read-books.club » Публіцистика » Пригоди в оргазмотроні 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди в оргазмотроні" автора Крістофер Тернер. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 181 182 183 ... 221
Перейти на сторінку:
Коні-Айленд (англ. Coney Island) — півострів, колишній острів, що знаходиться в Брукліні, Нью-Йорк. Місцина відома своїми закладами відпочинку та пляжами. ">[129] — і він почав відмежовуватись від його тантричного містицизму.

Перлза тривожило не лише те, як Есален ставав установою корпоративною, як його істинну сутність потрохи розмивали недолугі релігійні програми. «Загублені душі знову заходили до своїх власників крізь двері комерції», — казав Перлз, визнаючи те, що Есален зненацька став прибутковою організацією. Його також жахала політична ситуація в Америці. Перлз вважав, що має нюх на фашистів; з Німеччини він виїхав одразу перед тим, як до влади прийшов Гітлер, а з Південної Африки чкурнув, щойно у владне крісло сіли націоналісти. Тепер, коли президентом обрали Ніксона, а зайшовши до кабінету губернатора Каліфорнії, можна було побачити Рейґана, він вважав, що фашизм в Америці — лише питання часу. У його хаотичній автобіографії, виданій у грудні 1969 року у формі внутрішнього монологу, Перлз пише, як боявся, що Ніксон, як і Гітлер, розпочне війну «соціально належних» та «соціально невідповідних»; темношкірі та гіпі стали б новими євреями. Майкл Мерфі, співзасновник Есалену, стверджував, що Перлз був «наполовину параноїком, що стосувалося політичної ситуації в країні», адже радив своїм друзям тримати готівку та паспорти напоготові, аби можна було швидко виїхати. Останнім тривожним сигналом для нього продзвеніли заколоти, що мали місце під час з’їзду демократів у Чикаго 1968 року. «Еч, як на мене, більше немає чого думати, — казав Перлз. — Ми повинні втікати з Америки».

Наприкінці 1969 року 76-річний Перлз покинув Есален і придбав старий мотель біля озера Ковічан, на острові Ванкувер, Канада. Ця локація стане місцем сховку для багатьох молодих чоловіків, які намагалися уникнути призову в мобілізаційній кампанії В’єтнамської війни. Багато його учнів, включно із Ричардом Прайсом, який тоді саме відновлювався від психічного зриву, поїхали туди за ним і допомогли заснувати Канадський гештальт-інститут (повернувшись до Есалену, у своїх потугах подати пацієнтам гештальт-терапію як менш конфронтаційну, Прайс перейменував «гаряче сідало» на «вільний стілець»). Мотель складався із двох зубожілих рядів фанерних будиночків і вміщував 25–30 людей на раз. Будучи першопроходцем групової терапії, Перлз тепер хотів створити терапевтичну спільноту та коледж, які б виправили декотрі з помилок, яких допускалися в Есалені. Резиденти його «Гештальт-Кібуцу», як він сам його називав, розподіляли між собою куховарські та господарські обов’язки, а вечорами зустрічалися на групових сеансах. В уяві Перлза Ковічан буяло як місцина «народження лідерів від лідера», де б він навчав аналітиків, які би потім розліталися світом, засновуючи такі ж утопічні спільноти в кожному його куточку.

Однак не довго судилося Перлзу правити на Ковічані. У лютому 1970-го, щойно повернувшись зі своєї поїздки до Європи, його з високою температурою госпіталізували в Чикаго. Після спроби біопсії його серце, що вже давно завдавало йому клопоту, здалося. Він помер 14 березня 1970 року у віці 76. Коли медсестра попросила його лягти, він видав їй свої останні слова: «Ніхто не каже мені, що я маю робити!».


* * *

«Я читав каталоги послуг, які надає Есаленський інститут, — сказав у своєму інтерв’ю журналу “Psychology Today” 1971 року Герберт Маркузе. — По-моєму, того, що там написано, цілком достатньо, аби нажахати будь-кого. Мені аж блювати хочеться від цієї виконавчої служби щастя. Вони вчать людей, як торкатися одне до одного і як правильно триматися за ручки!»{501}

Маркузе був теоретиком, який доклав найбільше зусиль, аби пролити світло правди на махінації та парадокси сексуальної лібералізації. Якщо сексуальна революція, яку світу пропонував Райх, закривалася в його оргонній камері, Маркузе, відійшовши від початкового оптимізму після прочитання «Еросу і цивілізації», відкрив її дверцята навстіж і побачив, яке страхіття коїться за ними. В «Одновимірній людині», написаній 1964 року, Маркузе дає старт своєму цинізму стосовно революційної сили сексу та можливості становлення сексуальної утопії, в якій технології служитимуть на благо звільнення чоловіків та жінок, а не задля встановлення тотальної домінації над ними. «Немає сенсу говорити про додаткові заборони та обмеження, коли сучасні чоловіки та жінки купаються в глибшому за всіх своїх попередників басейні сексуальної лібералізації, — писав він. — Але правда є такою, що ті свобода та задоволення, які несе з собою сексуальна лібералізація, перетворюють наш світ у пекло».

Намагаючись проаналізувати, як суспільство умудряється «розширювати свої свободи та вольності, одночасно інтенсифікуючи домінацію над собою», Маркузе викував новий термін «репресивна десублімація». Радикалізм зник із суспільної мапи, бо ж усі вивільнені людські бажання були чітко скерованими в нове русло уже приготованої для них капіталістичної системи виробництва та споживання. Задля максимізації прибутків, сперечався Маркузе, рекламодавці охоче експлуатували нову царину сексуальних відчуттів та використовували психоаналіз задля підбурювання клієнтів поповнювати свій і без того нескінченний список бажань та сіяти те, що він називав «підставними потребами». Радикальна сексуальність, на яку він раніше покладав великі надії, стала колаборантом, на якого наділи ошийника: людським лібідо дуже вміло, майже по-науковому, керували та контролювали.

Як і Генрі Міллер, Маркузе покладав великі надії на «соціально невідповідних» добросовісних нонконформістів, які могли б долучитися до нього у «Великій Незгоді» з ірраціональними цінностями тодішнього суспільства. У своїй передмові до редакції «Еросу і цивілізації» 1966 року Маркузе підтверджує свою позицію улюбленого філософа антивоєнного руху, вписавши до тексту радикальний слоган «Краще кохати, аніж убивати!». 1968 року історик Теодор Рожак писав, що «становлення Герберта Маркузе як одного з головних соціальних теоретиків серед неприкаяної молоді Західної Європи та Америки варто сприймати як одну з найбільш класифікаційних рис епохи контркультури», а 1970-го «The New York Times» назвала Маркузе «найважливішим філософом, що ходить по землі». Однак залишки оптимізму Маркузе не вміщалися на одній тарілці з його коментарями, щодо місця, яке сексуальність займає в одновимірному, дедалі більше тоталітарному світі, який з лихвою міг стримувати та приборкувати будь-які вибухи апокаліптичних оргазмів.

1 ... 181 182 183 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди в оргазмотроні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди в оргазмотроні"