Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Роланд усміхнувся.
— Але якщо шатро буде більшим, вмістяться, Бен. Я певен, що Сестри Орізи щось знайдуть.
— Еге ж, і нагодувати малих від пуза, щоб довго пам’ятали! — вигукнула Марґарет Айзенгарт. Її слова зустріли добродушним сміхом, який, проте, тривав недовго. Люди думали про те, що Вовки все-таки можуть перемогти й тоді половина дітей з тих, хто проведе Вовчий вечір на зеленому моріжку біля Павільйона, за тиждень чи два не пам’ятатимуть своїх імен, не кажучи вже про те, що вони їли.
— Я б хотів, щоб вони переночували тут і завтра ми вирушили рано, — сказав Роланд. — Судячи з того, що мені розповідали, годі визначити, коли саме прийдуть Вовки: на світанку, вранці чи в розпал дня. Ми виглядатимемо по-дурному, якщо вони прийдуть дуже рано й упіймають їх тут, усіх разом.
— А що, як вони прийдуть на день раніше? — в’їдливо викрикнув Ебен Тук. — Чи опівночі?
— Це неможливо, — відповів Роланд. І розповідь Джеймі Джефордса додавала йому впевненості в цьому. Лише одна-єдина причина дозволяла Енді й Бенові Слайтмену розгулювати Кальєю наступні п’ять днів — слова старого. — Вони приходять здалеку і не весь шлях долають на конях. Їхній розклад визначено заздалегідь.
— А як ти знаєш? — спитав Луїс Гейкокс.
— Краще не будемо зараз про це. Хтозна, може, у Вовків довгі вуха.
Запала мовчанка — люди обдумували.
— Того ж вечора мені потрібна дюжина підвод, найбільших у Кальї, щоб вивезти дітей на північ. Візників я призначу сам. З ними також поїдуть доглядачі для дітей, які залишаться з ними. Куди саме вони їдуть — не питайте. Про це теж краще не говорити.
Авжеж, більшість вважали, що знають, куди повезуть дітей: до старої «Глорії». Чутки швидко облетіли село, як і думав Роланд. Бен Слайтмен вважав, що сховок буде трохи далі — в «Червоному птахові-2», на південь від «Глорії». І це теж було чудово.
— Не слухайте його, фолькен, прошу! — закричав Джордж Телфорд. — А як слухаєте, то заради своїх душ і життя цього містечка, не робіть цього! Він говорить як божевільний! Ми вже пробували сховати дітей, нічого не вийшло! А якби й вийшло, Вовки б спалили тут усе дощенту, аби помститися…
— Мовчи, боягузе, — обірвав його Хенчик сухим, як удар батога, голосом.
Телфорд поривався ще щось сказати, але його найстарший син узяв його за лікоть і змусив замовкнути. І вчасно, бо знову затупотіли шорбутси. Телфорд глянув на Айзенгарта, і в погляді читалося: «Хоч ти мене підтримай. Не може бути, щоб ти став на бік цього божевілля!»
Великий скотар похитав головою.
— Не дивися на мене так, Джордже. Я стою за свою дружину, а вона — за Ельда.
Ці слова зустріли оплесками. Роланд дочекався, поки вони вщухнуть.
— Телфорд каже правду. Найпевніше, Вовки знатимуть, де ми сховали дітей. Та коли вони прийдуть туди, їх зустріне мій ка-тет. Ми вже не вперше маємо справу з такими, як вони.
Юрба схвально загула. Знову затупотіли чоботи. Ритмічно заплескали в долоні. Телфорд і Ебен Тук роззиралися довкола наляканими очима, як люди, що прокинулися в божевільні.
