Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

У Перший зимовий похід Армії УНР вирушив як начальник штабу Київської групи Дієвої Армії УНР (6.12.1919). Від 25 вересня 1920 р. — відповідальний за мобілізацію в Кам’янець-Подільському повіті. Командував операціями Групи військ УНР трьохдивізійного складу (4-та Київська стрілецька, 1-ша Запорозька стрілецька і Окрема кінна дивізії) в бойових операціях при форсуванні Дністра і наступі у серпні та вересні 1920 року.

Інтернований у таборі м. Каліша (Польща). Співзасновник Товариства колишніх вояків Армії УНР. Автор багатьох воєнно-історичних розвідок. Засновник, організатор і перший голова Українського воєнно-історичного товариства, яке стало спадкоємцем Воєнно-історичного відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР.

1935 року очолив опозиційну до уряду УНР групу генералів і старшин (Вартоломій Євтимович, Сергій Сидоренко-Сапорай, Борис Монкевич та ін.). Виключений із середовища УНР та ув’язнений поляками у таборі в Березі-Картузькій.

Член Союзу українських ветеранів (18.8.1946) — спадкоємця Товариства вояків Армії УНР у Польщі. Член-засновник Українського військово-наукового товариства в Німеччині (1950, 1951). Лицар ордена Залізного хреста (за участь у Першому зимовому поході; жовтень 1920); лицар Хреста Симона Петлюри (1936).

Дружина Софія з роду Галас. Син Микола народився 8 травня 1939 року.

«В українській військовій службі генерала-хорунжого Андрія Вовка не було обставин, що могли б служити перешкодою або обмежували б його право на одержання передбачених законами Української Народної Республіки рангових, орденських і пам’яткових відзначень та державного емеритального забезпечення», — так написав 20 жовтня 1960 р. начальник канцелярії військового міністерства Микола Стечишин.

У повоєнні роки поновлений на посадах у керівних органах уряду УНР.

ГЛУВКІВСЬКИЙ Андрій Іванович (12.6.1894 р., м. Сміла Черкаського пов. Київської губ. — після 1927). Військовий, інженер-гідротехнік; старшина російської (царської) та Добровольчої (1919) армій, старшина 1-ї Запорозької артилерійської бригади Армії УНР, член таборової Студентської громади, лектор математики Українського народного університету.

Закінчив гімназію (Сміла, 1914) та Сергіївську артилерійську школу (Одеса). Навчався в Катеринославському гірничому інституті (1914–1915). На німецькому фронті до липня 1917 року. В лютому 1920 року разом із денікінськими частинами інтерновано в польські табори. В липні 1920 року вступив до української армії. Разом із нею відбув останню військову кампанію літа — осені 1920 року. У листопаді 1920 року знову опинився в польських таборах, у Стржалкові. Студентська громада табору Стржалкова характеризувала Глувківського «як людину, яка незвичайно багато сил і енергії віддає на користь студ(ентської) громади, і з національного боку цілком бездоганну», як «зразкового старшину, як під час боїв, так і в звичайних обставинах».

Автор підручника для гарматників «Робота командира батареї на обсерваційному пункті і старшина батареї» (культурно-освітній відділ Запорозької дивізії, табір Стржалково). Здійснив значну кількість виготовлених до друку перекладів із різних питань артилерії. Переклав із німецької праці «Диференційний рахунок» та «Інтегральний рахунок». Автор спогаду «Останній день на рідному терені» — про свій відступ до Збруча у складі гарматної частини Армії УНР.

ГАРЯЧИЙ (Горячий) Павло Павлович (13.1.1893, с. Буда-Горобіївська Канівського пов. Київської губ. — 23.2.1943, м. Кременець, тепер Тернопільська обл.). Військовий діяч, інженер, учитель; солдат 1-ї мортирної гарматної запасної батареї російської армії (1914), командир 1-ї сотні 1-го Гайдамацького кінного куреня ім. Яна Кармелюка (січень 1918 — грудень 1919), сотник 2-го Запорозького полку ім. отамана Яна Кармелюка Армії УНР, командир 1-ї сотні 6-го кінного ім. кошового отамана Костя Гордієнка куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії, викладач лісництва Білокриницької школи; військове звання — сотник Армії УНР.

