Читати книгу - "Пан Ніхто"

«Чому, нехай заперечує! — великодушно промовив колишній шеф. — Це дасть мені можливість зараз же відкинути його заперечення: виходить, завдання Боєва наперед було приречене на невдачу, іншими словами, ми посилали його на очевидний провал…»

Я намірився заперечити, і мій опонент замовк, явно надаючи мені слово, однак я в останню мить передумав, і він вів далі:

«Організація зустрічі з Тодоровим і більша частина самої зустрічі проведені успішно. Це найбільший успіх Боєва. Але саме цей успіх спричинився і до невдачі. І нема чого впадати у фаталізм і звертати на «коронний номер» американця, а треба чітко визначити, якими своїми помилками ми забезпечили успіх цьому «номеру». — Колишній мій шеф замислився на мить, а тоді підняв вказівний палець: — По-перше: залякування Тодорова можливими санкціями — груба помилка. По-друге (до вказівного приєднався середній палець): категорична вимога повернути гроші — тут ти перестарався, — також груба помилка. По-третє (до двох пальців приєднався й третій): нехтування організацією якнайшвидшого відступу — остання й найбільш небезпечна помилка».

«В якому розумінні?» — дозволив я собі запитати.

«У тому розумінні, що під час зустрічі з Тодоровим ти мусив мати вже заброньований квиток на літак і вилетіти наступного дня. Або — що однаково — міг відкласти зустріч з Тодоровим до наступного дня, передати плівки зв'язковому і того ж вечора виїхати поїздом. Одне слово, максимально скоротити отой інтервал, протягом якого Тодоров міг повідомити американців про твій візит».

Борислав знову зібрався заперечити, але, зустрівши спокійний погляд генерала, стримався і тільки затис зубами свій бурштиновий мундштук. У дужках кажучи, Борислав уже довгенько силкується не курити і допомагає собі оцим порожнім мундштуком, хоча уникає смоктати його при начальстві, бо генерал якось зауважив: «З оцим мундштуком ти нагадуєш мені немовля з соскою».

Колишній шеф, перелічивши основні мої помилки, перейшов до дрібніших, як-от нічний рейс на вокзал, коли мене вистежили люди Сеймура, використання камери схову, тобто дії, що їх мій опонент не міг не назвати «авантюрними». Все-таки, з властивою йому об'єктивністю, він поставив «п'ять з плюсом» за трюк з двома мансардами й закінчив у тому смислі, що Боєв виявив звичайні свої якості, але, на жаль, не зміг позбутися і деяких звичайних своїх хиб.

Після того слово взяв Борислав, який палав бажанням розбити впень аргументи мого колишнього шефа не тому, що був проти нього, а тому, що думав і діяв майже так, як мислив і діяв я сам. Власне, ми з Бориславом ніколи не працювали разом, однак це не перешкоджало деяким нашим поглядам збігатися настільки, що колишній мій шеф іноді зауважував:

«Гадаю, що коли висловиться тільки один з вас, це позбавить нас од значної трати часу…»

Борислав, як і я, не дуже сильний у передмовах, тому він одразу влучив у найвразливіший пункт:

«Кажете, що не слід було залякувати Тодорова. А де гарантія, що він оддав би плівки, коли б його не залякали? Таких гарантій нема, звісно. А це практично означає, що найважливіший елемент усієї операції залишився б під сумнівом. У чому ж тоді помилка? Провести операцію, хоч і з неприємними наслідками для самого Боєва, або провалити її через надмірне піклування Боєва про свою персону?»

Борислав, хоч і говорив у неозначеній особі, очевидно, звертався до мого колишнього шефа, але той був досить витриманий, щоб заходити у зайві дискусії.

«Що стосується поставленої Тодорову вимоги повернути гроші, вона справді здається мені недоречною, — вів далі Борислав. — Не бачу тільки, чи змінилося б становище, коли Боєв не поставив би цієї вимоги. Серйозно наляканий (а про мене, його слід було налякати), Тодоров усе одно звернувся б до своїх шефів, отже, питання про долари не має значення. Кажуть, що Боєв не забезпечив свій відступ. А в який спосіб він міг би його забезпечити? Виїхати наступного дня з плівками у кишені, щоб наразити на зайвий риск не тільки себе, але й плівки? Або відкласти зустріч з Тодоровим, поставивши під сумнів саму можливість цієї зустрічі? Адже за певних обставин зустрічі відбуваються не тоді, коли нам хочеться, а коли це можливо. І якщо вже говорити про авантюру, то ось вам найлегковажніша авантюра: пропустити винятково важливу зустріч під тим приводом, що ти не готовий до неї».

«З твоїх слів витікає, що Боєв не помилявся…» — зауважив колишній мій шеф, коли Борислав замовк.

«Чому ж? Певно, помилки були, але не фатальні, і не через них виникли ускладнення», — заперечив мій друг.

«Як ти можеш довести це?»

«А як ви можете довести протилежне? Припустимо, ви маєте рацію. Припустимо, Боєв зробив те, чого ви бажаєте. Боєв не лякав Тодорова, той цілком добровільно віддав йому плівки, і Сеймур навіть не довідався про зустріч між ними. Ну й що з того? Нічого, зрозуміло. Коли вже американець або його шефи вирішили будь-що прибрати до своїх рук Боєва, вони вчинили б це і не пришиваючи йому вбивства. Як говорив сам Сеймур, за сучасної техніки не важко довести людину до повного кретинізму. І сумні приклади цього вам добре відомі».

«Боєву слід було вислизнути раніше, ніж його прибрали до рук, — наполягав мій колишній шеф. — Він мав чотири квитки, чотири різні шляхи для відступу й попри все це не зміг одірватися од противника. Ось його головна помилка».

«Ти хочеш що-небудь додати?» — звернувся генерал до мене.

«Може, я й справді припустився деяких помилок, — відповів я. — Щоправда, як уже говорив Борислав, коли б я і не припустився їх, результат був би однаковий. І коли вже зайшла мова про наслідки, невже вони такі погані? Секретні документи дійшли до місця призначення. Що ж до мене, я ще живий. І навіть якби й загинув…»

Я замовк і подивився на генерала, бажаючи почути найважливішу для мене оцінку. Та генерал мовчав і також дивився на мене своїми світлими очима, майже непристойно блакитними для генерала. Нарешті він сказав оте, що я сподівався почути:

«Правильно, Боєв. Тільки що ж буде, коли за кожним завданням ми втрачатимемо людину? Ми відряджаємо людей не гинути, а перемагати».

________

Загалом кажучи, середа і четвер минули так собі, бідні на хліб і щедрі на роздуми. П'ятниця, однак, виявилася неймовірно довгою. Хліб з'їдено, а всі думки багато разів передумано, відкинуто навіть міркування про доцільність пошуків роботи вантажника на пристані. Приваблива перспектива: заробити за один день стільки, скільки при економному способі життя вистачить на десять днів. Та мені стільки не потрібно — до вівторка лишалося