read-books.club » Фентезі » Острів Дума 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Дума"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Острів Дума" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 184 185 186 ... 198
Перейти на сторінку:
його закам’янілий кораловий вищір, з яким він покотився в діру, де в темряві возз’єднався зі своєю нареченою. І, звичайно, інколи я бачу це у снах. У тих снах я чую, як до мене гукають Аді й Емері, питаються, чи не бажаю я спуститися й приєднатися до них. І інколи в тих снах я так і роблю. Іноді я кидаюся в темний смердючий колодязь просто для того, щоб припинити спогади.

Я прокидаюся з криком після таких снів, молотячи у темряві рукою, котрої нема.

— 14 —

Ваєрмен з Джеком знову поставили ляду на її місце, а вже тоді ми пішли до мерседеса Елізабет. То була повільна, болісна прогулянка і наприкінці її я практично не міг більше йти, мене хитало. Ніби годинник відкрутився назад до минулого жовтня. Мені вже мріялося про пару пігулок оксиконтину, котрий чекав на мене у Великій Ружі. Ні, краще буде три, вирішив я. Три не просто пригасять біль, якщо пощастить, вони занурять мене на кілька годин у сон.

Мої друзі разом запропонували мені спертися їм на плече. Я відмовився. Це не остання моя прогулянка цієї ночі. Я вже все вирішив. Мені все ще не вистачало останньої деталі в пазлі, але я мав ідею. Що Елізабет казала Ваєрмену? Ти захочеш, але ти не мусиш.

Надто пізно, надто пізно, надто пізно.

Ідея була неясною. Ясним був звук мушель. Їх було чутно в будь-якому кутку Великої Ружі, але, для повноти ефекту, краще було слухати їх ззовні. Там вони звучали найбільше схоже на голоси. Скільки ночей я витратив на малювання, коли варто було просто слухати.

Цієї ночі я слухатиму.

За воротами Ваєрмен зупинився.

— Abyssus abyssum invocat, — промовив він.

— Безодня кличе безодню, — промовив глухо Джек і зітхнув.

Ваєрмен поглянув на мене.

— Як гадаєш, трапляться нам якісь неприємності по дорозі додому?

— Зараз? Ні.

— А тут ми з усім покінчили?

— Покінчили.

— Повертатимося сюди коли-небудь?

— Ні, — відповів я і подивився на руїни. Дім майорів у місячному сяйві. Він позбавився своїх тайн. Я згадав, що ми забули там коробку Ліббіт у формі серця, але, либонь, так краще. Хай залишається тут. — Ніхто ніколи сюди не з’явиться більше.

Джек подивився на мене здивовано й трохи злякано.

— Звідки ви знаєте?

— Знаю, — відповів я.

21 — МУШЛІ В МІСЯЧНОМУ СЯЙВІ

— 1 —

Ніяких неприємностей на зворотньому шляху нам не трапилося. Запах там ще витав, але вже розсіювався — почасти тому, що піднявся вітер, а почасти тому.., що він просто покращився.

Вогні у дворі Ель Паласіо вмикав таймер, тож тепер вони радісно нам блимали з темряви. В будинку Ваєрмен методично обійшов усі кімнати, вмикаючи в кожній повне освітлення. Аж поки дім, де Елізабет провела більшу частину свого життя, не перетворився на якусь подобу океанського лайнера, що входить у порт опівночі.

Після того ми по черзі прийняли душ, при цім, мов естафету, передавали один одному потримати ліхтар. Його обов’язково хтось з нас тримав у руках. Першим мився Ваєрмен, потім Джек, а тоді вже я. Після душу кожного з нас ретельно оглянули інші двоє, кожну подряпину на шкірі було промито пергідролем. Найбільше дісталося мені, коли я після обробки знову одягнувся, все тіло в мене палало.

Я закінчував з черевиками, терпляче намагаючись зав’язати одною рукою шнурки, коли Ваєрмен ввійшов до гостьової спальні з похмурим обличчям.

— На автовідповідачі внизу послання, яке ти мусиш послухати. Від поліції в Тампі. Дай-но я тобі допоможу.

Він опустився переді мною на коліно й почав перев’язувати мені шнурки. Без здивування я помітив, що в нього на голові побільшало сивини... і раптом мене мов громом вдарило. Я вхопив його рукою за круте плече.

— Ліхтар! Джек...

— Заспокойся. Він сидить у Порцеляновій вітальні міс Істлейк з ліхтарем на колінах.

Тим не менше, я заквапився. Не знаю, що й очікував побачити — порожню кімнату, розкручений ліхтарик на долівці посеред калюжі чи, може, Джека, що перетворився на пазуристу триоку курву, котра випала зі старого розколотого джбана — та він просто сидів собі там, з ліхтарем, з неспокійним виразом в очах. Я спитав, чи з ним щось негаразд. І уважно подивився йому в очі. Якщо він збирається... ні... я вирішив, що помітив би це в його очах.

— Я в порядку. Але це повідомлення від копів... — він похитав головою.

— Ну, то давай послухаємо.

Чоловік, котрий назвався детективом Семсоном, повів, що намагається зв’язатися і з Едгаром Фрімантлом, і з Джеромом Ваєрменом, аби поставити декілька запитань щодо Мері Айр. Особливо він хотів би поговорити з Едгаром Фрімантлом, якщо той не від’їхав у Род-Айленд чи Міннесоту, куди, як розуміє Семсон, буде транспортовано тіло його дочки для поховання.

— Я розумію, містер Фрімантл зараз перебуває у скорботі, — сказав Семсон. — Також я певен, що це справа поліційного департаменту Провиденса, але нам відомо, що містер Фрімантл нещодавно давав інтерв’ю цій Айр, тож я вирішив побалакати з ним, і з вами, містере Ваєрмене, якщо це можливо. Я скажу вам, по телефону, що найбільше здивувало поліцію в Провиденсі, якщо зараз не закінчиться плівка....

Плівки вистачило і остання деталь встала на місце.

— 2 —

— Едгаре, це безумство, — промовив Джек, здається, вже втретє, і безпорадніше. — Це абсолютна дурість, — він обернувся до Ваєрмена. — Скажіть хоч ви йому!

— Un poco loco,[399] — погодився Ваєрмен, але якщо Джек не знав різниці між poco та muy[400], то я її розумів.

Ми стояли у дворі, між седаном Джека і старим мерседесом Елізабет. Місяць світив вище, а вітер віяв дужче. Прибій гатив у берег, а за милю звідси мушлі під Великою Ружею обговорюють дивні речі: muy asustador[401].

— Але я можу вмовляти його цілу ніч, і він все’дно не відмовиться від замисленого.

— Бо ти знаєш, що тут моя правда.

— Te perdon, amigo,[402] правда, ймовірно, твоя — погодився він, — але ось що я тобі скажу: жирний старий Ваєрмен готовий стати на коліна і молитися, щоб вона виявилася правдивою.

Джек кивнув на ліхтар в моїй руці.

— Не беріть з собою хоч би оцього, — попросив він. — Вибачте мою французьку, бос, але треба бути їбанутам, щоб брати оце

1 ... 184 185 186 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Дума», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Дума"