Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

кинувся?

— Ага, психи, скажи? — відгукнувся один із їхнього

супроводу. — Чув про таких, що з ножем у стрілянину лізуть, але...

— Комцентр далі, — урвав його старший. — Генерал чекає.

* * *

Техніків та операторів у формі «Протогену» вже скували

кайданками, вишикували в рядок і виводили по одному.

Примішення забите моніторами аж до стелі — на більшості

з них рядки тексту проминають надто швидко, щоб можна було

їх читати.

— Дозвольте уточнити, — говорив Фред. — Ви дасте мені всі

царства на світі, якщо я впаду й раз вам поклонюся?

— Не впізнаю цитати, — відповів незнайомець.

Можливо, вони збиралися сказати один одному щось іще, але

Міллер помітив Голдена і поплескав Фреда по плечу. Голден

ладен був заприсягтися, що детектив тепло їм усміхнувся — хоча

на його насупленому обличчі цього особливо не запримітиш.

— Джиме, — привітався Фред і жестом підкликав його ближче.

Тоді зиркнув на чорну матову візитку, яку тримав у руках. —

Познайомся з Ентоні Дрезденом, виконавчим віцепрезидентом

з напрямку біологічних досліджень «Протогену», очільником

проєкту Ерос.

Мудило в костюмі простягнув руку, немов очікував на її

стискання. Голден його проігнорував.

— Фреде, — привітався він. — Втрати?

— Напрочуд низькі.

— У половини охоронців нелеталка, — пояснив Міллер. —

Зброя для розгону натовпів. Липкі заряди. Ось як тут.

Голден кивнув, похитав головою і спохмурнів.

— У коридорі лежать багато охоронців «Протогену». Нащо

набирати стільки людей і озброювати їх чимось, що нездатне

відбити штурм?

— Гарне запитання, — погодився Міллер.

Дрезден захихотів.

— От саме це я і маю на увазі, пане Джонсоне, — тоді він

обернувся до Голдена. — Джиме?.. Ну гаразд, хай буде Джим.

Той факт, що ви не можете осягнути безпекові потреби цієї

станції, свідчить, що ви не усвідомлюєте, з чим себе пов’язали.

І не мені вам про це казати. Я саме пояснював Фредові...

— Ентоні, просто стули свою пельку нахуй!

Голден здивувався раптовому нападу люті. Дрезден здавався

розчарованим.

Мерзотник не має права триматися настільки впевнено.

Зверхньо. Голден очікував побачити жах в очах цього чоловіка, почути благання про пощаду — а не зневагу за маскою ґречності.

— Еймосе, якщо він заговорить без мого дозволу, ламай йому

щелепу.

— Залюбки, кеп, — відповів кремезний механік, виступаючи на

пів кроку вперед.

Дрезден криво посміхнувся на таку незграбну погрозу, але не

сказав нічого.

— То що ми знаємо? — запитав Голден, дивлячись на Фреда.

— Ми знаємо, що дані з Ероса йдуть сюди і що цей гівнюк тут

за головного. Дізнаємося більше, коли розберемо це місце на

запчастини.

Голден знову повернувся до Дрездена, оглядаючи вишукані

риси обличчя європейця блакитної крові, виліплене у спортзалі

тіло, дорогу зачіску. Навіть зараз, перебуваючи під дулами

гвинтівок, він якимось чином був схожий на начальника. Голден

уявив, як Дрезден зиркає на годинника на руці й розраховує, скільки ще дорогоцінного часу забере це непорозуміння зі

штурмовою командою.

— Маю запитати в нього дещо, — сказав Голден до Фреда.

Фред кивнув.

— Ти заслужив.

— Нащо? — запитав Голден. — Я хочу знати, нащо це все.

Посмішка Дрездена була майже співчутливою, коли він

недбало запхнув руки до кишень, ніби обговорював спортивну

подію у припортовому барі.

— О, це дуже широке запитання... На те, що така воля Божа?

Чи ви хочете уточнити його для мене?

— Нащо Ерос?

— Ну, Джиме...

— Називай мене капітан Голден. Я той, хто знайшов твій загублений корабель, тож бачив відео з Феби. Я знаю, що таке протомолекула.

— Правда? — Дрезденова посмішка стала трішечки

щирішою. — Мушу сердечно подякувати вам за передачу в наші

руки вірусного агента на Еросі. Втрата «Анубіса» відкинула

терміни виконання на місяці. Знахідка інфікованого