Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Брав участь в українізації частин Південно-Західного фронту Російської армії (1917). Учасник оборони Києва від військ М. Муравйова (січень 1918). Загалом взяв участь у 101 бою, мав 5 важких поранень. Від грудня 1920 р. — в таборах для інтернованих у Польщі. Відзначений орденом Залізного хреста (ч. 3), Хрестом Симона Петлюри, Воєнним хрестом та Хрестом Вільного козацтва. На еміграції — в Польщі, Німеччині та США (з 1949). Похований на Українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруку.

ЗБАРАЗЬКИЙ Онисько Юзефович (с. Дібрівка Уманського пов. Київської губ., тепер с. Дубрівка Монастирищанського р-ну Черкаської обл. — після 1954). Повстанець. Арештований і висланий на Північний Урал. Дід по матері громадського діяча Анатолія Лупиноса.

ЗОЗУЛЯ Яків Максимович (13.3.1893, с. Лебедин Чигиринського пов. Київської губ. — після 1964). Політичний і військовий діяч, військовий медик, правник, викладач, публіцист; помічник лікаря Київського військового шпиталю (1911–1913), фельдшер (1913–1917), член Центральної Ради (1917–1918), член президії Всеукраїнської ради військових депутатів (з літа 1917), член Київської ради солдатських депутатів (1917) та Крайового комітету охорони революції в Україні (25.10.1917), службовець Міністерства харчових справ Центральної Ради (березень — квітень 1918), торговельний агент «Дніпросоюзу» (1918), Головний начальник санітарної управи Армії УНР (5.2.1919 — 4.3.1919), в. о. віце-директора хлібного департаменту (червень 1919), завідувач статистичного відділу Укрпродкому (1920), завідувач кооперативу «Дніпро» (Львів, 1920-ті), член правничої комісії уряду Карпатської України (1938–1939), доцент, професор Українського технічно-господарського ін-ту (Мюнхен, від 1943), професор Українського технічного інституту (Нью-Йорк, 1954–1964).

Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1908–1911). Навчався і служив фельдшером у Полтавському кадетському корпусі (1913–1917), від якого і обраний до Всеукраїнської ради військових депутатів. Член УПСР (до 14.6.1925). Делегат 2-го Всеукраїнського військового з’їзду (Київ, 1917). Представник Крайового комітету охорони революції в Україні при окружному військово-санітарному інспекторі (26.10.1917 — 27.10.1917), виконуючи обов’язки якого, сформував телефонно-санітарну колону та перев’язочні пункти. Навчався на правничому факультеті Київського університету (1918). Учасник антигетьманського повстання та оборони Києва під час більшовицького заколоту у січні 1918 р. Навчався у Кам’янець-Подільському університеті (1919–1920). Емігрувавши з урядом УНР, працював фельдшером у м. Варшаві, водночас навчаючись в університеті (1921–1922). З серпня 1923 р. — на еміграції в ЧСР, де разом з Ф. Сумневичем, П. Богацьким та Д. Ісаєвичем заснував Українську селянську спілку. Прихильник повернення в УРСР. Закінчив Карловий університет у м. Празі (диплом доктора права). На початку 1930-х років виїхав на Закарпаття, де працював помічником адвоката, потім начальником правничого відділу Окружної каси хворих. Ув’язнений мадярами до концентраційного табору. Під час Другої світової війни мешкав у Чехословаччині (протекторат), працював начальником відділу окружної каси хворих (Прага, 1940–1945). У Німеччині перебував у таборах для переміщених осіб (Ді-Пі).

1954 року емігрував до США. В УТІ викладав право і торговельні науки. Автор наукових праць, цінних спогадів «Облога Києва, відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби» (За Державність. — Торонто, 1964. — Збірник 11. — С. 42–64). Упорядкував і видав хроніку «Велика українська революція: Календар історичних подій за лютий 1917 — березень 1918 рр.)

