read-books.club » Сучасна проза » Мобі Дік або Білий кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мобі Дік або Білий кит" автора Герман Мелвілл. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 182 183 184 ... 198
Перейти на сторінку:
А потім — божевілля, шаленство, кипіння крові й вогонь у голові, що з ними старий Ахав тисячу разів кидався в скажену запінену погоню за здобиччю! Я ж був більше демоном, ніж людиною! Так, так! Яким дурнем! Дурнем! Дурнем! Яким дурнем пробув старий Ахав усі ці сорок років! Старий дурень! Навіщо оця запекла гонитва? Навіщо надривати руки веслом, гарпуном чи списом? Чи став Ахав від того багатшим або кращим? Глянь на мене, Старбак! Чи це не жорстоко, що мені, на чиїх плечах такий тягар, відібрано ще й оцю нещасну ногу? Відгорни мені з лоба оці сиві пасма, вони лізуть в очі, і здається, ніби я плачу. Такі сиві пасма можуть вирости хіба на попелищі! Та чи я справді такий старий, такий страшенно старий на вигляд, Старбак? Я почуваю себе смертельно змученим, зігнутим, горбатим, немовби я Адам, що спотикається під тягарем сторіч, прожитих відтоді, як його вигнано з раю. Боже! Боже! Боже! Розбий на друзки моє серце! Розчави мені мозок! Глум! Глум! Гіркий пекучий глум — оце сиве волосся! Хіба я зазнав стільки втіх, щоб носити його на скронях і почувати себе таким нестерпно старим? Підійди ближче! Стань коло мене, Старбак, дай мені заглянути в людські очі: це краще, ніж дивитись у море чи в небо, краще, ніж споглядати бога. Присягаюся зеленою землею! Присягаюся ясним вогнем хатнього вогнища! Це ж чарівне дзеркало! Я побачив у твоїх очах свою дружину й дитя. Ні, ні! Зоставайся на кораблі! Не спускай свого вельбота, коли затаврований Ахав вирушить у погоню за Мобі Діком. Цей ризик не для тебе. Не для тебе, в чиїх очах я бачу свій далекий дім!

— Ох, капітане, мій капітане! Висока душе! Благородне серце! Навіщо, навіщо ганятися за цим ненависним китом? Пливімо всі геть звідси! Утікаймо з цих погибельних вод! Вертаймось додому! У мене також є дружина й дитя, дружина й дитя моєї щиросердої, приязної, безтурботної молодості, як і у вас, капітане, є дружина й дитя вашої відданої, тоскної, батьківської старості! Пливімо геть! Геть! Я сю ж мить віддам наказ лягти на зворотний курс! Як весело, як радісно побіжимо ми по хвилях до рідного Нентакіту! Адже й там, капітане, адже й на Нентакіті бувають отакі лагідні блакитні дні.

— Бувають, бувають. Я бачив їх — бачив такі ранки. Десь о цій порі хлоп’я бадьоро прокидається після опівденного сну, і мати розказує йому про мене, про оцього старого канібала, про те, що я плаваю над далекими безоднями, але вернуся додому й поколишу його на руках.

— Отак же й Мері, моя Мері! Вона обіцяла мені, що буде щоранку виносити сина на гору, — хай він виглядає на обрії батькове вітрило! Так, так! Годі, годі! Прямуймо на Нентакіт! Ну-бо, капітане, викресліть курс і пливімо звідси! Я вже бачу! Гляньте! Гляньте! Он синове личко у вікні! Синова ручка махає з гори!

Та Ахав уже відвернув погляд. Ніби всохла яблуня, він здригнувся й зронив додолу своє останнє зморщене яблуко.

— Що ж це таке, що це за безіменна, незглибима, нетутешня сила, який це підступний, зачаєний владар і самодержець, який жорстокий, безжальний господар повеліває мною, що я, всупереч усім природним прагненням і жаданням, отак рвуся, пхаюся, пробиваюся вперед і вперед, хто це так невблаганно штовхає мене до того, про що я в глибині свого власного серця не насмів би й подумати? Чи я справді Ахав? Хто це, о господи, підносить оцю мою руку — я сам чи хтось інший? Та якщо й велике сонце рухається не само собою, якщо й воно — тільки небесний хлопчак на побігеньках, якщо кожній зірці надає колового руху якась невидима сила, то як може битись оце мізерне серце, як може мислити оцей мізерний мозок, якщо тільки не бог замість мене дав йому силу битись, мислити й жити? Далебі, Старбак, щось крутить і крутить нас у цьому світі, наче отой он кабестан, і Доля — це наш гандшпуг. І весь час — глянь! над нами — оце усміхнене небо, а під нами — оце незглибиме море! Глянь! Бачиш отого он тунця? Хто велить йому гнатися за летючими рибками й хапати їх? Що чекає на вбивцю, скажи мені? Кого судити, коли й самого суддю тягнуть на лаву підсудних? Але вітер віє лагідно, так лагідно, і небо дивиться ласкаво! І в повітрі пахне, наче з якогось далекого лугу, наче десь біля підніжжя Андів іде косовиця, Старбак, і косарі заснули на свіжоскошеній траві. Заснули? Так, як не трудись, а рано чи пізно заснеш на полі. Заснеш? Так, і зотлієш серед зелені, проіржавієш, як торішня коса, покинута на недокінченому покосі… Старбак!

Але помічник, з розпачу поблідлий, наче мрець, уже тихенько відійшов.

Ахав перетнув палубу й став коло другого борту. Глянув у воду й здригнувся, зустрівши застиглий погляд відбитих у гладіні очей: Федаллах нерухомо спирався поряд на фальшборт.

133

ПОГОНЯ — ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Тої ночі, на другій вахті, старий капітан, за своєю звичкою, піднявся з люка, в якому стояв, і рушив до опорної ямки. І раптом рвучко підняв голову, втягуючи ніздрями свіже морське повітря, як ото нюшить чуйний корабельний пес, коли судно підпливає до якихось дикунських островів. Десь поблизу, сказав він, має бути кит! Незабаром і всі вахтові вже відчули той своєрідний запах, яким іноді тягне з дуже далекої відстані від живого кашалота; і ніхто на судні не здивувався, коли, глянувши на компас, а тоді на флюгер і встановивши по змозі точніше, з якого саме боку чути той запах, Ахав квапливо наказав трохи змінити курс корабля й зарифити частину вітрил.

Гостра передбачливість, що продиктувала ті накази, дала результати на світанку: далеко попереду побачили на воді довгу лиснючу смугу, гладеньку, наче аж масну. На поморщеній хвилями воді вона нагадувала ту поліровану, ніби металеву поверхню, яка часом виникає в тому місці, де в море вливається бистра річка.

— Марсові, на щогли! Всі на палубу!

Дагу вхопив зразу три гандшпуги й заходився грюкати в палубу над кубриком їхніми товщими кінцями, зчинивши такий несвітський гуркіт, що розбуджені матроси з одежею в руках повилітали на палубу, наче їх щось видихнуло звідти.

— Що бачите? — гукнув Ахав, задерши голову вгору.

— Нічого, сер, нічого! — загукали у відповідь марсові.

— Поставити брамселі й ліселі! Вгорі, внизу, з обох бортів!

Коли всі вітрила були поставлені, він відв’язав линву з мотузяним гніздом, і за

1 ... 182 183 184 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік або Білий кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобі Дік або Білий кит"