Читати книгу - "Сонячна машина"

— Для Вiчного Порядку немає тяжких жертв, ваша свiтлосте! Нема нiчого особистого, коли мова мовиться про вiчнi закони. Тiльки радiсть! Накажете подати їсти, ваша свiтлосте?

Принцеса Елiза помалу крутить головою — нi, вона не хоче їсти. А чи не бачив пан Штор графiвни Труди?

Пан Штор не бачив i озирається, немовби збираючись негайно бiгти шукати її.

У ту ж мить до ганку пiдкочує авто, i з нього трудно й помалу вилазять старi Елленберги. Ганс Штор прожогом кидається помогти висiсти й привiтати з великим радiсним святом.

Але принцесi Елiзi видно, як старий граф спочатку не розумiє, потiм умить спалахує гнiвом i важко йде в дiм, пiдтримуючи пiд руку графиню. А Ганс Штор суворо й непохитно йде за ними.

Принцеса Елiза швидко виходить iз кiмнати: старi повиннi знати, де Труда.

В холi, притиснувши Ганса Штора спиною до величезного камiна, перегнувши до нього масивне костисте тiло, старий граф грiзно трусить папiрцем перед самим лицем рiвно витягненого управителя.

— Ви — злочинець, Шторе!

— Чим же я злочинець, пане графе?

— Ви — злочинець, Шторе! Злочинець, я вам кажу!

— Чим же я злочинець, пане графе?

— Ви — жорстокий, безсердечний злочинець, Шторе!

Принцеса Елiза швидко пiдходить i обережно торкається плеча старого графа. Вiн повертає до неї стрiхасте, гнiвно посiрiле лице й зараз же рукою з папiрцем i показує їй на зацiпенiлого в суворiй упертостi злочинця.

— Полюбуйтеся! Знаменитий зразок фанатичного релiгiйного бузувiрства. Та ви — божевiльна людина, Шторе, ви це розумiєте чи нi?

— Чим же я божевiльний, пане графе?

— Ха! Чим вiн божевiльний! Його дiтей, його рiдних дiтей убивають, а вiн трiумфує. Це — не божевiлля? Порядок? Та пiдiть ви за Берлiн, бiдний ви чоловiче, пiдiть подивiться, який порядок принесли з собою вашi спасителi. Поле трупами всiяне. Тисячi, мабуть, невинних мирних людей розтоптано, покалiчено. Спасителi?! Вбiйники! Розбiйники! Чого їм треба тут? Хто їх прохав нас рятувати? Такi божевiльнi, як ви? Га?

Принцеса Елiза нiколи не бачила старого графа в такому станi. Раз у раз, навiть у найтяжчi моменти катастроф, масивно стриманий, по-фiлософiчному насмiшкуватий, тепер йому аж голова труситься вiд обурення.

— Вибачте, графе, я хотiла вас спитати…

— Порядок?! Це такий порядок вони несуть? Смерть, смерть, смерть! За все смерть. Та яке вони мають право, азiатськi розбiйники, вдиратися на нашу землю?! Та ганьба вам, Шторе, ганьба вам, старому солдатовi! Та ви повиннi хапати нiж, сокиру, дубину й бiгти бити, виганяти цих розбiйникiв, а не трiумфувати, що вони ваших дiтей убиватимуть. Чуєте ви?!

Ганс Штор, весь вирiвняний, закам'янiлий, стоїть непорушно з блiдо-сiрим, як iз вапна вилiпленим лицем.

Принцеса Елiза знову легенько торкається кiнчиками пальцiв плеча старого графа.

— Вибачте, графе, чи не можете ви менi сказати…

— Сонячна машина?! Та хоч би ми тут пекельнi машини вживали, що їм до того? Та, може, ця машина в мiльйон разiв краща за весь їхнiй i ваш Порядок, Шторе, знаєте ви це? Вiд сьогоднiшнього ж дня я вживаю Сонячну машину. Чуєте, Шторе? I нiяких менi комiтетiв у домi! Нехай посмiють явитися сюди вiднiмати її в нас. Сам своїми оцими нiкчемними руками буду боронитися. А ви можете йти до них i газом та смертю робити Порядок. Можете! Швидше! Бiжiть! Чого ж ви стоїте: це ж непослух! Усi «здоровi елементи» повиннi «активно помагати». Помагайте ж, карайте мене й своїх дiтей смертю. Трiумфуйте, Шторе!