КІРІЧОК Микола Іванович (6.5.1898, хут. Левченків Безпальчевської вол. Золотоніського пов. Полтавської губ., тепер с. Левченкове Безбородківської сільради Драбівського р-ну Черкаської обл. — після 8.10.1931). Військовий, інженер-гідротехнік.

Закінчив двокласну школу в с. Нехайках (1911), двокласну вище-початкову школу (1915), старшинські артилерійські курси (1922), гімназію ім. Тараса Шевченка (Каліш, 20.5.1924) та Українську господарську академію (8.10.1931). 1917 року вступив до 2-ї Української юнацької школи в Києві, «в складі якої виступив збройно проти московського навалу». У травні 1918 р. з армії звільнився, але восени 1918 р. підпав під гетьманську мобілізацію. Інтернований поляками у табір міста Каліша. Дипломний проект УГА оборонив «з успіхом дуже добрим».

КОБИЛЯНСЬКИЙ Іван Назарович (1897, м. Кам’янка —?). Козак загону отамана Матвія Григор’єва.

КОЛОМІЄЦЬ Василь (28.1.1900, с. Коробівка Полтавської губ. — 25.11.1964, Бельгія). Військовий і громадський діяч; козак повстанських загонів отаманів Чорного, Голого і Левченка, член Товариства бувших вояків Армії УНР у Франції.

Від 1924 року переховувався на Кавказі і Донбасі. 1943 року пощастило дістатися Німеччини. Від 1947 р. — у Бельгії, де працював на копальнях. У Німеччині під час бомбардування втратив дітей і дружину. «Був щирим українським патріотом, завжди жертовним для української справи. В його особі Т-во втратило зразкового члена і відданого справі українського патріота», — писали у некролозі товариші.

ЖУПІНАС-ЖУПІНАДЗЕ Дмитро Васильович (24.5.1892, м. Сміла Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — 16.8.1968, Детройт, Мічиган, США). Військовий і громадський діяч; офіцер 12-го драгунського полку російської армії, командир 14-го Поморського кадрового полку (м. Одеса, 1918), старшина Запорозького полку кінних гайдамаків ім. кошового отамана Костя Гордієнка, командир 24-го Запорозького (Чорноморського) пішого ім. гетьмана Петра Сагайдачного полку, Збірного кінно-запорізького полку (під час Першого зимового походу), 2-го Уманського запорозького кінного полку, 2-го кінного полку Окремої кінної дивізії (літо 1920); військові звання — штабс-капітан російської армії, полковник Армії УНР (із 15.5.1922; наказ Війську УНР ч. 6, 1 2.1961), генерал-хорунжий (підвищений урядом УНР в екзилі).

Закінчив агрономічну та юнкерську кавалерійську школи. Учасник Першої світової війни на боці Росії. Під час бойових дій був поранений, за хоробрість отримав багато нагород. Від 1917 р. в українській армії. Один з організаторів полку ім. П. Сагайдачного. Учасник Першого зимового походу. Лицар ордена Залізного хреста. Мав славу одного з найкращих кіннотників Армії УНР. Був нагороджений усіма українськими військовими відзнаками. Перебував у польських таборах для інтернованих, потім мешкав на Волині. Одружений на Катерині (1012.1902, Київ). Під час Другої світової війни німці звернулися до Д. Жупінаса з пропозицією створити військове формування, але, оскільки він відмовився виконати деякі умови, які поставила німецька команда, його відправили до концентраційного табору. 1952 року виїхав до США. Був активним членом Детройтського відділу ОбВУА. Похований на цвинтарі у Бавнд-Бруку.

ЛІВИЦЬКИЙ Андрій Миколайович (27.3.1879, с. Липлява Золотоніського пов. Полтавської губ., тепер Канівського р-ну Черкаської обл. — 17.1.1954, м. Карлсруе, Німеччина). Державний і громадсько-політичний діяч, юрист; присяжний повірений Харківської судової палати (з листопада 1905), мировий суддя Золотоніського повіту (1913–1917), Золотоніський повітовий комісар (із 16.3.1917), Полтавський губернський комісар