Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

і стримано, як професійний вбивця. Нічого несподіваного.

Голден, Наомі й Алекс були нажахані від початку; Алекса

і Наомі ніби поглинув шок. На очах у пілота сльози. Голден, на

противагу їм, зімкнувся. Він розправив плечі, а в очах та на

кутиках губ застиг вираз накопиченої люті. Цікаво. Боббі не

приховувала сліз, стоячи спиною до екрана. Вона мала

пригнічений вигляд, наче жінка на похороні. Чи на

поминальній службі. Праксідайк — усі інші називали його

Праксом — був єдиним, хто ледве не світився щастям. Коли

наприкінці запису потвора здетонувала, він заплескав у долоні

й від радості заверещав.

— Саме так, — сказав він. — Ти був правий, Алексе. Ви бачили, як воно почало відрощувати більше рук? Система самоусунення

не впоралася. Воно справді мало запобіжник!

— Добре, — сказала Авасарала. — А тепер спробуй вибудувати

логічне твердження. Який запобіжник?

— Інша протомолекулярна форма виштовхнула вибуховий

пристрій зі свого тіла, перш ніж він здетонував. Розумієте, ці...

штуки — протомолекулярні солдати чи як їх назвати —

обманюють своє програмування, і я думаю, Мерріан це розуміє.

Він не знайшов способу зупинити це, бо запобіжник не

допомагає.

— Хто така Меріан і до чого вона тут? — запитала Авасарала.

— Ти сама попросила більше іменників, бабуню, — озвався

Еймос.

— Давайте я все поясню, — втрутився Голден і переповів про

напад непроханого пасажира, пошкоджений вантажний люк, план Пракса виманити його з корабля і розщепити вихлопними

газами на складові атоми.

Авасарала передала дані про сплески енергії на Венері, а Пракс

вчепився у нову інформацію, переглядаючи її і водночас

розповідаючи про виявлену таємну базу на Іо, де цих чудовиськ

виробляють. Від цього у Авасарали запаморочилося в голові.

— І вони забрали твою дитину туди, — підсумувала Авасарала.

— Вони забрали їх усіх, — відповів Пракс.

— Нащо їм це?

— Бо у них знищена імунна система, і протомолекулі легше

перебудувати їхні тіла. Проти нових клітинних обмежень

боротиметься менше систем організму, і, можливо, солдати

житимуть значно довше.

— Мати Божа, док... — сказав Еймос. — Вони зроблять із Мей

одну з тих блядських тварюк?

— Можливо, — Пракс спохмурнів. — Я тільки зараз про це

подумав.

— Але нащо взагалі так чинити? — спитав Голден. — Це ж

безглуздо.

— Щоби продати їх військовим як превентивну зброю, —

відповіла Авасарала. — Зміцнитися перед... е-е, перед блядським

апокаліпсисом.

— Хочу уточнити, — Алекс підняв руку. — На нас суне

апокаліпсис? Ми мали про нього чути?

— Венера, — відповіла Авасарала.

— А. Цей апокаліпсис, — Алекс опустив руку. — Зрозуміло.

— Солдати, здатні подорожувати без кораблів, — сказала

Наомі. — Їх можна запустити на високій швидкості, вимкнути

двигуни, і вони полетять своєю траєкторією. Як їх тоді знайти?

— Але це не спрацює! — сказав Пракс. — Пам’ятаєте? Вони

обходять накладені обмеження. А оскільки солдати вміють

обмінюватися інформацією, їх стане дедалі важче стримувати

програмуванням.

У відсіку запала тиша. Пракс розгубився.

— Вони вміють обмінюватися інформацією?! — зрештою

запитала Авасарала.

— Атож. Подивіться на ці сплески енергії. Перший трапився

тоді, коли та штука билася з Боббі та іншими піхотинцями на

Ганімеді. Другий — коли інша вирвалася з лабораторії. Третій —

коли ми вбили її за допомогою «Росинанта». Венера реагувала

щоразу, як на них нападали. Вони поєднані в мережу. Гадаю, вони можуть обмінюватися будь-якою важливою інформацією.

Скажімо, як обходити обмеження.

— Якщо їх випустять на людей, — сказав Голден, — ніхто їх не

зможе стримати. Вони позбудуться бомб-запобіжників і підуть

далі. Бої не стихатимуть.

— Е-е... Ні, — сказав Пракс. — Проблема не в цьому. Тут знову

ланцюгова реакція. Якщо протомолекула отримає трохи