Читати книгу - "Консуело"

— Чи можу я зробити сопілку? — вигукнув Йосиф. — Зараз ви в цьому переконаєтеся!

Незабаром на березі ріки вони відшукали прекрасне стебло очерету, Йосиф мистецьки просвердлив його — і воно зазвучало чудово. Сопілку відразу було випробувано, потім пішла репетиція, і наші герої, заспокоївшись, попрямували до сільця, що перебувало на відстані трьох льє. Вони ввійшли туди під звуки сопілки й співу, вигукуючи перед кожними дверима: «Хто хоче потанцювати, хто хоче пострибати? Ось музика! Починається бал!»

Вони дійшли до невеликої площі, обсадженої красивими деревами; їх супроводжувало з півсотні хлопців: вигукуючи й ляскаючи в долоні, діти мчали за ними. Незабаром з'явилися веселі парочки і, здійнявши першу пилюку, відкрили бал. Не встигли вони втоптати землю, як на площі зібралося все населення сільця, кільцем розташувавшись навколо танцюючих, несподівано й безтурботно виник сільський бал. Зігравши кілька вальсів, Йосиф засунув скрипку під пахву, а Консуело, піднявшись на стілець, виголосила перед присутніми промову, в якій доводила, що у голодних музикантів і пальці слабкі, й подиху не вистачає. Не пройшло й п'яти хвилин, як у них досхочу було й хліба, і масла, і сиру, і пива, і солодких пиріжків. Що ж стосується грошової винагороди, то щодо цього швидко домовилися: вирішено було зробити збір, і кожне дасть скільки побажає.

Закусивши, Консуело і Йосиф піднялися на бочку, яку для цього врочисто викотили на середину площі, і танці відновились. Але через дві години вони були перервані звісткою, що схвилювала всіх; переходячи з вуст у вуста, вона дійшла й до наших мандрівних музикантів. Виявилося, що місцевий швець, кваплячись закінчити черевики для однієї вимогливої замовниці, встромив собі у великий палець шило.

— Це величезне нещастя! — мовив якийсь старий, спираючись на бочку, що служила музикантам п'єдесталом. — Адже швець Ґотліб — органіст нашого села, а завтра саме в нас храмове свято. Так, велике свято, чудесне свято! На десять льє навкруги такого не буває! Особливо гарна в нас обідня, здалеку приходять її послухати. Наш Ґотліб — справжній регент: він грає на органі, диригує дитячим хором, сам співає й чого тільки не робить, особливо в цей день! Просто з усієї сили старається! Тепер без нього все пропало. І що скаже пан канонік собору Святого Стефана?! У це свято він сам приїжджає до нас служити врочисту месу й такий завжди задоволений нашою музикою. Добрий канонік від музики без тями! А яка честь для нас бачити його перед нашим вівтарем, — адже він ніколи не виїжджає зі своєї парафії й не буде себе утруднювати через дрібниці.

— Ну що ж, — сказала Консуело, — є спосіб усе залагодити: ми з товаришем візьмемо на себе й орган і дитячий хор, — словом, усю обідню; а якщо пан канонік залишиться незадоволений, нам нічого не заплатите за роботу.

— Так, так! Легко сказати, юначе! — вигукнув старий. — Нашу обідню під скрипку й флейту не служать, отож! Це справа серйозна, а ви навіть не знайомі з нашими партитурами.

— Ми візьмемося за них сьогодні ж увечері, — мовив Йосиф із видом поблажливої переваги, що імпонувало тим слухачам, які зібралися довкола нього.

— Подивимося, — сказала Консуело, — ведіть нас до церкви, нехай там хто-небудь надме міхи, і якщо наша гра прийдеться вам не до смаку — ви вільні нам відмовити.

— А як же з партитурою — шедевром аранжування Ґотліба?

— Ми сходимо до нього і, якщо він буде незадоволений нами, відмовимося від свого наміру. До того ж поранений палець не зашкодить Ґотлібу ні керувати хором, ні навіть самому виконати свою партію.

Сільські старі, зібравшись навколо музикантів, порадилися й вирішили випробувати їх. Бал припинили, — адже меса каноніка справа серйозніша, ніж якісь там танці!

Після того як Гайдн і Консуело по черзі зіграли на органі, а потім проспівали разом і порізно, їх, через брак кращого, визнали досить стерпними музикантами. Деякі ремісники насмілилися навіть стверджувати, що вони грають краще за Ґотліба й що виконані ними уривки зі Скарлатті, Перґолезе й Баха щонайменше так само прекрасні, як музика Гольцбауера[204], далі якої Ґотліб ніяк не хотів іти. Зате парафіяльний священик, що спішно з'явився послухати їх, дійшов навіть до того, що взявся стверджувати, начебто канонікові набагато більше сподобаються ці співи, ніж ті, якими його зазвичай пригощали. Паламар, що не поділяв цієї думки, сумно похитав головою, і священик, не бажаючи дратувати своїх парафіян, погодився, щоб обоє віртуозів, посланих провидінням, домовилися, якщо можливо, з Ґотлібом відносно обідні.

Усі юрбою попрямували до будинку шевця, і той був змушений показати кожному свою розпухлу руку, щоб його звільнили від обов'язків органіста. На його думку, було більш ніж очевидно, що виступати він не в змозі. Ґотліб мав певну музикальність і досить пристойно грав на органі, але, розпещений похвалами співгромадян і трохи жартівливим схваленням каноніка, був до хворобливості самолюбний у всьому, що стосувалося його диригування й виконання. Ось чому пропозицію замінити його випадковими музикантами було зустрінуто ним недоброзичливо: він волів, аби на обідні в день храмового свята зовсім не було музики, тільки б не ділити ні з ким своєї слави. Але йому довелося все-таки поступитися. Довго він удавав, начебто не може знайти партитури, і розшукав її, тільки коли священик пригрозив, що надасть юним артистам вибір і виконання всієї музичної частини. Консуело й Гайдн мусили довести своє вміння, прочитавши з аркуша найважчі пасажі однієї із двадцяти шести мес Гольцбауера, яку передбачали виконувати наступного дня. Музика ця, не талановита й не оригінальна, була все-таки добре написана й легко читалася; особливо не становила вона труднощів для Консуело, яка переборювала незрівнянно більші. Слухачі були зачаровані, а Ґотліб, який ставав усе пригніченішим і похмурішим, заявив, що він дуже радий, що всі задоволені, сам же він негайно лягає в постіль, бо в нього лихоманка.

Співаки й музиканти негайно вирушили до церкви, і наші два новоспечені регенти взялися за репетицію. Усе йшло прекрасно. Броварник, ткач, шкільний учитель і булочник грали на скрипках; діти і їхні батьки склали хор. Все це були добрі селяни й майстрові, люди дуже флегматичні, уважні й сумлінні.

Иосифу вже доводилося чути музику Гольцбауера у Відні, де вона була на той час у честі, і він дуже легко з нею справлявся. Консуело ж, беручи участь у всіх повторюваних