read-books.club » Наука, Освіта » Чому Захід панує - натепер 📚 - Українською

Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

107
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чому Захід панує - натепер" автора Іен Меттью Морріс. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 182 183 184 ... 239
Перейти на сторінку:
стягли б їх донизу. Їхня поразка спричинила шістсотрічний спад, що зменшив західний суспільний розвиток на понад третину. В одинадцятому сторіччі, коли Китай династії Сун досягнув тої самої твердої стелі, він також не зміг пробитися і східний суспільний розвиток між 1200 та 1400 роками впав майже на одну шосту.

Коли ми в двадцять першому сторіччі впремося в нову тверду стелю, перед нами будуть такі самі виклики, але в жорсткішій формі. Коли римляни та Сун не спромоглися знайти розв'язки, вони мали відносну розкіш у кілька сторіч повільного спаду, але ми не матимемо такого щастя. Наше майбутнє може піти багатьма різними шляхами, але хоч як вони будуть закручуватися, більшість напевне приведуть до того самого: Падіння Ночі.

Питання про те, що означає Синґулярність з погляду західного панування, залишається відкритим, але що означатиме Ніч, видається набагато яснішим. Ще 1949 року Айнштайн сказав журналістам: "Я не знаю, як люди воюватимуть у Третій світовій війні, але можу сказати, чим вони будуть битися в Четвертій — камінням"[513]. Після Ночі не пануватиме ніхто.

Великі перегони

 

озмова з Духом Минулого Різдва приводить до тривожного висновку: двадцять перше сторіччя буде перегонами. На одній доріжці така чи така Синґулярність, на іншій — Ніч. Щось переможе, а щось програє. Срібної медалі не буде. Ми або дуже скоро (мабуть, раніше 2050 року) почнемо перетворювання, навіть глибші за промислову революцію, що зроблять наші теперішні проблеми неважливими, або провалимося в занепад, якого ще не було. Важко уявити собі, як може спрацювати якийсь проміжний розв'язок — скажімо, компроміс, внаслідок якого всі побагатшають, Китай поступово візьме гору над Заходом, а все інше відбуватиметься здебільшого так, як раніше.

Це означає, що наступні сорок років будуть найважливішими в історії. Насправді, що світові треба зробити, аби уникнути Ночі, не є таємницею. Найголовніший пріоритет — уникнути повномасштабної ядерної війни, а заради цього великі держави мають скоротити свої ядерні арсенали. Хоч як це парадоксально, але цілковите роззброєння може бути ризикованішим шляхом, бо неможливо зробити ядерну зброю невинайденою. Великі держави завжди можуть поспіхом створити нові бомби, а справді погані хлопці — терористи чи злодійські держави — в будь-якому разі ігноруватимуть усі домовленості. Розповсюджування зброї підвищує ризик того, що протягом наступних сорока чи п'ятидесятьох років війни стануть ядерними, але найстабільнішою буде така ситуація, коли великі держави матимуть досить зброї, аби стримати агресію, але недосить, щоб вбити нас усіх.

Найстаріші ядерні держави — США, Росія, Британія, Франція, Китай — рухаються в цьому напрямі від вісімдесятих років. Протягом Холодної війни математик, пацифіст та метеоролог (доти, доки він не полишив досліджувати погоду, усвідомивши, що це допомагало повітряним силам) Льюїс Фрай Ричардсон зробив широкоцитований підрахунок, що перед 2000 роком вірогідність початку ядерної війни становила 15-20 відсотків. Однак на 2008 рік енергетик Вацлав Сміл вже міг запропонувати цілком сонячну оцінку, що до 2050 року шанси на початок війни навіть масштабу Другої світової (де загинули 50 мільйонів людей) становлять менше одного відсотка, а в січні 2010 року Бюлетень атомної науки зсунув хвилинну стрілку на своєму знаменитому "Годиннику Судного дня", що вказує, як далеко до Ночі, від за п'ять хвилин до дванадцятої назад на за шість хвилин до дванадцятої[514].

