read-books.club » Фантастика » В сузір’ї Дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В сузір’ї Дракона" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 187 188 189 ... 220
Перейти на сторінку:
сам Ігор її раніше підтримував): більше однієї данини протягом одного року не збирати. Ні князю, ні воєводам його… Ще й необачно Ігор вчинив, що зостався з малою дружиною (а тому з малою, що тепер, гадав, йому більше данини перепаде, бо не треба буде ділитися ще й з великою дружиною). Це й згубило його. Деревські мужі послали до Ігоря послів: «Пощо знову йдеш? Всю данину забрав же».

Не послухав їх Ігор і почав з них живосилом здирати другу данину. І тоді зібралися деревські мужі на раду з князем своїм Малом, який був у них за старшого над усіма їхніми князями.

«Якщо вовк унадиться по вівці, по одній виносить він все стадо, коли не уб’ють його».

Скориставшись, що з Ігорем лишилася тільки мала дружина, древляни напали на нього і вбили, кажучи: «Оце тобі за жадібність твою. Щоб не розоряв нас і не грабував — у землю нашу йди і лежи там, зажерливий вовче!»


Швидко чи ні, а дісталася нарешті й до Києва вістка погана: древляни нарекли Ігоря вовком загребущим, убили його, закопали в полі біля їхньої столиці, Іскоростеня.

Там, мовляв, і могила його.

Княгиня Ольга, тепер уже вдова, з сином маленьким Святославом та воєводою Свенельдом хотіла зразу ж іти в деревську землю мстити за мужа свого, але зима вже загула-завіяла, загатила снігами шляхи-дороги — тим і врятувалася тоді деревська земля. Довелося чекати весни.

Ольга й чекала, готуючи дружину велику до походу на древлян.

Аж по весні, як ріки скресли, й дороги протряхли, і дні гожі настали, з Древляндії до Києва посли прибули — двадцять їхніх мужів. Мали вони миром залагодити промах свій, що так необачно минулої осені чи в не-редзим’ї вбили київського князя. Прибули прохати, щоб Ольга не йшла на них з великою дружиною, а краще все залагодити миром і доброю згодою.

— О, прийшли до мене гості незванії, — подивувалася Ольга.

— Не самі прийшли, — одказують ті, — а прислала нас деревська земля, щоб таке сказати: мужа твого ми вбили. Бо твій муж, яко вовк, нас грабував. Але ми зла на Київ не маємо і Києву готові данину платити — меди і хутра. А ти, княгине, йди за нашого князя, за Мала… Він у нас найкращий.

На ясне обличчя княгині наче оболок найшов. Але стрималась. І сказала, удаючи, що вона їм усе пробачила:

— Люба мені мова ваша. Уже мені свого князя не воскресити, а за вашого князя, може, й піду. Тілько спершу мені на нього подивитися треба. Чи гожий він, чи достойний буде покійного мужа мені замінити? Прийду до вас, — з притиском додала (а очі холодні, недобрі): — Ждіть мене, древляни, прийду.

Повернулися деревські мужі додому стривожені.

— Дружина у неї велика, коли що — не впоратися нам з нею. Не встояти нашим Деревам проти Києва. Порішить нас, як захоче, і вольність нашу — ой, нащо ми вбили їхнього князя?

І запише Нестор до своєї «Повісті минулих літ»:


«В літо 6454 (946) Ольга із своїм сином Святославом військо велике й хоробре зібрала і пішла на Деревську землю. І супроти вийшли древляни. І зійшлися обидва війська докупи…»


Під Іскоростенем це відбувалося. День простояли раті одна проти одної — придивляючись, приміряючись. Княгиня Ольга лякала своїм огромом, а древляни боялися своєї малості.

Ольга ж з мужами своїми й частиною дружини поїхала в поле, де на перехресті трьох доріг поховали древляни її мужа.

Постояла біля могили Ігоря[3] і сказала:

— Спи спокійно, князю наш, тризну по тобі завтра влаштуємо. Добра буде тризна — деревська земля її не забуде довіку, як пройду її з мечем і огнем. А Іскоростень їхній дотла спалю!


Усю ніч так сюрчали коники, що заважали княгині думати. А думала вона ось що: древляни були колись самостійними, але Олег приєднав їх до Києва і в узді та покорі тримав, наклавши на них велику данину, і деревська земля — діватися нікуди — покірно її платила, визнаючи Олега за пана свого. Але по смерті Олеговій, допоки Ігор утверджувався на престолі, повстали древляни проти Києва — перед князівськими урядовцями, суддями й збирачами данини зачинили брами своїх міст. Князь їхній старший на ймення Мал проголосив деревську землю незалежною од Києва. І тоді Ігор пішов на древлян і на диво легко їх переміг, підкорив знову Києву, наклавши на них данину, «більшу від колишньої».

І платили вони її покірно аж до осені 944 року, коли Ігор забаг зібрати з них дві данини в одну осінь і поплатився за це життям своїм.

«Якщо на мить відмахнутися від істини, що великий київський князь завжди

1 ... 187 188 189 ... 220
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В сузір’ї Дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В сузір’ї Дракона"