Учасник Першої світової війни. Закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків (1.10.1916). У вересні 1924 р. склав іспити за 7 класів реальної школи — переважають четвірки. Закінчив аграрно-лісовий факультет господарської академії в Подєбрадах. Автор спогаду «18 листопада».

ДЕРЕЩУК Петро Кузьмович (29.6.1886, с. Вишнопіль Уманського пов. Київської губ. — після 30.4.1930). Військовий діяч, вчитель; комісар Національного Союзу в Уманському повіті, командир 38-го Українського полку, інспектор 3-ї Запорозької дивізії, державний інспектор Запорозького корпусу Армії УНР (1918–1924); військове звання — прапорщик російської армії.

Народився у багатодітній селянській родині. Сільський вчитель. Учасник Першої світової війни (Південний фронт, з 1915). Член Української партії соціалістів-революціонерів (із 1917). Делегат 1-го Всеукраїнського військового з’їзду (Київ, 1917). Один з організаторів повстання проти Гетьмана України П. Скоропадського (листопад — грудень 1918, Уманський повіт). Організатор масового повстання проти совєтської влади на Уманщині (1920). Організатор Уманського повстанського комітету. 21 березня 1924 р. заарештований Уманським окружним ҐПУ. Засуджений до 10 р. 1927 року амністований. 30 квітня 1929 р. знову арештований і засуджений до 10 р. таборів.

ДОРОШЕНКО («Вернигора») Михайло (21.5.1899, с. Цибулеве, нині Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. — після 1973, США). Військовий діяч; повстанець отамана Матвія Григор’єва (1918), підхорунжий повстанського відділу Якова Горбенка і Пилипа Хмари (1919–1920); військове звання — вахмістр російської армії.

Народився в козацькій родині. У повстанському русі з літа 1918 року. Керував переможним боєм проти більшовиків під с. Красносілля (нині Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.). Автор книги «Стежками Холодноярськими» (Спогади. 1918–1923. — Філадельфія, 1973). Зберіг образи отаманів Матвія Григор’єва, Свирида Коцура, Пилипа Хмари, Ларіона Загороднього, Івана Лютого-Лютенка, Костя Степового-Блакитного, Миколи Кібця-Бондаренка, Юрія Горліса-Горського та інших.

ЗАГРОДСЬКИЙ Олександр Олександрович (10.4.1889, с. Зеленьків Уманського пов. Київської губ., тепер Тальнівського р-ну Черкаської обл. — 4.8.1968, м. Нью-Йорк). Військовий діяч, вчитель; командир пішого батальйону російської армії (1917), командир Вартового полку, командир куреня і помічник командира 3-го полку ім. гетьмана П. Дорошенка (осінь 1917), командир Окремого запорозького загону (з 9.2.1918), 1-го Запорозького стрілецького ім. гетьмана П. Дорошенка полку Запорозької дивізії Запорозького корпусу, 3-ї Запорозької дивізії (літо 1919), командир 6-ї Запорозької дивізії, заступник командира Запорозького корпусу, командир Волинської групи, 2-ї Волинської стрілецької дивізії (1919–1920), заступник командувача Армії УНР Зимового походу (1920), заступник голови управи Української станиці в м. Каліш, голова Орденської ради ордена Залізного хреста Армії УНР, заступник капітули Хреста Симона Петлюри, голова Братства Св. Покрови Армії УНР, член Вищої військової ради уряду УНР, член Вищої військової гонорової ради Армії УНР, голова Спілки воєнних інвалідів Армії УНР; військові звання — штабс-капітан російської армії (1917), генерал-хорунжий Армії УНР (літо 1920), генерал-полковник