Ганс Штор не трiумфує, але раптом з усiєї сили з лютим розмахом скидає руками, впивається ними собi у волосся i без дозволу графа, розтоптавши Порядок, швидко виходить iз холу.

Старий граф уражено дивиться вслiд управителевi й трудно, волосяно сопе настовбурченими вусами.

Тодi принцеса Елiза рiшуче бере старого за руку вище лiктя й сильно стискає її.

— Графе, ви не можете менi сказати, де Труда? Велика притихла постать од цього невеличкого слiвця зразу мiняється: жваво повертається й швидко встромляє в принцесу вколотi тривогою очi.

— А що таке?! Що сталося?!

— Нiчого, нiчого не сталося. Я тiльки питаю, ви не знаєте, де Труда?

— Вона з Максом 'поїхала до своєї Комуни на нараду. А що таке? Небезпека?

— Нi, нi, нiчого, абсолютно нiчого. Менi треба її бачити в однiй справi. Дякую, графе! Графе Елленбергу, ми зараз їдемо до Комуни!

Граф Адольф стоїть у кутку холу й уважно розглядає з дитинства знайому йому до найменшої рисочки картину — «Зустрiч» Кунца. його нiтрошки не обходить розмова батька iз Штором, вiн собi чекає на принцесу. Можна їхати? З охотою!

— Але, напевно, ваша свiтлосте, нiчого такого не сталось?

— Нiчого, нiчого, запевняю вас! Будьте здоровi й спокiйнi, графе.

Iстинно з охотою й радiстю їде тепер граф Адольф по iдiотську коронку. «На нараду!» Значить, там тепер уся банда зiбрана докупи. Краще й не треба. Спасибi коронцi, спасибi милому, збитому на старiсть iз пантелику батеньковi.

А принцеса навiть капелюша нiякого не бере — так iз непокритою червоною короною волосся й сидить на бричцi, вся нетерпляче витягшись до своєї коронки. О, що тепер коронка, коли он тi грiзнi орли в небi тримають у кiгтях своїх iншу корону, яку хутко-хутко спустять їй на голову. Дурненька дiвчина, вона навiть не дивиться нi на що, не бачить, що дiється.

— Ваша свiтлосте, я дуже дякую вам за те, що ви наказали менi лишитися з вами. Тепер i друге завдання, покладене на мене, я, напевно, виконаю.

Голова принцеси живо повертається до графа Адольфа. I принцеса Елiза бачить лукавий, тримкии од стриманого захвату смiшок у сiреньких очах.

Її свiтлiсть не розумiють? А нарада? Всiх, значить, одним заходом, як мишей у пастцi, можна забрати. Знаменито, прекрасно, краще й бажати собi не можна!

Принцеса Елiза вiдвертається. Бiдна, дурненька дiвчина, вона нiчого, крiм своєї тривоги за нещасну коронку, не вiдчуває.

— Будь ласка, графе, пiдганяйте коня, вiн надзвичайно помалу бiжить.

— Стомився, ваша свiтлосте, вiд ранку не годований. Но-о, ти! А дивiться, ваша свiтлосте, яка шамотня серед райських мешканцiв! Ага, голубчики! Нi, вибачте, не втечете нiкуди. Тiнi Минулого? Хе хе!

— Я вас дуже прошу, графе, пiдганяйте!

Граф Адольф незграбно стьобає по кiстках коня, шарпає вiжками й труїться захватом, не перестаючи бiгати очима ио вулицi й по небу. Вулицею ж вiд дому до дому бiгають люди, висовуються з вiкон, перегукуються, безладно, безпорадно готуються до чогось їм невiдомого й страшного.

А в небi владно, мовчки, безшумно кружляють орли, зiрко стережучи здобич.

Аж ось нарештi Трудина вiлла. Ну, розумiється, тут