наомі.

Ці двоє відразу подружилися, і Наомі тепер проводила багато

часу із Сем та її бригадою з «Тайко». Хоча Голден ненавидів себе

за це, але він не міг не шкодувати за часом, коли був єдиним

можливим товариством для Наомі. Зізнаючись у цьому сам собі, як-от зараз, почувався психованим диваком.

— Шпілимо в ґольґо у рекзоні увечері? — запитала Сем, допивши сік.

— Гадаєш, тим тюхтіям із С7 не набридло щоразу нам

зливати? — відповіла питанням на питання Наомі. Голденові це

було схоже на обмін шифрованими повідомленнями.

— А ми здамо їм першу, — сказала Сем, — підчепимо, а там

жахнемо і втремо носа всій їхній бригаді.

— Домовилися, — Наомі кинула у смітник порожню пляшку

і попрямувала до трапу. — Побачимось о восьмій... — а тоді

помахала Голденові: — Бувай, капітане.

Коли Сем закінчила пакувати інструменти, Голден запитав:

— То скільки часу ще треба, як гадаєш?

Сем розвела руками.

— Кілька днів, щоб усе тут вилизати. Можна хоч зараз

вилітати, якщо забити на другорядні речі та косметику.

— Ще раз дякую, — Голден простягнув руку до Сем, коли вона

повернулася до нього обличчям. Її рукостискання було

коротким, долоні мозолистими, а хватка міцною. — Сподіваюся, ви не дасте тюхтіям із С7 жодного шансу.

Сем хижо посміхнулася.

— Навіть не сумнівайся в цьому.

* * *

житлом на станції на час ремонту їхнього корабля, і за ці кілька

тижнів Голден уже звик до своїх апартаментів, як до рідної

домівки. У «Тайко» були гроші — й корпорація, здається, радо

витрачала їх на співробітників. Голден мав у розпорядженні три

кімнати разом із ванною і кухонним закутком, що вигризав

площу із загального коридору. На більшості станцій подібна

розкіш була доступна хіба що губернаторам. А тут склалося

враження, що такими умовами насолоджувався весь керівний

персонал.

Він кинув засмальцьовану робу в кошик для прання й увімкнув

кавоварку перед тим, як зайти в персональний душ. Душ

щовечора після роботи — ще одна майже немислима розкіш.

Так можна й забути про свою мету. Так можна і переконати себе, що цей період ремонту корабля