Другий пріоритет — сповільнити глобальну згубу. Тут все не так добре. 1997 року великі й добрі діячі світу зібралися в Кіото, аби виробити розв'язок, і домовилися до 2012 року зменшити викиди парникових газів на 5,2 відсотка порівняно з рівнем 1990 року. Однак запропоновані зменшення припали здебільшого на багаті західні нації, а Сполучені Штати — найбільший світовий забруднювач дев'яностих — відмовилися ратифікувати протокол. З погляду багатьох критиків видавалося (як сформулював один індійський чиновник), ніби "хлопці з величезною надмірною вагою радять хлопцям, що щойно позбулися виснаження, сісти на велику дієту"[515], але Сполучені Штати відповіли, що викиди неможливо контролювати, якщо їх не погодяться зменшити Індія та Китай (що 2006 року посіли місце найбільших забруднювачів).

На початок 2008 року і США, і Китай були більш зацікавлені у змінах, але бракувало політичної волі, потрібної на підписання всеохопних угод. Автори Стерн Ревю оцінили, що запровадження низьковуглецевих технологій, збереження лісів та енергетичні коефіцієнти корисної дії, що могли б відвернути лихо, утримуючи рівень вуглецевих сполук до 450 мч на 2050 рік, коштуватиме близько трильйона доларів. Порівняно з ціною нічогонероблення це тривіяльно, але, маючи лише клапті фінансів після економічної кризи 2007-2009 років, багато урядів відмовилися від дорогих планів зменшування викидів і Копенгагенський саміт, що відбувся в грудні 2009 року, не виробив обмежувальної угоди.

Попри очевидні відмінності ядерна війна та глобальна згуба фактично є виявами тої самої проблеми. Протягом п'яти тисяч років держави та імперії були найефективнішими організаціями на землі, але зміна значення географії через вплив суспільного розвитку зменшила їхню ефективність. 1999 року це добре висловив Томас Фридман: "Перша глобалізаційна епоха [приблизно 1870-1914 роки] стиснула світ від "великого" до "середнього" розміру, а нова епоха глобалізації [після 1989 року] стискає світ від "середнього" до "малого" розміру"[516]. Через шість років стискання зайшло так далеко, що Фридман назвав його "глобалізація 3.0"[517]. Це, на його думку, "стискання світу від малого до крихітного розміру й водночас сплощування ігрового поля".

У цьому крихітному сплощеному світі немає місця на схованки. Ядерна зброя та кліматичні зміни (не кажучи вже про тероризм, міграцію, фінанси, харчі та водопостачання) є глобальними проблемами, що потребують глобальних розв'язків. Держави та імперії, що мають владу лише в межах своїх кордонів, не можуть розв'язати їх ефективно.

Айнштайн запропонував очевидний розв'язок 1945 року, менше ніж через місяць після того, як атомні бомби зруйнували Хіросіму та Наґасакі. В інтерв'ю газеті Нью-Йорк Таймс він сказав: "Єдиним порятунком цивілізації та людської раси може бути створення світового уряду"[518]. Після прилюдного висміювання за те, що наївний науковець наважується обговорювати речі, на яких не розуміється, Айнштайн висловився пряміше: "Якщо ідея світового уряду нереалістична, то є лише один реалістичний вигляд нашого майбутнього: масове знищення людини людиною"[519].

Якщо подивитися назад на останні п'ятнадцять тисяч років, видається, що Айнштайн правильно визначив напрям історії. Від поселень Кам'яної доби через ранні держави, як-от Урук та Шан, ранні імперії, як-от Асирія та Цинь, та океанічні імперії типу Британської ясно простежується тенденція до творення дедалі більших політичних одиниць. Логічним виходом видається піднесення на початку двадцять першого

1 ... 182 183 184 ... 239
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому Захід панує - натепер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чому Захід панує - натепер"