Читати книгу - "Притулок пророцтв"

– Так було треба!

Одна вулиця. Повернути на першому перехресті. Через квартал змінити напрямок, потім ще раз. Коли під’їхали до білого фургона, перед очима у Рейвен стояв туман. Алексі зіскочив і відчинив задні двері. Закинувши мішок досередини, опустив платформу. Рейвен завела «Гарлей» до кузова і вискочила на вулицю. Алексі засунув платформу назад і зачинив задні двері. Він оббіг фургон і сів за кермо.

Рейвен наважилася кинути ще один погляд через плече. Погоні не було. Відчуваючи, як паморочиться в голові, вона прослизнула на пасажирське сидіння поряд з Алексі. Зняла шолом і поклала голову йому на плече.

– Слава Богу!

Алексі запхав пістолет до кишені піджака й вільною рукою обійняв Рейвен. Коли він обережно знову повів фургон до центру Афін, проминаючи велелюдну Плаку, де на літніх майданчиках розслаблено сиділи й потягували напої або читали газети туристи, Рейвен зітхнула.

Вони минули схованку і, обітнувши квартал, під’їхали до автомайстерні Теодора.

Алексі натиснув на клаксон, і двері майстерні відчинилися. Огрядний чоловік у масці роззирнувся навсібіч, а тоді зробив їм знак, що можна в’їжджати. Алексі здійняв угору свій трофей.

– Ось вам гроші для МЕХ. Рейвен просто молодчина. Водій з неї – ого-го.

Коли вони заїхали до гаража, товстун зачинив двері, розкрив мішок і почав діставати пачки стодоларових купюр з емблемами «Афінського банку». Тоді попрямував до контори за гаражем.

– Зачекайте тут, – кинув він на ходу.

Від запаху мастила у Рейвен запаморочилася голова. Вона послизнулася на сковзкій підлозі, та Алексі підхопив її і пригорнув до себе.

Вона опустила погляд.

– Це ти пістолетом у мене впираєшся?

Він підняв її голову і просунув язик поміж губ. Рейвен заплющила очі. Її цілували і раніше, але так – ніколи. Коли Алексі спробував відсторонитися, Рейвен міцно вчепилася в нього.

– Не зараз, – прошепотів Алексі, – коли ми будемо удвох.

Він взяв її за руку й повів до дверей, за якими зник товстун з грішми.

– З іменинами тебе! – загукали чоловіки, що зібралися в конторі. Вони так і не зняли масок.

У центрі стола Рейвен помітила білий торт з написом, виведеним шоколадом: НАШІЙ ПЕРШІЙ ТОВАРИШЦІ НІКІ. І свічечка посередині.

– Хто така Нікі? – поцікавилася Рейвен.

– Нікі – це ти, – відповів високий однорукий чоловік.

Чоловік, що намагався зґвалтувати її в гардеробі першого дня, проштовхався вперед на своїй милиці.

– Це мій батько, – відрекомендував його Алексі.

– Приємно познайомитися, – ледь вичавила з себе Рейвен.

– Сьогодні у тебе іменини, – промовив батько Алексі. Його скрипучий голос добряче діяв на нерви. – Відтепер тебе зватимуть Нікі, це твій бойовий псевдонім.

– Але ж мій день народження не сьогодні.

– Ми, греки, не надаємо особливого значення дням народження, – пояснив Алексі. – У нас святкують іменини у день святого, на честь якого тебе назвали.

– І хто мій святий?

– Святий Ніколас.

Їй пригадалася різдвяна ялинка у дворику Вейбриджського університету, вчувся передзвін дзвіночків. Рейвен прикусила язика.

Кожен підходив і вручав їй подарунок: сонячні окуляри, светр, хустку, зручні туфлі. Невисокий чоловік ударив по струнах кумедної грецької гітари, один край якої нагадував миску, і заспівав м’яким голосом:

О прекрасна Нікі,

Із сонцем у волоссі,

З очима, як блакитні глибини Іонічного моря,

Я, Йорґо, вітаю тебе в нашому колі на твої іменини.

Рейвен заплескала в долоні. Не знімаючи маски, він поцілував її в обидві щоки. Так само зробили й інші. Коли підійшов чоловік із зубочисткою, що стирчала крізь маску, Рейвен відсахнулася.

– Ми називаємо його Зубочисткою, бо він вічно з ними ходить, – пояснив Алексі.

– Він хоче поколоти мені обличчя?

– У жодному разі, товаришко Нікі, – відповів Зубочистка. Він витяг дерев’яну паличку з рота, крізь маску поцілував Рейвен в обидві щоки, застромив зубочистку на місце і, відходячи, вклонився.

– Тобі виявили неабияку пошану, – сказав Алексі, – Я ще ніколи не бачив його без зубочистки.

Інші засміялися.

В Алексі задзвонив мобільний. Його усмішка згасла. Він кілька разів кивнув, промовив: «Так, звичайно», – і вибив. – Мушу вас залишити.

Рейвен схопила його за руку.

– Куди ми їдемо?

– Ти залишишся тут.

– Візьми мене з собою.

– Я прийду пізніше. Мені потрібно з деким зустрітися.

– З жінкою.

– Єдина жінка для мене – це ти. Зубочистка відвезе тебе до схованки. Повернуся ввечері.

Коли Алексі виходив, Рейвен затулила рот долонею. Двері за ним зачинились. Усі дивилися на неї. Не можна, щоб вони бачили, як душу охоплює морок, коли Алексі її залишає.

Батько Алексі дошкутильгав до столу і запалив свічку на торті.

Рейвен відскочила.

– Що трапилося?

– Я боюся вогню.

Його сильні пальці схопили її за шию.

– Ми тебе вилікуємо. Загадай бажання і задмухай свічку.

Рейвен ледве стрималася, щоб не хвицнути його ногою, коли він підштовхував її до палаючого ґнотика. Вона заплющила очі. Як же їй хотілося, щоб прийшов Алексі і захистив її від вогню.

Нарешті розплющивши очі, вона побачила легеньку хмарку диму, хоч була впевнена, що взагалі не дмухала.

І подумала: «Як це ти задула мою свічку, сестричко?»

…це моя свічка, дурепо. після стількох клятих років у мене нарешті з’явилося власне ім’я. забудь всю цю фігню із сестричкою і тепер клич мене нікі…

РОЗДІЛ 16

Дуґан вийшов з трамвая на площі Омонія і роззирнувся. Купи сміття, що лежали скрізь, коли він був тут зі своєю колишньою дружиною та сином, зникли. З-за рогу з діловитим виглядом з’явилися двірники. Ну звісно, місто вилизують до Олімпійських ігор 2004 року. Цікаво, який вигляд тут усе матиме, коли гості зі всього світу роз’їдуться?

Він підійшов до представництва «Амерікан Експрес», та на вході затримався, задивившись на двох робочих у комбінезонах, що відшкрябували з мармурової стіни виведене червоною фарбою графіті. Дуґан ще зумів розібрати літери: «поверт…, звідк… амер і тур… падл…» Йому пригадалися розмови про славнозвісну грецьку гостинність до іноземців. Звичай, імовірно, збережений ще з часів античності, коли люди боялися, що чужинець може виявитися богом, який спустився з Олімпу в людській подобі.

Зараз ці стародавні вірування не завадили б.

Дуґан проминув двох поліцейських, що стояли обабіч входу в «Амерікан Експрес». Цікаво, такі заходи безпеки поширюються на всіх іноземців чи лише на турків, кіпріотів негрецького походження та американців?

– Чим можу вам допомогти? – запитав клерк із кам’яним обличчям, коли Дуґан наблизився до стійки.

– До