Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

Ахав цілу годину підряд стоїть там нерухомо, а нічна роса, не струшувана, збирається краплями на його плащі й капелюсі, наче вирізьблених із каменю. Одяг, що промокав за ніч, удень висушувало на ньому сонце, і так день за днем, ніч за ніччю. Він уже не спускався під палубу, а посилав до каюти когось, коли йому було щось потрібне.

І їв він теж надворі — тільки обідав та снідав, а до вечері ніколи й не доторкався; і бороди не підстригав: вона росла в нього, темна, скошлана, немов видерте з землі коріння повалених дерев, з якого й далі пробиваються пагони, хоча колись зелені верхів’я вже засохли. Та хоч усе його життя стало тепер однією суцільною вахтою на палубі і хоч парс вистоював свою зловісну вахту так само неухильно, ніхто не бачив, щоб вони розмовляли між собою — хіба що зрідка про якусь невідкладну дрібницю. Хоч ці двоє були неначе поєднані якимись нездоланними таємними чарами, але на вигляд, у очах пригніченої страхом команди, вони були далекі один від одного, мов два полюси. Коли вдень їм траплялось перемовитися словом, то вночі вони були наче німі один для одного. Часом вони по багато годин підряд безмовно вистоювали отак нарізно в місячному світлі: Ахав у своєму люку, а парс біля грот-щогли, — але невідривно дивились один на одного, немовби Ахав бачив у парсі свою відкинуту вперед тінь, а парс у Ахаві — своє втрачене тілесне єство.

І все ж таки саме Ахав у своїй власній істоті — такій, якою вона владно являлася його підлеглим щодня, щогодини, щохвилини — здавався незалежним паном, а парс — тільки його рабом. Тим часом обидва були наче впряжені в одне ярмо і обох їх поганяв якийсь незримий деспот: кощава тінь не відставала від твердої плоті. Адже, хай там який був парс, Ахав лишався твердою основою всього.

З першим слабеньким проблиском світанку з юта вже долинав його залізний голос: «Марсові, на щогли!» — і цілий день, та ще й після заходу сонця, після смеркання щогодини гримів той самий окрик, наче удари вахтового дзвона: «Що там видно? Пильніше! Пильніше!»

Та коли минули вже чотири дні після зустрічі з «Рахіллю», що шукала своїх дітей, а ніхто ще не вгледів жодного фонтана, старого неначе охопила недовіра до своєї команди — принаймні до всіх, крім поган-гарпунників. Він, здавалося, сумнівався, чи й Стаб та Фласк не заплющують умисно очей на те, чого він шукає. Та якщо й справді у нього виникали такі підозри, він розважно утримувався від висловлювання їх; хоча вчинки його наче свідчили про ті підозри.

— Я сам добачу кита перший, — сказав він, — Так! Дублона мусить заробити Ахав! — і власними руками виплів схоже на кошик мотузяне гніздо. Тоді послав на щоглу одного матроса підвісити там простий одношківний блок і пропустити крізь нього линву, до одного кінця прикріпив свій кошик, а до другого нагель, щоб закріпити линву на фальшборті. Зробивши це і ще держачи той кінець у руці, він обвів поглядом усю команду, переводячи очі з одного на другого. Той погляд довше затримувався на Дагу, Квіквегові й Тештіго, але уникав Федаллаха. Нарешті, твердо й упевнено втупивши очі в старшого помічника, Ахав сказав:

— Візьміть линву, сер. Віддаю все в твої руки, Старбак.

Потім заліз у свою сітку-гніздо і звелів підтягувати його на щоглу. Коли його підняли, Старбак сам закріпив кінець линви на фальшборті й залишився біля неї. Тепер Ахав, міцно обхопивши однією рукою грот-щоглу, окидав поглядом весь багатомильний простір, що відкривався з такої висоти спереду, ззаду й з боків корабля.

Коли треба щось зробити дуже високо на рангоуті, в такому місці, де нема на що зіпертись ногами, моряка підтягують туди на линві, і, поки він працює там, за закріпленим унизу кінцем її весь час наглядає спеціально приставлений вахтовий. Бо в густому плетиві бігучого такелажу не завжди можна точно розгледіти з палуби, куди йде яка снасть, а закріплені внизу кінці снастей дуже часто доводиться скидати з нагелів, і дуже легко хтось із матросів може помилитися, віддати не той кінець, і піднятий нагору моряк упаде в море. Щоб цього не сталося, до линви, на якій він піднятий, і приставляють постійного наглядача. Отож Ахав тепер повівся цілком звичайно; дивне було тільки те, що він доручив нагляд за линвою саме Старбакові — єдиній людині на «Пекводі», яка будь-коли наважувалась більш-менш рішуче перечити капітанові; дивно було, що капітан саме його обрав своїм охоронцем і віддав своє життя в руки людини, якій в іншому не зовсім довіряв.

Першого ж разу, коли Ахава підняли нагору, він не пробув там ще й десяти хвилин, як один з тих хижих червонодзьобих морських яструбів, що в тих широтах часто кружляють небезпечно близько від дозорців на щоглах китобійних суден, — один з тих яструбів раптом почав з пронизливим криком метатись над Ахавовою головою, блискавично виписуючи в повітрі кола. Потім стрілою шугнув прямовисно вгору на тисячу футів, по спіралі спустився вниз і знову закружляв навколо капітанової голови.

Але Ахав, прикипівши поглядом до сповитого імлою далекого обрію, наче й не помічав того шаленого птаха. Та, може, й ніхто на судні не звернув би уваги на таку досить звичайну пригоду; але в ті дні навіть найбезтурботніше око добачало приховане значення майже в усьому.

— Капелюх, сер, капелюх! — раптом вигукнув матрос-сіціліець, який вартував на марсі бізань-щогли прямо позаду й трохи нижче Ахава, відділений від нього глибокою повітряною прірвою.

Та смоляне крило вже майнуло перед капітановими очима, довгий гачкуватий дзьоб дістав до його голови, і чорний яструб, крикнувши, шугнув угору із своею здобиччю.

Круг Тарквінієвої голови тричі облетів орел, зірвав з неї шапку й знов опустив на голову. Тоді Танаквіль, його дружина, сказала, що він буде царем Риму. Та цю прикмету визнали доброю тільки тому, що шапка вернулась на своє місце. Але Ахавів капелюх не вернувся до нього: дикий яструб летів і летів попереду корабля, поки не зник з очей, і в останню мить можна було невиразно розгледіти малесеньку чорну цяточку, що з величезної висоти падала в море.

131

«ПЕКВОД» ЗУСТРІЧАЄ «УТІХУ»

Невтримний «Пеквод» плив і плив далі. Набігала хвиля за хвилею, минав день за днем; рятувальний буй, зроблений із труни, ледь погойдувався за кормою. І ось із корабля побачили ще одне судно, ніби на глум назване «Утіхою». Коли воно підпливло ближче, очі всіх прикипіли до