Читати книгу - "Вибрані твори"

Надія Лан. Клич часу
(Олені Телізі і Послідовницям) Усім призначено життя земне пройти І згаснути... Не тліти, А спалахнути, заки в засвіти піти, Воліла Ти — згоріти! І про гарячу смерть, бажання Твоє палке вволила Доля: Ти, спалахнувши на світанню, Повік зосталась молодою. Іншим, що на твій шлях ступили, Уділено тяжкі поневіряння... Інакша Доля їм судилась: Тортури і повільне завмирання. Але вогонь завзяття в них Від того не маліє; Як і в тобі, палає він, Їх спонука до дії й Ніщо вогню того тепер Не в силі погасити! Клич часу: Подолати смерть! Боротись!... Жити!

Лютий 1968

Наталя Лівицька-Холодна. Ліричний спогад
Та доба була неповторна, як поезія Маланюка, а була вона недоговорена, наче вірш без одного рядка. Хто ж тепер підніме той стилос, що стилетом серця проймав? І невже, невже не снилось, що померкла «Княжа емаль»? Дорогі, незабутні друзі, ми зустрінемось в райських садах, а на древньому празькому бруці ходять духи по наших слідах. І знайомий голос вчувається: «Ось, маленька, сама йдете, і ніхто не знає на вулиці, яке в нас чудо цвіте». Усміхнеться від вуха до вуха з-за озер пенсне Леонід: «Ви не зводьте мені друга, не літайте відьмою в ніч». Рукавом махне Олена — тоді Лєночка ще для всіх — і сипне очима зеленими по обличчях сміх. А вино, що його відмучимо голодівкою кілька днів, розіллється думками блискучими й дотепом блисне на дні.