Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

там, на станції, виявилася даром Божим.

«Так і знав. Трясця, так і знав...» — подумав Голден. Але

вголос повторив:

— Нащо?

— Хіба ви не знаєте, що таке вірусний агент? — Дрезден

уперше за весь час звучав розгублено. — Що тут іще можна

додати? Це — найважливіша подія в історії людства. Одночасно

доказ, що ми не одні у всесвіті, й нагода позбутися наших

обмежень, які прикували нас до крихітних бульбашок із повітря

і каменю.

— Ти мені не відповідаєш! — Голден з досадою відзначив, що

зламаний ніс робив його голос трохи кумедним тоді, коли він

прагнув звучати загрозливо. — Я хочу знати, нащо ти вбив

півтора мільйона людей.

Фред прокашлявся, але в розмову не втручався. Дрезден

перевів погляд із Голдена на полковника і назад.

— Капітане, я вам відповідаю. Півтора мільйона людей — це

дрібниці. Масштаб нашої роботи значно більший, — Дрезден

підійшов до крісла й сів, схрестивши ноги та обережно

підсмикуючи штанини, щоб не натягувати тканину. — Ви чули

коли-небудь про Чингісхана?

— Що? — майже одночасно випалили Голден і Фред. Лише

Міллер незворушним поглядом втупився у Дрездена, постукуючи дулом пістолета по броньованому стегну.

— Чингісхан, — повторив Дрезден. — Деякі історики

припускають, що свого часу він убив чи зігнав з місця чверть

населення Землі. Усе заради створення імперії, яка почала

розвалюватися тієї ж миті, як він помер. За мірками сьогодення

це означало б смерті майже десяти мільярдів, що позначилося б

на цілому поколінні. Та ще на поколінні після того. У таких

масштабах Ерос — лише статистична похибка.

— Тобі справді байдуже... — стиха мовив Фред.

— На відміну від Чингісхана, ми будуємо не короткочасну

імперію. Я здогадуюся, про що ви зараз думаєте. Про те, що ми

прагнемо власної величі. Влади для себе.

— А це не так? — запитав Голден.

— Звісно, що так, — рішуче відповів Дрезден. — Але ви мислите

у дрібних масштабах. Збудувати найбільшу імперію людства —

це як збудувати найбільший мурашник. Дрібниця. Існує

цивілізація, котра побудувала протомолекулу і пожбурила її

в нас більш як два мільярди років тому. Вже тоді вони були

богами. Ким вони стали відтоді? Розвиваючись два мільярди

років?

Голден слухав Дрездена, і жах усередині наростав дедалі

більше. Промову той, схоже, виголошував не вперше. Можливо, він виголошував її дуже часто. І вона спрацьовувала. Вона

переконувала тих, хто мав владу. Ось завдяки чому «Протоген»

отримав стелс-кораблі із земних доків та безмежну закулісну

підтримку.

— Панове, нам доведеться надолужити страшенно багато, —

продовжував Дрезден. — Та, на щастя, ворог подарував нам

інструмент, із яким ми це зможемо зробити.

— Надолужити? — перепитав солдат ліворуч від Голдена.

Дрезден, посміхнувшись на це запитання, кивнув.

— Протомолекула змінює організм носія на молекулярному

рівні. Змінює генотип на льоту. Не тільки ДНК, а й будь-який

стабільний реплікатор. Але це лише машина. Вона не думає.

Вона виконує інструкції. Якщо навчимося змінювати програму, то ми самі станемо архітекторами цих змін.

— Цю штуку створили, щоб винищити життя на Землі

й замінити його на щось, що тільки творцям протомолекули

відомо, — втрутився Голден. — Нащо випускати її на волю?

— Чудове запитання! — Дрезден підняв палець, наче професор, який читає лекцію. — Нам не прислали інструкцію

з користування протомолекулою. Ба більше, ми так і не

отримали нагоди спостерегти, як вона виконує свою програму.

Молекула потребує значної маси, щоб зібрати достатньо

обчислювальної потужності й виконати свої директиви. Якими б

вони не були.

Дрезден обвів рукою монітори з даними.

— А ми спостерігаємо за її роботою. Розгадуємо її наміри.

Піддивляємося способи, в які вона їх здійснює. І,