Коли Павільйон знову затих, Роланд сказав:
— Дехто з громади погодився вийти на бій разом з нами, це фольки з хорошою зброєю. Знову ж таки, зараз про це говорити не варто. — Та, звісно, слово жіночого роду все сказало навіть тим, хто ще не знав про Сестер Орізи. Едді вкотре подивувався майстерності, з якою Роланд схиляв їх на свій бік. Він глянув на Сюзанну, та підкотила очі й усміхнулася йому. Але її рука, коли вона стиснула його передпліччя, була холодною. Їй хотілося якнайшвидше це відбути. Й Едді чудово її розумів.
Телфорд спробував востаннє.
— Люди, послухайте мене! Усе це вже перепробувано!
Відповів йому Джейк Чемберз.
— Але не стрільцями, сей Телфорд.
Натовп шалено затупотів і заплескав на знак схвалення. Щоб утихомирити людей, Роландові довелося підняти руки.
— Більшість Вовків поїдуть туди, де, як вони гадають, ховаються діти. Там ми їх і зустрінемо, — сказав він. — Менші загони справді можуть напасти на ферми чи ранчо. Деякі, можливо, проїдуться містечком. І так, без пожеж не обійдеться.
Вони слухали мовчки й поштиво, кивали, здогадуючись, якими будуть наступні слова. Саме так, як йому хотілося.
— Спалений будинок можна відбудувати. Дитину-рунта не повернеш до звичайного життя.
— Еге ж, — кивнула Розаліта. — Її душу теж.
У натовпі забурмотіли, погоджуючись. Здебільшого жінки.
У Кальї Брин Стерджис (як і скрізь) чоловіки в тверезому стані не надто полюбляли розмови про душу.
— А зараз слухайте мене уважно, бо я скажу вам ще одне. Ми точно знаємо, хто такі Вовки. І Джеймі Джефордс підтвердив наші підозри.
Люди здивовано забубоніли, всі голови повернулися до Джеймі Джефордса. Тіанів дідо, стоячи біля внука, спромігся випростати сутулу спину і на секунду-дві гордовито випнути запалі груди. Едді лишалося тільки сподіватися, що дідуган не виступатиме, почувши продовження. Якщо він заперечить і те, що почує зараз від Роланда, їхнє завдання ускладниться. Щонайменше доведеться схопити Слайтмена та Енді раніше. А якщо Фінлі О’Теґо не почує голоси цих двох до дня появи Вовків, це викличе підозри. Едді відчув, що Сюзанна поворухнула пальцями руки, якою стискала його передпліччя. Схрестила їх на щастя.
ЧОТИРИ
— Під тими масками не живі істоти, — повідомив Роланд. — Вовки — це повсталі з мертвих слуги упирів, що правлять Краєм грому.
Цю ретельно вигадану нісенітницю зустріли охканням і бурмотінням.
— Таких, як вони, мої друзі Едді, Сюзанна та Джейк називають зомбі. Їх не можна вбити ні з лука, ні з арбалета, ні кулею, якщо не поцілиш у мозок чи серце. — Для наочності Роланд постукав себе по лівому боці грудей. — І, авжеж, коли вони здійснюють набіги, то під одягом мають важку броню.
Хенчик закивав. Так само вчинили ще декілька старших чоловіків і жінок, фолькен, які добре пам’ятали навіть не одну, а дві появи Вовків.
— Це багато чого пояснює, — мовив манні. — Але як…
— Влучити їм у голову нам не до снаги, бо під каптурами в них шоломи, — вів далі Роланд. — Але таких істот ми бачили в Ладі. Їхня слабкість — отут. — Він знову постукав себе в груди. — Живі мерці не дихають, але над їхніми серцями є щось на зразок зябер. Бронею вони їх не прикривають, бо інакше загинуть. Саме туди ми маємо цілити.
Люди стали перемовлятися, обговорюючи почуте. А потім пролунав голос Діда, пронизливий і схвильований:
— Святая правда, кожде слово, бо ж Моллі Дулін підбила одного тарілкою, хоч і не впрост, але тварюка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовки Кальї. Темна вежа V», після закриття браузера.