Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І стрибнула.
Вітер підхопив її у свої обійми. Морріґан відчула сильний приплив адреналіну, поки падала на землю, від холодного вітру волосся обліпило її лице, але врешті вона приземлилася прямо на обидві ноги. Сила удару відбилась у її ногах і вона спіткнулася, але якимось дивом не впала.
Морріґан розплющила очі. Усі гості навколо неї святкували перемогу над силою тяжіння, з гучними сплесками стрибаючи у фонтан, від чого їхні святкові костюми промокали наскрізь. Тільки Юпітер стояв непорушно, дивлячись на Морріґан, і на його обличчі відбивалися гордість, полегшення й захоплення. Так на неї ще ніхто ніколи не дивився.
Вона підійшла до нього, вагаючись, чи обійняти його, чи штовхнути у фонтан. Зрештою не зробила нічого.
— Щасливої Нової Ери, — все, що спромоглася вимовити Морріґан.
А в голові у неї крутилася лиш одна думка: «Я жива».
Розділ сьомий. Щасливий час у готелі «Девкаліон»
Морріґан снилося, як вона провалюється в темряву, але, прокинувшись, побачила сонячне світло, тацю з яєчнею і тостами й записку.
Приходь у мій кабінет після сніданку.
Третій поверх, через двоє дверей від Музичного салону.
Ю. Н.
На звороті Юпітер намалював невеличку мапу зі стрілочками, що вказували шлях. Годинник на стіні показував першу годину дня. «Що ж, сніданок давно пройшов», — подумала Морріґан. Як давно він залишив записку?
Розглядаючи тацю, вона згадала: останнім, що вона їла, були ягнячі реберця на її день народження в маєтку Кроу — коли це було, сто років тому? Вона накинулася на два яйця, товсту скибку смаженого хліба з маслом і півчашки теплого чаю з молоком, водночас розглядаючи все навколо.
Порівняно з усім, що вона бачила раніше в цьому готелі, з його позолоченими дзеркалами й картинами, написаними олійними фарбами, щедро настеленими килимами, буянням зелених рослин і кришталевими люстрами, її спальня мала досить неочікуваний вигляд. Це була… звичайна кімната. Дуже гарна кімната. Але нормальна кімната, з ліжком і дерев’яним стільцем, невеликим квадратним вікном і маленькою ванною кімнатою за дверима зліва. Якби тут не було записки Юпітера на тумбочці біля ліжка і якби тут не висіла її парасоля зі срібною ручкою, Морріґан подумала б, що їй приснились і «Девкаліон», і Невермур, і взагалі все це.
Востаннє сьорбнувши чаю, вона перевдяглась у чисту синю сукню (єдине, що знайшлося в шафі для одягу) і побігла до кабінету Юпітера, пригадуючи його вказівки. Перед тим як постукати, вона зупинилась, щоб віддихатись.
— Заходьте, — покликав Юпітер. Морріґан відчинила двері маленької затишної кімнати з каміном і двома потертими шкіряними кріслами. Юпітер стояв за дерев’яним столом, спираючись на купу паперів і карт. Він дивився на неї, широко всміхаючись. — Ага, ось і ти. Чудово. Я подумав, що можу влаштувати тобі невелику прогулянку. Тобі добре спалося?
— Так, дякую, — сказала Морріґан. Вона раптом засоромилась. Це все через постійні усмішки Юпітера, які він продовжував адресувати їй одній. Це було неприродно.
— А з твоєю кімнатою все добре?
— Т-так, звісно! — невиразно пробурмотіла вона. — Принаймні було, коли я звідти пішла. Чесно.
Юпітер глянув на неї, і його брова запитально підскочила. Тоді він заплющив очі й розсміявся, ніби вона сказала щось неймовірно кумедне.
— Ні-ні, я мав на увазі… Чи вона подобається тобі? З нею все добре… для тебе?
— Ох, — Морріґан відчула, як її щоки зарум’янились, — так, вона чудова. Дякую.
Юпітер доклав немало зусиль, щоб прибрати з обличчя останні краплини радощів.
— Тут, гм… тут трохи нудно, я знаю, але ти тільки зіткнулась із новим для тебе світом. Ви ще познайомитесь ближче. Все зміниться.
— Ох, — повторила Морріґан. Вона й гадки не мала, що він має на увазі. — Гаразд.
На стінах кабінету Юпітера були книжкові полиці та фотографії в рамках, на більшості з яких були дивні пейзажі й люди. Сам Юпітер з’являвся лише на декількох із них — молодший, рудіший, худіший і менш бородатий. Ось він стояв на крилі біплана в польоті. Піднімав два великі пальці, сидячи на плечах ведмедя. Танцював на палубі корабля з красивою жінкою і, певно, з якихось лише йому відомих причин, самицею суриката.
На його робочому столі на почесному місці було фото, де один із Юпітерів сидів на цьому ж столі з якимось хлопчиком, склавши руки і усміхаючись від вуха до вуха. Хлопчик мав рівні білі зуби, світло-коричневу шкіру і чорну пов’язку на лівому оці.
Морріґан упізнала його — той самий хлопець, якого вона бачила на вечірці Вечоріння, коли він біг за драконом і стрибав з даху разом з Юпітером. Вона не помітила пов’язки на вечірці. Але тоді він промчав повз неї за якусь секунду, і, напевно, її мозок був надто зайнятий спробами зрозуміти сенс ящірок-музикантів, гігантських котів і так далі.
— Хто це?
— Мій племінник, Джек. Тут він теж є — бачиш? Шкільне фото з минулого року, — Юпітер вказав на фотографію групи хлопців у шкільній формі, що стояли рядком. Унизу було написано: «Школа Ґрейсмарк для обдарованих хлопців. Зима Одинадцята, Ера Південного Впливу». Хлопчики були вдягнені в чорні костюми, білі сорочки й метелики.
Морріґан пробігла очима список імен під фотографією.
— Тут написано, що його звуть Джон.
— М-м-м, Джон Арджуна Коррапаті. Ми називаємо його Джеком.
Морріґан розкрила рота, щоб спитати про пов’язку, але Юпітер обірвав її.
— Краще сама спитай його про це. Щоправда, можливо, доведеться дочекатися весняних канікул, бо я сумніваюся, що він буде десь тут під час першого семестру. Я сподівався, що ви зможете зустрітися сьогодні, але, на жаль, йому потрібно було повернутися до школи.
— Хіба сьогодні не святковий день?
Юпітер глибоко зітхнув.
— Не для нашого Джека. Його третій рік тільки почався, і він наполягав, що всі його однокласники вже повернуться додому з канікул на честь Вечоріння і будуть готуватися до першого іспиту. У школі Ґрейсмарк їх дуже завантажують, — Юпітер провів Морріґан до коридору, зачинивши за ними двері кабінету. — Сподіваюсь, ти погано на нього вплинеш. Може, зайдемо в Димову залу?
* * *
— Отже, — Юпітер крутнувся на підборах, тримаючи руки в кишенях, коли вони чекали на ліфт, — Морріґан… Морріґан.
— Так? — Вона подумала, що, може, він нарешті розповість їй про Товариство Дивообраних.
Він підвів голову.
— Гм? О, я просто думаю, що ми можемо зробити з Морріґан. Знаєш, якесь прізвисько. Моррі… Морро… Ні. Моз. Мозза. Моззі?
Двері ліфта відчинилися. Юпітер жестом запросив її всередину і натиснув на кнопку дев’ятого поверху.
— Ні в якому разі, — насупившись, сказала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невермур. Випробування Морріґан Кроу», після закриття браузера.