Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

43

Листа цього не знайдено.

44

Невідомо, чи є цей рядок так само, як і наведений вище «Обійми розкривати, коли закрите серце», цитатою з якихось маловідомих творів, або ж вони – тільки проза пані де Мертей. Легше припустити останнє, бо в усіх посланнях цього листування трапляється сила-силенна таких же слабких рядків. Немає їх тільки в листах кавалера Дансені – можливо, тому, що йому випадало займатися поезією, і його більш витончений слух полегшив йому можливість уникнути цієї вади.

45

Натяк на біблійну легенду про одного з «суддів ізраїльських» (племінних вождів), богатиря Самсона. Самсон тримав у таємниці від усіх, що магічним джерелом його сили та міцності було його довге волосся. Проте коханці Самсона, Далілі, жінці з ворожого євреям племені філістимлян, удалося вивідати у нього цю таємницю, і, коли він заснув, вона обстригла йому волосся, після чого філістимляни захопили його в полон і осліпили.

46

Нижче, з листа 152, читач дізнається якщо не саму таємницю пана де Вальмона, то якою вона приблизно була, й погодиться з нами, що не було ніякої можливості внести до цього більше ясності.

47

Див. лист 74.

48

Ландскнехт – картярська гра, поширена наприкінці XVІІІ століття.

49

Див. лист 70.

50

Заїра – героїня однойменної трагедії Вольтера (1732). Тут мається на увазі ІІ сцена ІV дії.

51

Оросман – султан, закоханий у Заїру.

52

З «Повчальних історій» Мармонтеля («Аннетта і Любен»). Але Шодерло де Лакло припустився помилки: слова ці насправді говорить не пастушка Аннетта, а її коханий – пастушок Любен.

53

Можливо, дехто і не знає, що маседуаном називається поєднання декількох азартних ігор, в яких кожен, кому приходить черга здавати карти, вибирає ту гру, яка йому до смаку. Це один із винаходів нашого століття.

54

Командир частини, в якій служив пан де Преван.

55

Дансені не знає, що це за спосіб, – він просто повторює вислів Вальмона.

56

Ахілл – один із героїв старогрецького епосу, син царя Пелея і морської богині Фетиди. Згідно з міфом про Ахілла спис його мав властивість зцілювати завдані ним рани.

57

Репліка одного з персонажів «Наніни», графа д’Ольбана, в VІІ сцені І дії.

58

Село на півдорозі між Парижем і замком пані де Розмонд.

59

Маркіза де Севіньє (1626–1696) уславилася своїми листами до дочки. Стиль цих листів, витончений і в той же час простий та безпосередній, дотепність, влучність в оцінці людей та обставин епохи, мистецтво, з яким змальовано в них життя «двору і міста», – зробили їх одним із класичних творів французької літератури. Ця фраза з листа пані де Мертей пояснюється великою кількістю в листах маркізи де Севіньє практичних порад і відомостей, які характеризують побут французької знаті XVІІ століття, і натякає на контраст між сучасною Шодерло де Лакло розкішшю та відносною простотою життя вищих класів у минулому столітті.

60

Все те ж село на півдорозі.

61

У XVІІІ столітті під назвою «Християнські думки» неодноразово видавалися збірки уривків із творів духовних письменників, «отців церкви», відомих проповідників. Тут мається на увазі збірка, видана абатом Форі, єдине з таких видань, що вийшло в двох частинах.

62

«Кларисса» – роман англійського письменника Самюеля Річардсона (1689–1761) «Кларисса Гарлоу» (1747–1748), в якому зображено сумну долю молодої дівчини з буржуазної сім’ї, що, спокушена аристократом Ловеласом, гине з його вини.

63

Тобто в паризькому монастирі, що дістав назву від абатства фельянів у Лангедоку, яке було відгалуженням суворого бенедиктинського братства. Під час французької революції, коли орден було ліквідовано, у приміщенні монастиря виник один із революційних клубів, що так і називався «Клуб фельянів».

64

«Нова Елоїза».

65

Сен-Пре – герой «Нової Елоїзи» Руссо.

66

«Нова Елоїза».

67

Реньяр, «Любовне безумство». – Жан-Франсуа Реньяр (1656–1709) – знаменитий французький комедіограф. Поступаючись Мольєру, своєму великому попередникові, в глибині, Реньяр все ж відзначався багатьма якостями, завдяки яким театр його не може вважатися застарілим (жвавість і дотепність діалогу, влучність характеристик, сценічність ситуацій). «Любовне безумство» («Les folіes amoureuses») – одна з найвеселіших його комедій фарсового типу. Вислів, який наводиться в тексті Лакло, має місце в XІІ сцені ІІ дії.

68

Листа цього не виявлено.

69

«Усього не передбачиш!» – комічна опера Монсіньї (1729–1817); лібрето Седена (1719–1797). Слова, наведені в тексті листа, не точна цитата, а виклад думки по пам’яті.

70

Див. лист 109.

71

Листи 120 і 123.

72

Тюренн – віконт Анрі де ля Тур д’Овернь Тюренн (1611–1675), французький полководець, учасник Фронди (громадянських воєн між великою феодальною аристократією та королівською владою) і нідерландських походів Людовика XІV.

73

Фрідріх – Фрідріх ІІ, король прусський (1740–1786), що вважався видатним полководцем. Під час так званої Семирічної війни, коли проти Пруссії утворилася коаліція з Австрії, Франції та Росії, йому вдалося досягти значних військових успіхів – головним чином унаслідок того, що коаліція діяла неузгоджено. Проте російські війська завдали Фрідріху ІІ жорстоких поразок і 1759 року зайняли Берлін.

74

Ганнібал (247–189 рр. до н. е.) – знаменитий полководець Карфагену, що діяв проти Риму в час так званої другої Пунічної війни (між Римом і Карфагеном). Ганнібал здобув над римлянами блискучі перемоги, його війська вдерлися 218 року до н. е. в Італію і захопили Капую, де Ганнібал тривалий час залишався в бездіяльності, але зовсім не тому, що вдавався до «капуанських утіх», а через відсутність допомоги з Карфагену.

75

Дю Беллуа, трагедія «Облога Кале». – Дю Беллуа (справжнє ім’я – П’єр-Лоран Бюпрет, 1727–1775), французький драматург і актор, який декілька років прожив у Петербурзі, де він користувався заступництвом імператриці Єлизавети, автор трагедій «Тит», «Зельміра», «Гастон і Баярд», «Облога Кале». Остання вважається кращим його твором. Граф д’Аркур – один із персонажів трагедії, особа історична (нар. 1356 р.); вигнаний із Франції королем Філіпом VІ, він воював на боці англійців проти своєї батьківщини, потім дістав прощення і повернувся, але знову зрадив короля і знову опинився на чужині. Наведені тут слова д’Аркура –